Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Саме в цьому місці Пубйок тримав особливо впертих підопічних, щоб ті з часом м’якшали в цій сирості, від якої в нас одразу запітніли окуляри. На всю довжину приміщення тяглася залізна скоба, вмурована в підлогу, і до неї було прикуто тридцять із чимось підопічних. Підлога була похила, а дренаж такий поганий, що бідолашні дурники в нижчій частині спали, скулившись у стоячій воді.

Мало хто з них поворухнувся, коли ми пройшли цим приміщенням, де з бетонної стелі, зеленої й слизької, крапотіла теплувата вода. Ми міцно натягли свої маски. Торік у поганій ямі завелася дифтерія, забравши всіх підопічних і прихопивши з собою й декого зі слідчих.

К. Кі приставила контакти своєї штучки до залізної скоби й пустила іскру, привернувши загальну увагу. Більшість підопічних інстинктивно затулили обличчя руками чи скулилися в позу ембріона. Чоловік у кінці скоби, який лежав у воді, сів, кавкнувши від болю. На ньому була порвана, просякнута болотом вихідна сорочка, труси й підтяжки від шкарпеток на литках. Це був товариш Бук.

Ми наблизилися й побачили на його брові вертикальний шрам. Брова колись була розсічена надвоє, і рана зажила так погано, що краї брови так і не зрослися. Ну хто одружується з жінкою, яка не вміє шити?

- Чи ви товариш Бук? - спитали ми його.

Бук підвів голову, засліплений нашими ліхтариками.

- Хто ви такі - нічна зміна? - поцікавився він, слабко, непереконливо реготнувши. Виставив руки вгору, зображуючи, ніби йому страшно й він захищається. - Усе, усе, здаюсь, зізнаюсь! - вигукнув він, але його сміх перейшов у довгий напад кашлю: ознака тріснутих ребер.

К. Кі сунула кінець свого шокера у воду й натисла кнопку.

Товариша Бука скрутило від болю, а його сусід, зовсім голий, перевернувся на бік і випорожнив кишечник у чорну воду.

- Слухайте, ми цього не любимо, - сказали ми Букові. - Коли ми будемо за це відповідальними, ми це місце закриємо!

- О, це взагалі розкішно! - засміявся товариш Бук. - Ви ще й не відповідальні.

- Звідки у вас цей шрам? - спитали ми.

- Який, оцей? - перепитав він, показуючи на рвану брову.

К. Кі знов опустила шокер, але ми зупинили її руку. Вона новенька, вона жінка, і ми розуміли, що вона дуже хоче самоствердитись, але такі дії - це не по-нашому.

Ми уточнили:

- Як ви отримали цей шрам від командира Ґа? - і дали знак Чучаку перерізати ланцюг. - Дайте відповідь на це, і ми відповімо на будь-яке ваше запитання.

- Відповімо «так» чи «ні»! - додала К. Кі.

- «Так» чи «ні»? - чи то погодився, чи то уточнив товариш Бук.

З боку К. Кі це був сміливий крок, непоміркований, але ми мали діяти єдиним фронтом, тож усі кивнули, а Чучак, крекнувши від натуги, перерізав ланцюги товариша.

Товариш Бук потягся звільненими руками до обличчя, потер очі. Ми налили на носовичок чистої води і дали йому.

- Я працював у тій самій будівлі, що й командир Ґа, - почав Бук. - Я займався забезпеченням, тож у мене весь день голова була під ковпаком комп’ютера: я замовляв потрібні товари. Здебільшого з Китаю, В’єтнаму. У Ґа був гарний стіл коло вікна, і він ніякої роботи не робив. Це сталося до його ворожнечі з Великим Керівником, до того, як згоріла дев’ята в’язниця. У ті часи він нічого не знав ні про тюрму, ні про шахти. Посада була просто винагородою для нього за золотий пояс і перемогу над Кімурою в Японії. Це була велика подія після того, як Рьоктосан поїхав до Японії битися з Сакурабою й дезертирував. Ґа регулярно носив мені списки замовлень на зразок DVD-дисків та пляшок рідкісного рисового вина.

- А фрукти замовляв?

- Фрукти?

- Можливо, персики? Він консервованих персиків не просив?

Бук уважно подивився на нас:

- Ні, а що?

- Нічого, продовжуйте.

- Одного разу я допізна затримався на роботі, і на третьому поверсі лишалися тільки я і командир Ґа. Він часто приходив туди вбраним у білий бойовий тобок[37] із чорним поясом, наче в спортзал, готовий до спарингу. Того вечора він гортав південнокорейські журнали з тхеквондо. Йому подобалося читати заборонену пресу просто в нас на очах і казати, що вивчає ворога. І це знаючи, що за такий журнал можна потрапити в п’ятнадцятий табір, сімейний - той, що зветься Йодок. Я не раз приймав замовлення від цього табору. Коротше кажучи, у цих журналах посередині постер із сеульськими спортсменами. Ґа підняв такий, оцінюючи бійця, і тут помітив, що я на нього дивлюся. Мене щодо командира попереджали, і мені стало не по собі.

К. Кі перебила його:

- Хто попереджав - чоловік чи жінка?

- Чоловіки, - відповів товариш Бук. - Командир Ґа встав. У його руці був той постер. Він схопив щось зі столу і пішов на мене, і я подумав: ну що, не перший раз мене битимуть, переживу. Я чув, що тих, кого він раз бив, він більше не чіпає. І ось він іде на мене. Він відомий своєю холоднокровністю: під час бою ніколи не демонструє емоцій. Він усміхався, коли виконував тві чхаґі , розвертаючись спиною до суперника, щоб його спровокувати.

«Товаришу!» - дуже глузливим тоном звернувся до мене Ґа. Тоді зупинився і став придивлятися. Люди вважають, що я звуся «товаришем», бо запобігаю перед начальством - а насправді я з близнюків, і, як водиться, нас із братом назвали однаковими іменами. Мама називала нас «товариш Бук» і «громадянин Бук», щоб не плутати. Людям це сподобалося: мій брат і досі «громадянин Бук»…

Точно, ми, напевно, бачили ці відомості в його особовій справі. Як ми могли пропустити таку деталь! Більшість людей недолюблює близнюків, бо їхні родини отримують додаткову допомогу на дітей. Це пояснює багато що в зовнішності Бука й дає нам перевагу, якою варто скористатися.

Бук продовжив:

- Командир Ґа показав мені постер. То був просто якийсь молодик - володар чорного пояса з татуюванням дракона на грудях. «Вам це подобається? - спитав командир Ґа. - Цікавить?» Він говорив так, що було зрозуміло: помилитися з відповіддю небезпечно, але я не розумів, чого він від мене хоче. «Тхеквондо - давній і шляхетний спорт, - відказав я. - А мені час додому, мене сім’я чекає».

«Усі необхідні життєві уроки, - проголосив