Кім - Редьярд Джозеф Кіплінг

на три чверті втопленого у струмку, назву доброю людиною — дуже доброю людиною. Ми з тобою прогомоніли десь чотири чи п’ять вечорів перед цим, і я, хоч і сам коняр, але можу досі, як то кажуть, бачити святість серед кінських ніг. А ще можу зрозуміти, як наш Друг Усього Світу вклав свою руку у твою вперше. Будь добрим до нього і дозволь йому бути вчителем, коли ти… омиєш йому ноги, якщо таке лікування на користь лошакові.

— А чому ти сам не станеш на Шлях, щоб супроводжувати хлопчика?

Магбуб вирячився, ошелешений надзвичайним нахабством такої пропозиції, на яку по той бік кордону відповів би більше, ніж одним ударом. Але комічність ситуації торкнула його суєтну душу.

— Потихеньку… потихеньку… по одній нозі, як кульгавий кінь бере перешкоди в Амбалі. Я прийду до раю, може, трохи пізніше… я туди помаленьку рухаюся… це вже багато значить… і я цим завдячую твоїй простодушності. Ти ніколи не брехав?

— А навіщо?

— О, Аллах, ти це чуєш? «Навіщо» у цьому твоєму світі! І ніколи нікого не поранив?

— Одного разу… пеналом… до того, як осягнув мудрість.

— Отак? Я вже краще про тебе думаю. Твоє вчення добре. Ти повернув одного мого знайомого зі шляху сутички, — він нестримно розреготався, — той прибув сюди, готовий вчинити дакойті [пограбування будинку з насильством]. Так, різати, грабувати, вбивати і забирати все, що схоче.

— Величезна дурниця!

— О! Ще й чорний сором. Так він подумав, коли побачив тебе… ну, і ще кількох, чоловіків і жінок. Тож він їх облишив, а тепер їде віддухопелити одного великого товстого бабу.

— Я не розумію.

— Аллах тебе борони, щоб ти розумів! Деякі люди сильні своїм знанням, червоношапочнику. А твоя сила ще дужча. Бережи її, думаю, ти так і зробиш. Якщо хлопець тобі погано служитиме — пообривай йому вуха.

Застебнувши широкий бухарський ремінь, патан хвацько покрокував у сутінки, а Лама настільки спустився зі своїх хмар, що подивився вслід на його широку спину.

— Та людина не дуже ввічлива і перебуває в омані тіней зовнішнього. Але він гарно казав про мого челу, який зараз отримає свою винагороду. Я маю помолитися!.. Прокинься, о найщасливіший з-поміж народжених жінками. Прокинься! Вона знайдена!

Кім піднявся з дна глибоких колодязів сну, Лама спостерігав, як солодко той позіхає і своєчасно клацав пальцями, відганяючи злих духів.

— Я проспав сотню років. Де… Святий чоловіче, ти тут уже довго? Я пішов тебе шукати, але… — він сонно засміявся, — заснув по дорозі. Зі мною вже все гаразд. Ти їв? Пішли додому. Я вже стільки днів не дбав про тебе. А сагиба добре тебе годувала? Хто мив тобі ноги? Як твої недуги — живіт, шия, гуркіт у вухах?

— Минуло, все минулося. Ти не знаєш?

— Я нічого не знаю, крім того, що не бачив тебе цілий мавпячий вік. А що знати?

— Дивно, що знання до тебе не дісталися, тоді як усі мої помисли тягнулися до тебе.

— Я не можу бачити обличчя, але голос твій — неначе гонг. Це тебе сагиба омолодила своїми частуваннями?

Він вдивлявся у сидячу постать зі схрещеними ногами, чорний силует, прокреслений на лимонному-жовтому тлі вечірнього сяєва. Так сидів кам’яний Бодгісатва, дивлячись на запатентовані автоматчині турнікети в Лагорському музеї.

Лама перебував у спокої. За винятком клацання зернят вервиці та ледь чутних віддалік кроків Магбуба, їх огортала м’яка, димчаста тиша індійського вечора.

— Послухай! Я приніс новини.

— Але давай…

Довга жовта рука змахом закликала до мовчання. Кім слухняно підгорнув ноги під поли одягу.

— Послухай мене! Я приніс новини! Пошук завершено. Тепер прийде винагорода… Отже, коли ми були у Горах, я живився твоєю силою, поки молодий пагін не похилився і мало не зламався. Коли ми зійшли з Гір, я турбувався про тебе і про ще деякі речі, що були мені на серці. Човен моєї душі втратив напрям, я не міг бачити Зв’язок Усіх Речей. Тож я залишив тебе повністю на ту доброчесну жінку. Я не їв їжі. Я не пив води. Але й тоді не бачив Шляху. Вони примушували мене їсти і кричали під моїми зачиненими дверима. Тож я перемістився у вибалок під деревом. Я не їв їжі. Я не пив води. Я сидів і медитував два дні і дві ночі, відсторонюючи свій розум, вдихаючи і видихаючи певним чином… На другу ніч — такою великою була моя винагорода — мудра душа вивільнилася з нерозумного тіла і вийшла на волю. Я ніколи такого не досягав, хоч і бував на порозі такого стану. Подумай, це ж чудо!

— Справді, чудо. Два дні і дві ночі без їжі! Де була сагиба? — ледь чутно сказав Кім.

— Так, моя душа вийшла на волю і, злетівши, як орел, побачила, що насправді немає ні Тішу-лами, ні будь-якої іншої живої душі. Як краплина притягується до води, так і моя душа наблизилася до Великої Душі, яка понад усім на світі. У ту мить, вознесений у спогляданні, я побачив увесь Гінд, від Цейлону у морі до Гір і моїх Кольорових Скель біля Сач-дзена; я побачив кожен табір і кожне село, аж до найменших, де ми хоч раз зупинялися. Я побачив їх усі водночас і в одному місці, бо вони були у Душі. Так я дізнався, що душа вийшла за межі ілюзії часу, і простору, й усіх речей. Так я дізнався, що вільний. Я бачив тебе, який лежав у ліжку, і я бачив тебе, який котився по схилу разом із язичником — водночас, в одному місці, у моїй душі, яка, кажу, наблизилася до Великої Душі. Також я бачив нерозумне тіло Тішу-лами, яке впало донизу, і знахаря з Дакки, який стояв поряд навколішки і кричав йому в вухо. Тоді моя душа залишилася на самоті, і я не бачив нічого, бо сам був усім, досягнувши Великої Душі. І я медитував на тисячі, тисячі років, безпристрасний, цілковито осягнувши Зв’язок Усіх Речей. А потім загукав голос: «Що трапиться з хлопчиком, якщо ти помреш?», і я здригнувся, і повернувся до себе з жалю за тобою, і я сказав: «Я повернуся до мого чели, щоб він не звернув зі Шляху». Через це моя душа, душа Тішу-лами відділила себе від Великої Душі, зі стремліннями, тугою, відразою і муками невимовними. Як ікринка від риби, як риба з води, як вода від хмарини, як хмарина з туману — так відпустилася, так відскочила, так відпливла, так випарувалася душа Тішу-лами від Великої Душі. Тоді голос