Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Він глянув на неї уважно, намагаючись побачити, як вона сприйме ці слова.

- Я багато років працювала з Великим Керівником, - сказала вона. - Двадцять фільмів. Я б не була аж так упевнена, що може бути в нього на думці.

Звук двигуна наближався, сумнівів бути не могло: важкий дизель, передача глухо порипує… На балкон сусіднього будинку вийшов товариш Бук і подивився вниз. Але хоча він машини в заростях і не розгледів, обличчя його спохмурніло. Вони з Ґа обмінялися довгими обережними поглядами.

Товариш Бук гукнув їм:

- Швидко, заходьте до нас, часу мало!

Він зайшов у дім.

- Що це? - спитала Сан Мун.

- «Ворон», - відповів Ґа.

- Що значить «ворон»?

Біля поруччя вони почекали й побачили, як машина з’явилася на відкритій ділянці шляху.

- Ось він, - Ґа показав на чорний тент. - Ото «ворон».

Якусь мить вони спостерігали, як машина поволі пнеться нерівною дорогою до їхнього будинку.

- Не розумію, - сказала вона.

- Що тут розуміти? Це машина, яка приїжджає й забирає.

У таборі він, бувало, фантазував, що міг би підібрати в тому ангарі, коли б бодай за хвилину до від’їзду дізнався, що його повезуть на рудники. Голка, цвях, бритва - чого б не віддав за таке в тюрмі! Шматочок дроту - було б сильце птахів ловити. Шматок гуми - було б із чого пастку на щурів зробити. А скільки разів йому бракувало простої ложки! Але тепер його хвилювало інше.

- Веди дітей у льох, - наказав він. - А я вийду й зустріну машину.

Сан Мун із жахом подивилася на Ґа.

- Що відбувається? - прошепотіла вона. - Куди тебе повезе ця машина?

- А ти як гадаєш? У нас нема часу. Просто сховайся з дітьми в льосі. Їм потрібен я.

- Я сама туди не піду, - заявила вона. - Я там ніколи ще не була. Ти не можеш покинути нас у якійсь норі!

Товариш Бук знову вискочив на балкон. Він застібав комір.

- Та йдіть же, - сказав він, пов’язуючи чорну краватку. - Ми вже готові. Часу обмаль, приєднуйтеся до нас.

Натомість Ґа пішов на кухню й зупинився перед ванною для прання на підлозі. Вона була закріплена на ляді, з якої спускалася драбина до льоху. Ґа глибоко вдихнув і подався вниз. Він намагався не думати про шахти 33-го табору, про ранковий спуск у пітьму й вечірній вихід - теж у пітьму.

Сан Мун привела дітей. Ґа допоміг їм спуститися й смикнув за шнур, вмикаючи лампочку. Коли настала черга Сан Мун спускатися, він сказав:

- Візьми зброю!

- Ні, - заперечила вона. - Ніякої зброї.

Ґа допоміг їй спуститися, потім зачинив ляду. Її чоловік вивів у підземелля дріт, смикнувши який можна було набрати в раковину води і таким чином замаскувати хід.

Усі четверо трохи постояли під драбиною, лампочка гойдалася, очі пристосовувалися до темряви. Потім Сан Мун сказала: «Ну ж бо, діти», - і взяла їх за руки. Вони пішли в темряві вперед і побачили, що прохід закінчувався через п’ятнадцять метрів, пролігши під будинком і трохи під дорогою.

- А що далі? - спитала Сан Мун. - Де вихід?

Він трохи пройшов у темряву в її бік, але зупинився.

- Тут немає шляху до втечі? - спитала вона. - Нема виходу?

Вона підійшла до нього, роззираючись і не вірячи своїм очам.

- Що ви робили внизу стільки років?

Ґа не знайшовся з відповіддю.

- Років! - повторила вона. - Я гадала, тут під будинком цілий бункер. Що є система. А тут яма й усе. На що ви час витрачали?

Понад стінами тунелю стояли мішки з рисом і дві бочки з зерном, їхні ООНівські печатки досі лишалися цілими.

- Тут навіть лопати немає! - сказала вона. З меблів посеред тунелю були два предмети: крісло й книжкова шафа, заставлена рисовим вином та DVD-дисками. Вона схопила один з них і сказала: «Кіно?!» Ґа вже уявляв, що саме вона вигукне потім.

Але тут усі подивилися вгору: почулася якась вібрація, приглушений звук мотора, і раптом земля зі стелі посипалася їм в обличчя. Дітьми оволодів якийсь жах, коли вони закашлялися й стали затуляти запорошені очі. Ґа повів їх до драбини й світла. Витер їм очі рукавом тобока. У будинку над ними почувся звук відмикання дверей, хтось пройшовся дощаною підлогою й відчинив ляду. Сан Мун широко, перелякано розплющила очі й схопилася за нього. Коли Ґа подивився вгору, над ними відкрився світляний квадрат. У ньому з’явилось обличчя товариша Бука:

- Прошу, сусідоньки. Сюди вони підуть перевіряти в першу чергу.

Він простягнув руку Ґа.

- Без паніки, - заспокоїв товариш Бук. - Ми вас візьмемо з собою.

Командир Ґа взяв сусіда за руку.

- Ходімо, - звернувся він до Сан Мун, і, коли вона не рушила з місця, крикнув: - Ану!

Маленька сім’я по черзі вибралася з льоху.

Разом усі проскочили через бічний двір на кухню до Бука.

На кухні за столом, укритим скатертиною, вишиваною білим по білому, сиділи дочки Бука. Дружина Бука саме вдягала через голову останній дівчинці біле платтячко, а товариш Бук приніс стільці для гостей. Ґа бачив, що Сан Мун готова втратити самовладання, але спокій, що панував у сім’ї Бука, не дав їй цього зробити.

Ґа і Сан Мун сіли навпроти сім’ї Бука, хлопчик і дівчинка - між ними, усі четверо були притрушені землею. На середині столу стояла банка консервованих персиків і ключ, щоб її відкривати. На «ворона», який стирчав перед будинком, тут, схоже, увагу не звертали. Товариш Бук роздав усім скляні десертні мисочки й ложки. Дуже обережно відкрив персики, так спокійно, що було чути, як ніж ріже кришку, прорізає коло з нерівним краєм, а банка порипує. Дуже обережно Бук підважив ложкою ту кришку, щоб вона не потрапила в сироп. Усі дев’ятеро мовчки сиділи й дивилися на персики. Потім у дім зайшов солдат. Під столом хлопчик схопив Ґа за руку, той відповів маленькій руці потиском, запевняючи: усе буде гаразд. Коли солдат підійшов до столу, ніхто не поворухнувся. У солдата не було хромованого «калашникова», узагалі жодної зброї Ґа в нього не помітив.

Товариш Бук удав, що не помічає солдата.

- Головне - ми тут усі зібралися! - сказав він і поклав шматок персика в скляну мисочку. Передав її, потім наступну - і невдовзі на столі колом стояло