Ляля - Яцек Денель

але тут здалося, що це якось підходить до антуражу. Те саме й із безладністю фраз. Могло би здаватися, що я робив це свідомо. Боже збав! Лише невдовзі я знайшов час над цим подумати — але мені справді щось здавалося сценічним; зрештою, може, саме це дозволило діяти так швидко й вправно.

Бабуся поволі опритомнювала й почала наполягати, мовляв, сама встане, та скінчилося це сумно; через якийсь час ми допомогли їй підвестися з підлоги на кухні й відвели до дивана в кімнаті. Бабуся була в мокрій сукні, блювала в тазик, така слабенька, і цим викликала в мені безмежну любов і співчуття, а ще радість, що вона повернулася до тіла, бабуся, якою вона була.

За чверть години приїхали батьки й швидка допомога. Виявилося, що бабуня зневоднилася й доведеться забрати її до лікарні, аби вона кілька днів побула під наглядом.

За її відсутності ми з Монікою трохи поприбирали — викинули майже все з однієї з кухонних шаф (гіпс, клей для шпалер, креми для взуття, засоби від іржі, запліснявілі фарби), а мама — старе насіння й засоби від шкідників із тумбочки в кімнаті. При нагоді знайшли купу фотографій і документів. Бабусині статті за 1945 рік, рецензії, записники із враженнями від концертів, афіша з написом «магістр Леон Ганек», чернетки радіопередач. А крім того — щоденник одинадцятирічної Лялі Бенецької. Ах, який це неймовірний документ — усе, що вмерло, враз ожило. Навіть Ядзя Контримівна. На титульній сторінці:

Г. Бенецької

Нижче, навкіс, із завиточками:

НОТАТНИК.

Зворот (знову навкіс):

Щоденник Лялі Бенецької

А далі:

11-IV-1930

Першого дня свят у мене стався напад апендициту, тому нині я ще лежу, але завтра, напевне, встану. Нині довідалася, що Ядзя захворіла; я про це нічого не знала. П. Ярузельська була в нас поза вчора й проте розповідала, але я тоді спала. У Ядзі бронхіт. Мені так її шкода, бо вона збиралася поїхати до своєї подруги В. Барановської. Сьогодні вранці я попрохала в Зосі книжку із першої допомоги, вчуся різних речей, що їх старші дівчатка вивчають у Черв. Хр. Прочитала про перев’язування невеликих поранень і чекала на Ядзю, а тоді довідалася, що вона хвора. Нині до нас приходив китаєць, у якого тато купив пачку чаю й чудовий разок коралів. Той китаєць дуже кумедний; поглянув на мого перстеника й запитав, чи я заміжня...

12-IV-нед

Нині я вже встала з ліжка Тітонька побачивши мене, замалим не зімліла від страху; наказала мені надягти на себе чи не п’ятдесят светрів, вовняні панчохи і т. д. Ну, та я жодного з тих светрів не надягла. Сьогодні вранці погана погода похмуро, небо скаржиться на свої бридкі шати й плаче дощовими сльозами. Увечері пішла до Лільки Кастерської. У неї було (тут закреслено «кільк») двоє хлопців і одна дівчинка. Нуся, сестра Лільки була недужа. Голова їй боліла, але вона соромилася при нас лягти. Хлопці дуже милі. Вони відзначалися якоюсь свободою — на стіл подали бабки й пироги. Я нічого того їсти не могла, а потім ми бавилися в різні ігри, о пів на восьму я пішла додому. Узяла в Лільки книжку «Лікування» (?) і читала її. Потім пішла спати.

19-І V. 1931 р.

(помилка в даті — або в цій, або попередній; закреслено: Нині вранці) Нині мене охопила манія малювати, зранку почала малювати й розфарбовувати. Зробила три поштівки. О шостій прийшов з міста татко Ми почали розмовляти. Зустрів нині Зосю Барановську. — сказав татко. Я здригнулася. Ядзя дуже хвора. — сказав далі татко. А що з нею? — швидко спитала я. Грип. Мені потемніло в очах. Грип! Бідолашна Ядзя!

Мені серце стислося від болю. Коли я лежала хвора — Ядзя щодня до мене приходила. А тепер я до неї не зможу на певно піти. Зараз я взагалі не можу нікуди виходити, а потім мене напевно не пустять, бо грип заразний. Моя бідолашна, люба Яздя! А тут усі веселі, мов нічого не сталося. Татко так спокійно каже: Ядзя дуже хвора! у неї грип! Я не могла заспокоїтися, отже, Ядзя справді хвора! Коли вона приходила до мене, то вже трохи кашляла. Могла від цього ходіння занедужати ще більше.

15

Уранці щойно встала, від разу почала малювати, намалювала хлопчика. О 12 год випав сильний сніг такий як узимку. Великі пухнасті сніжинки летіли на землю мов пір’їни. Небо вкрили важкі, темні хмари. За кілька хвилин випав град. Перлини котилися по землі. Перлини й сльози. Похмура погода гнітюче впливала на людей. А мені було тяжко на душі. Бо Ядзя, моя люба Ядзя — хворіє. Сумна й пригнічена я сіла до столу. Мої думки урвав гучний, пронизливий дзвоник, я схопилася з місця й побігла відчинити. Залагодивши формальності, прочитала адресу. П. Валер’ян К. для Лялі. Зрадівши я відкрила пакунок і побачила... гарненьку торбинку із закопаного від Матусі й олівець у формі парасольки. Я дуже зраділа. О! яка ж слабка людська душа! Я вмить забула про Ядзю, про все... Ну у але ж Ядзя врешті видужає. Увечері прийшла до мене Ганя, Люцина, Ідзя, і Владек з Танею. Ганя роздивлялася мої прикраси а потім