Ляля - Яцек Денель

— Мамо, не чіпай, там пов’язка.

— Гм, — здивовано, — ай справді.

Іншого разу раптом кидає в простір:

— Мушу спитати доктора Орловського, чи можна мені так безкарно не курити.

— Якого доктора Орловського?

— Ну, цього з Оліви.

— Ми не знаємо жодного доктора Орловського. Хіба що Елю Орловську.

— Але в неї є чоловік.

— Але він не лікар.

— Але я в нього закохана.

— Але коли ти з ним познайомилася, то була вже дуже літньою жінкою на пенсії.

— Але в моєму розумінні я була молодою й вродливою. Хвилина мовчанки.

— Мушу спитати доктора Орловського, чи мені можна так безкарно не курити...

— Але, мамо, ти ніколи не курила.

— Як це? Я завжди багато курила.

— Хіба що в дитсадку...

Ображена бабуся знизає плечима:

— Може.

Іще іншим разом, побачивши мого батька, змовницьки шепоче до медсестри:

— Це ніякий не злодій. Це мій зять.

* * *

Але повернулася, усе-таки повернулася, хоч усі вже мізкували, куди подіти піаніно й колекцію скла. Вона незнищенна. І я знову дивився на неї, неначе на сонце, що заходить.

Потім настав кінець вересня. І так скінчилося літо в Оліві, саме так. Я забрав свої прибори й тарілки, келих із жовтого скла, каламар і фото, повкладав їх до коробок і ящиків, і повернувся до Варшави. І наче й сиджу тут, далекий від тамтешніх проблем, їжджу додому раз на місяць, але ж час від часу дзвонять мама чи тато, і я чую:

— А як там роман?

— Пишу, пишу.

— А в мене для тебе дещо нове.

Ну, геть, неначе йдеться про якісь великосвітські плітки.

— А що?

— Ми позичили в пані Зосі такого велосипедика для вправ, щоб перевірити, чи мама бодай трохи рухатиметься. Кажемо: «Мамо, сядь, спробуй, покрути педалі». — «Ні». — «Чому ні?» — «Бо в Лисові я теж пробувала, і мені не виходило». — «Мамо, але це велосипед без коліс, лише для вправ, він не поїде». — «Ага, — недовірливо каже бабуся, — тоді теж казали, що без коліс, що не поїде, а їхав».

Або:

— Приходжу вранці, а там усе плаває. Я аж зойкнула, а мама докірливо: «Чого кричиш? Як тобі хочеться пісяти вночі, то, може встаєш, га?» Ще й дивується.

Або:

— Яцеку, я вже цього не витримую. Питаю: «Як звали мого батька?» Не знає, не пам’ятає, у голові порожнеча. «А твій перший чоловік?» Тиша. А батько? «Бенецький». Нарешті доходить до Карнаухова, його пам’ятає, їх обох, Карнаухова й Бенецького, Юлека й мого тата не існувало, мене не існує, тебе не існує; дітей у неї ніколи не було. А я її сестра.

— Ромуся?

— Ні, молодша сестра.

Може, у цьому і є якийсь сенс. Моравицький маєток, облаштований колись під ізолятор, поступово перетворюється на руїну, і ніхто не пам’ятає, як австріяки вирубували одвірки, не пам’ятає динь, які не смакували Мосціцькому. На місці лисівського погребу, звідки в погожі дні видно було Хенціни, виростає новий дім. Заріс олівський сад, а букети сушених квітів розпадаються під вагою пилюки й вологи. Час заперечив усе, що було, навіть Ядзю Контримівну, навіщо ж хапатися за якісь дрібні істини, «ти моя донька», «Бог існує», «Макондо»?

* * *

Завтра їду додому. Книжку закінчено. Читатиму бабусі машинопис, а вона мене не слухатиме. А коли я зупинюся, спитає — якщо вона взагалі ще щось говорить:

— А що було потім?

— Потім, — відповім я, — усі були дедалі старшими, моя мама нарешті знайшла відповідного мужчину, що колись мав стати моїм батьком; щоправда, якийсь час вона малювала сумні картини з німими, кам’яними телефонами й порожніми шафами, але це вже інша історія. Так чи сяк, вони нарешті побралися; саме був початок жовтня, і мій майбутній батько за два дні перед усіма урочистостями видерся на дерево, щоб струшувати горіхи, а тоді збирав їх голіруч. І вінчатися пішов з долонями, напівкоричневими, а напівчервоними, бо тер їх пемзою.

А згодом, як сказав би Юлек, що через кілька місяців потому помер, слово за словом народився Яцек. Тобто я.

Розділ XXVIII

Отак усе заповнюється. Я саме народжуюся. І закінчую книжку. Зрештою, щиро кажучи, усе це однаково відбувалося водночас — і навіть тепер, коли ви вже за мить закриєте палітурки, візник на Україні відвертає голову від великих ренклодів, що самі до рота просяться, і каже: «Не я садив — не я й їстиму».

А сонце сходить на сході, заходячи на заході.

Ґданськ і Варшава, IX 2000 — XI 2002

Яцек Денель (нар. 1980) — один з найвідоміших сучасних польських письменників, перекладач, художник. Автор збірок поезії, оповідань, а також повістей і романів: «Ляля» (2006), «Бальзакіана» (2008), «Сатурн» (2011, укр. переклад 2015), «Матінка Макрина» (2014) та інших. Лауреат багатьох літературних премій, зокрема: ім. Костельських (2005), Паспорта «Політики» (2007), «Сілезький Літературний Лавр» (2008).

Примітки

1

Ян Станіславський (1860-1907) — видатний польський художник-пейзажист (прим. пер.).

2

Вех — псевдонім Стефана Вехецького (1896-1979) — польський прозаїк, сатирик, журналіст, який у своїй творчості використовував варшавський міський жаргон, «вех» (прим, пер.).

3

З інфлагрантом — перекручене in flagranti (лат.), тобто на місці злочину (прим. пер.).

4

Вуєкова Біблія — другий друкований католицький переклад на польську мову 1599 Біблії єзуїта Якуба Вуєка. Переклад тривав впродовж 1584-1595 (прим. пер.).

5

Ендеки — від початкових літер слів Narodowa Demokracja — національна демократія, назва пов’язаних ідейно польських націоналістичних організацій — Ліга польська (1887-93), Ліга народова (1893-1928), Союз польської молоді (1887-1918, з перервами), Національно-демократична партія (1897-1945), окремих емігрантських угруповань (після 1945) (прим. пер.).

6

ОНР — Національно-радикальний табір, радикальне ідейне угруповання, створене у 1934 р. молодими діячами, так званого Табору Великої Польщі (прим. пер.).

7

Вільне Місто — Ґданськ, тоді Данціґ, Німеччина (прим. пер.).

8

Кедив — Диверсійне Керівництво Головної Комендатури Армії Крайової, структура всередині Армії Крайової, чиїм завданням була, головно, організація диверсій, саботажу та партизанської боротьби проти нацистів під час II світової війни (прим. пер.).

9

Мирон Бялошевський (1992-1983) — польський письменник, автор «Щоденника Варшавського повстання» (прим. ред.).

10

Леон Вичулковський (1852 — 1936) — видатний польський художник (прим.