Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

Комендант Савін відволікав, як міг, відсилку конвою з арештованими до Канська. Головною причиною була справа Дереня. Разом із Савчуком тиснули на нього до останнього моменту, розраховуючи на те, що примусять його до якогось зізнання. Але Дерень терпів і продовжував відмовляти у будь-яких зізнаннях. Савін тепер морочив собі голову, як у письмовому рапорті виправдатись перед Головним Управлінням з цієї справи. Не боявся закиду за безпідставний арешт Дереня. Боявся закиду, що він, старий та досвідчений чекіст, не вмів справитися з тим непокірливим поляком.

За цією роботою заскочила його нова, термінова телеграма з Головного Управління. Абсолютно не міг пояснити собі її змісту: «Стримати відправу конвою — стоп — терміново їде до вас Давидов — стоп — має всякі повноваження та директиви — стоп — Ритвін — стоп!» Покликав заступника.

— Ну й як тобі це, Савчуку?

— Не дуже розумію, товарише коменданте. Мабуть, якась інспекція? Ну бо що інше може бути?

— Інспекція, кажеш? Так раптом? А поясни ти мені, Савчуку, що можуть означати слова: «має всякі повноваження та директиви...» А знаєш, хто такий Давидов? Права рука шефа! А помітив, хто телеграму підписав? Ритвін! Сам шеф особисто! Ой, Савчуку, відчуває моя голова, що добре з цього всього не вийде. Але як інспекція, то інспекція! Ми також зуміємо до неї підготуватися. Особливо держи міцно того Дереня. Мусимо його ще до приїзду Давидова зламати, що б то не було. Ну й оглянь все навкруги, а я навколо себе. З бригадирами треба поговорити, бараки провідати. Робота, порядок у Калючому має бути, як в годиннику.

Серпень, все сухий і жаркий, наближувався до кінця. А разом з ним поволі збігало коротке сибірське літо. На білокорих берізках жовтіли вже перші листочки. Настала пора ягід, грибів і кедрових горіхів. Довготривала суша спричинилася до того, що в цьому році їх було менше, ніж завжди, та ще й люди, яких гнали до роботи від світанку до сутінок, без вільних неділь, не мали часу, щоб їх назбирати, зробити запаси на зиму.

Тому якоїсь суботи їх радісно заскочило оголошене бригадирами рішення комендатури, що завтрашня неділя є вільною від праці. Це був їхній перший вільний день від вибуху війни. Незважаючи на втому, бажання відпочинку і стільки інших справ до полагодження, більшість людей домовлялася завтрашнього ранку йти по ягоди та гриби. Бригади поверталися до бараків збудженими, балакучими. Яке приємне відчуття, коли завтра увесь Божий день є виключно у твоєму розпорядженні й можеш з ним робити, що тільки тобі подобається. Тому всі хотіли якнайшвидше опинитися у своїх бараках і вже відразу займатися лише своїми справами. Тим часом біля воріт селища чекав один з помічників коменданта і рішуче скеровував усі бригади на площу зборів. Людям не дозволено розходитися по бараках. Так само як у день, коли вибухнула німецько-радянська війна. Щось знов таке надзвичайне сталося.

Разом з комендантом Савіним на підвищення піднялося двоє чужих, яких люди ніколи до цього часу в Калючому не бачили. Один був у цивільному, в окулярах, із гребінним портфелем під пахвою. Другий був офіцером НКВС. У підібраному мундирі, начищених чоботях з халявами, високий, на тлі неохайного, запухлого п’яниці Савіна новоприбулий презентувався чудово. По тому, як Савін підскакував до нього, легко було здогадатися, що то мусить бути якийсь великий начальник і що він тут є тепер найголовніший. Новоприбулий почекав, аж люди зберуться, а може для більшого ефекту, і почав:

— Граждане полякі!

Сказав ці слова голосно, тоном спокійним, лагідним. Але людей не стільки цей голос наелектризував. «Як він сказав: Громадяни поляки?!» Адже до них інакше, ніж «спєцпєрєсєленци», до цього часу не зверталися.

— Граждане полякі! — повторив офіцер, на тлі легкого гомону в натовпі. — Мене звати Давидов, і я приїхав сюди до вас згідно зі спеціальним дорученням радянського уряду. Тому прошу, щоб ви мене насамперед уважно вислухали, а коли закінчу, відповім на всі ваші запитання та сумніви. Згода?

— Згода! Згода! — вирвалися з натовпу поодинокі голоси.

— А прислали мене сюди спеціально до вас, граждане полякі... І то зі спеціальною, надзвичайно важливою місією і подією. Ця звістка є дуже істотною для вас, поляків, але також і для нас, для всіх радянських людей. Як знаєте, триває Велика Вітчизняна війна, в якій героїчна Червона Армія, увесь радянський народ під керівництвом товариша Сталіна бореться з гітлерівськими ордами, що хотять поневолити і підкорити усі вільні народи. Отже, нічого дивного, що увесь прогресивний світ не лише підтримує героїчну боротьбу Радянського Союзу з німцями, але з’єднується з ним у воєнні союзи, щоб спільними зусиллями перемогти Гітлера, цього запеклого ворога всього людства. Разом із нами є вже Англія. І Америка нам допомагає. А віднедавна, граждане полякі — про що саме хочу вам повідомити — у союзі з Радянським Союзом, в одному з нами ряду проти німців є також... ваша Польща, граждане полякі! — Натовп на коротко занімів, потім раптово захвилювався, розговорився, але майже негайно став тихішим, замовк.— Так, правильно почули! Зараз ми є союзниками! Польський уряд в Лондоні, уряд вашого генерала Сікорського, підписав недавно з радянським урядом союзницький договір!.. Це і є та важлива місія, граждане полякі, з якою мене до вас прислали. Звістка, яка і нас, радянських людей, тішить, так само, як вас, поляків. Вітайте, союзники! Вітаю вас щиро і радію разом з вами, граждане полякі!

Люди не вірили власним очам і вухам. Дехто плакав. Давидов давав знак рукою, щоб заспокоїлися,