Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон
— Ось я навчу, як мене слухатись! — крикнув він, схопивши важкого дрючка.
Бек добре пам'ятав чоловіка в червоному светрі і, не поспішаючи, відступив. Він уже не кинувся на Солекса, коли того знову поставлено спереду, і став блукати на чималій відстані від дрючка. Але він сердито гарчав і стежив за ним, щоб встигнути ухилитись, коли Франсуа захоче жбурнути дрючком. Він уже добре пізнав, що воно таке.
Погонич запрягав собак далі й гукнув Бека, щоб поставити його як звичайно поперед Дейва. Бек відступив на два-три кроки. Франсуа рушив до нього, але він ще відступив. Франсуа кинув дрючка, думаючи, що Бек його боїться. Але Бек зовсім не дрючка боявся, — він відкрито бунтував. Він хотів стати передовиком — це його право, він його заробив і на менше він не годився.
На допомогу Франсуа прийшов Перро. Вони вдвох ганяли собаку з годину, жбурляли в нього дрючками, від яких він ухилявся, обсипали прокльонами і його самого, і його батьків, і всіх його нащадків, аж до найдальшого коліна, кляли кожну волосину йому на шкурі й кожну краплю крові в його жилах. На лайку Бек відповів гарчанням і весь час тримався на відстані. Він не втікав далеко, тільки відступав і кружляв по табору, добре даючи наздогад, що як його волю вчинять, то він підійде й усе буде гаразд.
Врешті Франсуа сів і почухав потилицю. Перро глянув на годинника й вилаявся. Час ішов, уже цілу годину вони мусили б бути в дорозі. Франсуа знову почухав потилицю, похитав головою і, усміхнувшись, трохи розгублено глянув на кур'єра. Той знизнув тільки плечима — вони були подолані. Франсуа підійшов до Солекса й гукнув Бека. Той засміявся, як уміють сміятись собаки, але не рушив з місця. Франсуа відв'язав Солекса й поставив його на Бекове місце. Собаки всі вже були запряжені й стояли, вишикувавшись в одну лінію, готові рушити. Для Бека залишалось єдине вільне місце, місце передовика. Франсуа ще раз гукнув його, Бек знову засміявся, але все не підходив.
— Покинь-но дрючка, — пораяв Перро.
Франсуа послухався, і Бек, переможно всміхаючись, підбіг і став попереду запрягу. На ньому пристебнули посторонки, санки зрушили з місця, люди побігли поруч, і всі разом вилетіли на річку.
Хоч як високо цінував Бека Франсуа, кажучи, що в ньому два сатани, проте не минуло й одного дня, як він побачив, що не знав ще справжньої йому ціни. Бек одразу взявся до своїх обов'язків передовика. Там, де малося бути кмітливим, швидко здогадатись і швидко діяти, він, виявилось, вище стояв навіть за Шпіца, рівні якому Франсуа досі ще не бачив. А особливо Бек мав хист давати лад і примушувати товаришів слухатись. Дейв і Солекс байдуже поставились до зміни передовика, це їм і за вухом не свербіло. Їхнє діло було працювати й з усієї сили тягти посторонки. Поки їм не заважали, ніщо інше їх не цікавило. Навіть добродушний Біллі міг би їх вести, аби тільки вмів давати лад. Проте решта собак відбилися від рук за останніх днів Шпіца і дуже здивувались, коли Бек став добре їх чухрати.
Пайк, що біг зараз за Беком, не мав звичаю налягати на свій хомут більше, ніж цього конче треба було, тож за свої лінощі діставав раз по раз прочуханки і вже наприкінці першого ж дня тягнув посторонки так старанно, як ніколи в житті. А коли ввечері отаборились, добре перепало й понурому Джо, що його ніколи не важився займати навіть Шпіц. Бек насів на нього всією своєю вагою й чухрав, аж доки Джо не заскиглив, щоб його помилували.
Одразу весь запряг став зовсім невпізнанний. Ожила колишня одностайність, і собаки, як і раніше, водне тягли посторонки. Біля Ковзьких порогів взяли ще двох собак, місцевих кудлачів — Тіка й Куну. І Бек так хутко їх вишколив, що Франсуа тільки рота роззявив від подиву.
— Зроду не бачив такого собаки, як цей Бек! — крикнув він до Перро. — Таки зроду! Тисячу доларів вартий він, їй-бо. Еге ж? Що ти скажеш, Перро?
Перро притакнув головою. Вони вже покрили рекорд швидкості і щодень мчали все швидше. Шлях був утертий, станівкий, снігу більше не падало й не дуже було холодно. Температура як стала на п'ятдесят градусів під нулем, так і трималася. Перро і Франсуа або їхали санками, або бігли поруч по черзі. Собаки неслися вперед, і спинявся запряг тільки зрідка.
Річка Тридцята Миля тепер взялася вже грубшою кригою, і вони за один день проїхали стільки миль, скільки, сюди їдучи, за десять днів. За один перегін вони промчали шістдесят миль від озера Ле-Барж до порогів Білого Коня. Через озера Марш, Тегіш та Бенет сімдесят миль собаки летіли так швидко, що той, кому випадало бігти за санками, мусив аж прив'язуватись іззаду до мотузки. Нарешті в останній вечір другого тижня вони перетяли Сніговий перевал і спустилися до морського берега, туди, де внизу мерехтіли вогні Скагвея і стояли на причалі судна.
Це був рекордний перебіг. Їхавши півмісяця, вони пересічно покривали по сорок миль у день. Цілих три дні Франсуа й Перро прогулювалися головною вулицею Скагвея, гордо випнувши груди, і їх безперестану запрошувано випити, а запряг їхній був предметом мало не побожної уваги цілої юрби погоничів та знавців собак.
Потім кілька грабіжників із заходу Штатів спробували поскубти трохи місто, їх продірявили на сито, і увага громади перекинулася до інших ідолів. А далі наспів новий наказ. Франсуа підкликав Бека, обняв його й заплакав. Це востаннє Бек бачив Франсуа й Перро. Як і інші люди, вони навіки щезли з його життя.
Бек із усім запрягом перейшов до рук одному шотландцеві-метису, і в товаристві десятка інших запрягів вони рушили важкою дорогою назад у Доусон. Цього разу вже не впорожні їхали і не до рекордів було. Теперішня праця була нелегка, день у день мусили тягти за собою важкий вантаж — пошту з усього світу тим людям, що шукали золота під непривітним небом бігуна.
Бекові не до душі була ця робота, але він сумлінно до неї ставився, так само, як і Дейв та Солекс, вважаючи, що це справа
