Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

— Контри як контри, але про війну ведуть дискусії увесь час.

— Ну й що говорять?

— Різне. Але в цілому то цією війною спеціально не журяться, а деякі навіть тішаться нею.

— А то панська контра! Брати таких, Савчуку, чого ти ще чекаєш? До стіни таких! Як війна, то війна... А, зокрема, цікаво, чим ті поляки тішаться? Хотять, щоб німці виграли, чи що?

— Такі також знайшлись би. Але більшість з них вважає, що вибух війни щось у їх долі на світі змінить. Може, знов Польща повстане, а вони повернуться до своїх домівок. Розраховують на Англію, на Америку...

— На Англію, на Америку... І завжди тільки та їх Польща! Надто велика для мене й тебе, Савчуку, політика. Налий ще по одному...

— Але, товаришу коменданте, є й такі, які питають, чи поляків на фронт будемо мобілізувати. Деякі навіть добровольцями охоче б згодилися.

— Говориш? Ну, я їх уже бачу на фронті! При першій-ліпшій нагоді половина з них до німців утекла б. Не вірю їм, Савчуку, ані трішки не вірю. Їм, брате, головне лише одне, щоб звідси вирватися! Байдуже під яким приводом. До тих «добровольців» ти особливо придивляйся. І опиши мені все у рапорті.

Савчук вийшов «після відправи» від коменданта злегка заморочений випитим майже на порожній шлунок алкоголем, але не настільки, щоб над цим, що почув від Савіна, не замислитись. І не відчув загрожуючої йому від цього старого битого пройдисвіта небезпеки. «В разі чого Савін усе звалить на мене. І так мені влаштує, що замість на фронт, розжалований на Колиму причалю. Адже війна. Воєнний закон зобов’язує, а ми тут з тими поляками, правду кажучи, задуже панькаємося. З вибухом війни політикують, в роботі воловодять. А може, навіть саботують? Адже я з часів того Даниловича жодної нової політичної справи у Калючому не виявив! Не вистачало, щоб такий Савін, вбогий п’яниця, забив собі голову нісенітницями і почав підозрювати, що сприяю тим польським панам».

Ще цієї ночі Савчук затримав у «каталажці» Мантериса за контрреволюційну пропаганду. Наступного дня арештував Дереня, який представлявся польським комуністом і зголосився добровольцем у Червону Армію. Закинув йому, що хоче під цим виглядом дістатися на фронт, а звідти перебратися до німців.

ибірське літо коротке. Цього року надзвичайно сухе й жарке. У Калючому навіть мошок і комарів немов було дещо менше. Може, величезна весняна пожежа тайги до цього спричинилася? А може, поляки до тої сибірської біди поволі звикли? «Привикнеш, привикнеш, а не привикнеш — здохнеш!..»

Разом із вибухом радянсько-німецької війни для польських засланців настали ще важчі часи. Усі дотеперішні побутові негаразди і труднощі значно загострилися. Зменшено порції харчів. Збільшено норми праці та посилено нагляд за дисципліною. Комендатура НКВС стала ще більш недовірливою і репресивною. У Калючому не було дня, щоб комендант Савін і його люди не обшукували бараків, не виловлювали «нероб і симулянтів». До роботи при зрубі тайги гнали «живого, кривого». У бараках залишалися лише немічні старі, малі діти та безсилі тяжко хворі. Оскаженілий комендант викликав до себе фельдшера Тартаковського, лаяв його за видачу лікарняних звільнень і погрожував поданням до суду. Припинили будувати нові бараки. Комендант давно забув про обіцювану школу для дітей і корчування тайги на дитсадки. «Всьо для фронта, всьо для победи!» Зрубували тайгу, стягували сажені щоглових сосон до Пойми, нехай підсохнуть до наступнорічного сплаву.

Мобілізація забрала майже всіх росіян, постійних працівників ліспромгоспів: бригадирів, лісничих, майстрів. Не було ради, мусили замінити їх польські засланці. Комендант наказав Савчуку підібрати відповідних людей.

— Кількох таких спеціалістів треба нам. Тільки, вважай мені, Савчуку, якщо якийсь саботаж чи щось подібне, головою за них відповідаєш.

— Усе буде гаразд, товаришу коменданте! Я вже за ними доглядатиму. У кожній бригаді маю своїх людей.

Домбровський походив з-під Борщова, де був лісником у маєтках княгині Любомирської. У Калючому нічим особливим не вирізнявся. Мабуть, тільки доля сприятливіша була для нього, ніж для інших, бо його сім’я, а мав дружину та двоє дітей, до цього часу збереглася у цілості. Трапилося, що комісар Савчук, зрештою випадково, піймав Домбровського, коли той з мішком харчів повертався з Усолья. Це було вже після арешту і засудження за таку саму провину Даниловича. І саме тоді наляканий наслідками, що його очікували, Домбровський погодився на співпрацю з НКВС і підписав відповідне зобов’язання. Відтоді таємно зустрічався із Савчуком і доносив. То на підставі його донесення Савчук арештував Мантериса.

Комісар Савчук відразу відкрив карти і вже на першому допиті закинув Мантерису ведення «антирадянської пропаганди і сіяння пораженства в тилу фронту». Якщо чимось з цього всього Мантерис був вражений, то поведінкою комісара, бо не так уявляв собі офіцера НКВС в дії. Савчук поводився з Мантерисом коректно, не бив, не кричав і навіть спеціально йому не погрожував. На допитах дозволяв Мантерисові сидіти і вів з ним довгі бесіди. Протоколи писав короткі та ретельні. Ну й знав про нього майже все. Знав про пророцтво, яке Мантерис читав людям у бараку