Сибіріада польська - Збігнєв Доміно

в пам’ятний Святвечір. Знав, і саме у найдрібніших деталях, про баракову дискусію щодо звістки про вибух радянсько-німецької війни. З цього всього Мантерис упевнився, що Савчуку доніс на нього хтось з баракових сусідів. Але хто? Обвинуваченням Савчука спеціально не заперечував, тільки пояснював йому їх по-своєму. Але газети з пророцтвом не видав. Впирався, що газетний папір від постійного утримання в кишені знищився вже давно.

— Брешеш, Мантерисе, по очах бачу. Віддаси мені її, раніше чи пізніше. Часу маємо багато... А тепер скажи мені для протоколу, що це пророцтво оголошувало?

— Адже ви, пане, знаєте? Донощик переказав вам його зміст. А може, навіть написав?

— А може, навіть написав... Але я від тебе хочу те почути.

— Шкода часу, пане комісаре. Покажіть мені той донос, тоді щиро скажу, чи той ваш плетун написав правду.

— Тобі не сором, Мантерисе. Ти що, маєш мене за дурня? Хто тут веде слідство? Був донос чи не було, що я знаю, то знаю, а ти повинен свідчити до протоколу. Ну що там у тому пророцтві було? Було, наприклад, що та ваша Польща знов повстане?

— Було.

— «Від моря до моря»?

— Було.

— І ти в це віриш?

— Більше, ніж у себе самого.

— І читав те пророцтво людям у бараку?

— Читав.

— Читав людям, що Польща буде від моря до моря? Читав. То що? Кордони Радянського Союзу хочеш змінити?

— Польща була завжди. Не я те пророцтво написав. А стосовно кордонів, що я можу, пане комісаре?

— А з вибуху війни то ти може не радів?

— Якби то вам пояснити?

— Що тут ще пояснювати, тут факти враховуються. Фашисти злочинно нападають на люблячу мир Країну Рад, бомбардують її спокійні міста й села, убивають старих і дітей, а той цим тішиться! А крім цього, ти ще сіяв серед людей невіру в нашу перемогу. Хвалив фашизм, Гітлера тобі захотілося? О ні, Мантерисе, це не пройде тобі безкарно! У нас воєнний закон є суворим, Мантерисе. Дуже суворим.

Мантериса держали у комендатурській «каталажці». В сусідній комірчині сидів Антон Дерень. З Мантерисом були знайомі ще в Польщі, бо Дерень походив з Товстого, де працював у цегельні. Мав репутацію порядного мужчини, хоча запідозрювали його в комунізмі. А повітова поліція час від часу мучила його допитами й затримувала на поліцейському посту. Буцімто заледве від Берези захистився. Щось з тим пропагуванням комуністичних ідей мусило виходити, бо коли у вересні ввійшли росіяни, то Антон Дерень, разом з кількома місцевими євреями й українцями, засів у новому уряді у червоній раді гміни. Але незабаром його звідтіль викинули, а 10 лютого вивезли в Сибір. Більш злісні, зокрема й Мантерис, не один раз тим комунізмом Дереню докоряли й жартували, що завдяки йому лишився ні з чим. Дерень, мужчина мовчазний, своє знав, закрився сам у собі, на ущипливі слова не реагував. А коли епідемія тифу забрала у нього дружину з двома дітлахами, залишився самотній, як палець. То правда, що коли вибухнула радянсько-німецька війна, вирішив зголоситися добровольцем на фронт. Не він один. У Калючому зголосилося кільканадцять поляків з проханням взяти їх на війну. Це були переважно холостяки, які зважувалися на будь-який ризик, щоб тільки з тутешньої каторги у світ вирватись.

Серед таких добровольців Дерень був найстаршим, та, окрім того, довоєнний польський комуніст. Комендант Савін ані трохи не сумнівався.

— Це точно, Савчуку, той Дерень — то німецький шпигун! Ну, ти що так рот роззявив?

— Шпигун? Німецький? Товаришу коменданте, у мене перевірені дані, бо тут люди його знають, що Дерень — то справді довоєнний польський комуніст! Польська поліція за ним ганялася.

— У цьому, власне кажучи, справа! Ой, Савчуку, Савчуку. Де ти, чоловіче, схоронився? Що, може, тебе не вчили в «чека», за що Комінтерн Польську Комуністичну Партію розпустив? Адже там агент на агенті і шпигун на шпигуні сидів! Швецький, німецький, яких хочеш, цілі скирти там їх було. Нічого дивного, що товариш Сталін наказав це все провокаційне товариство розігнати. А скільки то польських процесів у нас було? Тільки гляньте, як така сволоч у нас притаїлася. Яку кришу собі знайшов. А тепер відшукав нагоду і думав, що нас перехитрить. Беремо, Савчуку, гада! Ще цієї ночі!

Від першої хвилини ставилися до Дереня дуже суворо. Савін особисто включився до важких, довготривалих допитів. Вночі зривали його зі сну, держали під вартою, мерзенно годували і часто посилали у карцер. Дерень, захоплений зненацька арештом і абсурдним обвинуваченням, не мав у чому признаватися. Спочатку виправдовувався, як умів, пробував вивести їх з помилки, але зорієнтувавшись, що це нічого не дає,— замовк, відмовляючись від усяких свідчень. Савін казився, що не може ніяким способом переламати його опору, тим більше що справою Дереня явно зацікавилося головне управління НКВС у Канську.

Люди в Калючому держалися останками сил. «Всьо для фронта, всьо для победи!» Але щораз менше про ту далеку війну знали. Комендатура на вісті з фронту була скупою, а власних джерел на відомості поселенці не знали. Зрештою то не була їхня війна і цікавила їх настільки, наскільки на власній шкірі відчували її результати. Початкове пожвавлення, ця іскорка надії,