Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак
Арештант — це засуджений. Наше кримінальне право створило арештні доми, доми попереднього ув’язнення і тюрми — юридичні поняття, що відповідають поняттям між притягненим до справи, підсудним, засудженим. Тюрма має на меті легку кару, — за найменшу провину. Але ув’язнення — це кара фізична і в деяких випадках — ганебна. Отже, ті, хто тепер пропонує виправну систему, порушують прекрасну систему кримінального права, за якою кари були послідовно розподілені; вони дійдуть до того, що дрібні вчинки каратимуться майже так само суворо, як і найбільші злочини. А втім, можна буде порівняти у “Сценах політичного життя” (див. “Темна справа”) цікаві відмінності між кримінальним правом за кодексом брюмера IV року і правом за наполеонівським кодексом, який замінив його.
У більшості великих процесів, як і в даному, притягнені до справи відразу ж стають підслідними. Судова влада негайно дає наказ про ув’язнення або арешт. Справді, у більшості випадків притягнені або втікають, або ж їх треба негайно захопити. Тому, як ми бачили, поліція, що є в даному разі тільки виконавчим органом, та судова влада з блискавичною швидкістю прибули в будинок Естер. Якби навіть не було мотивів помсти, що Корантен нашептав карній поліції на вухо, то була заява барона де Нюсінжена про крадіжку семиста п’ятдесяти тисяч франків.
У ту хвилину, коли перша карета, де був Жак Коллен, доїхала до аркади Сен-Жан — вузького й темного проїзду — затор примусив кучера спинитись під аркадою. Очі підслідного блищали крізь ґрати, наче два карбункули, не зважаючи на маску вмираючого, яка напередодні примусила начальника Ла Форс повірити в потребу викликати лікаря. Ті палаючі очі, в цю хвилину вільні — бо ні жандарм, ні пристав не обертались до “свого клієнта” — промовляли так яскраво, що досвідчений слідчий, як, наприклад, пан Попіно, впізнав би каторжника в цьому святотатці. Справді, з того часу, як “салатний кошик” виїхав з воріт Ла Форс, Жак Коллен усе розглядав на своєму шляху. Не зважаючи на швидкість їзди, він охоплював жадібним і уважним поглядом будинки від верхнього поверху аж до першого. Він помічав усіх прохожих і аналізував їх. Бог не краще охоплює своє творіння в його засобах і цілях, ніж ця людина охоплювала найменші зміни в масі речей і зустрічних. Озброєний надією так само, як останній з Гораціїв був озброєний своїм мечем, він чекав порятунку. Будь-кому іншому, крім цього Макіавеллі з каторги, здійснення надії здалося б таким неможливим, що він машинально скорився б подіям, як це роблять усі винні. Нікому з них не спадає на думку чинити опір в такому становищі, в яке паризький суд і поліція ставлять підслідних, особливо секретних, як Люсьєн і Жак Коллен. Не можна собі уявити тієї раптової ізоляції, в якій опиняється підслідний: жандарми, що арештовують його, комісар, що допитує його, ті, що ведуть його в тюрму, стражники, що ведуть його в камеру, ті, що беруть його під руки, вводячи в “салатний кошик” — всі істоти, які оточують його з моменту його арешту, — німі або ж занотовують його слова, щоб повторити їх поліції чи судді. Ця абсолютна, таким простим способом досягнена відокремленість підслідного від цілого світу перевертає шкереберть усі його здібності, викликаючи дивну душевну прострацію, особливо коли це людина, що в попередньому житті не була обізнана з ходом правосуддя. Отже, поєдинок між винним і суддею тим жахливіший, що правосуддя спирається, як на помічників, на мовчання стін і непідкупну байдужість своїх агентів.
Проте, Жак Коллен, або Карлос Еррера (треба давати йому одне з цих двох імен залежно від обставин) здавна знав поведінку поліції, тюрми і правосуддя. Тому цей титан хитрощів і розбещеності використав усю силу свого розуму і всі можливості своєї міміки, щоб добре відтворити наївне здивування невинного, розігруючи в той же час перед судовою владою комедію агонії. Як ми бачили, Азія, ця мудра Локуста[93], дала йому розведеної отрути, щоб удати смертельну хворобу. Отже, активність пана Камюзо так само, як і активність поліцейського комісара та допитлива наполегливість королівського прокурора були анульовані дією блискавичної апоплексії.
— Він отруївся! — скрикнув пан Камюзо, переляканий муками лжесвященика, коли його перенесли з мансарди в жахливих конвульсіях.
Четверо агентів насилу довели абата сходами до спальні Естер, де зібрались усі судові урядовці й жандарми.
— Він не міг краще зробити, якщо він винний, — відповів королівський прокурор.
— Ви, отже, думаєте, що він хворий? — спитав поліцейський комісар.
Поліція завжди в усьому сумнівається. Ці троє судовиків говорили, як можна здогадатись, на вухо, але Жак Коллен вгадав по їх обличчях тему розмови і скористався цим, щоб зробити неможливим або звести нанівець попередній допит, що робиться в момент арешту. Він бурмотів фрази, в яких іспанська і французька мови мішались в якусь нісенітницю.
В Ла Форс ця комедія спочатку мала тим більший успіх, що начальник охорони (скорочення слів — начальник бригади таємної поліцейської охорони) Бібі-Люпен, що свого часу арештував Жака Коллена в буржуазному пансіоні пані Воке — був відряджений у провінцію, і його заступав агент, який мав отримати призначення на його місце і не знав каторжника.
Бібі-Люпен, колишній каторжник, товариш Жака Коллена по каторзі, був його особистим ворогом. Джерело цієї ворожнечі полягало в тому, що Жак Коллен завжди брав верх у суперечках, а також у тому, що Дурисмерть користувася певного перевагою над своїми товаришами. Зрештою, Жак Коллен був протягом десяти років провидінням для звільнених каторжників, їх керівником, їх радником у Парижі, їх скарбником, а значить — супротивником Бібі-Люпена.
Отже, хоч і розміщений в секретній камері, він покладався на цілковиту відданість
