Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

Тільки тоді я помітив, що предмет, який він узяв зі столу, - це тобок. Він кинув його мені. Одяг був сирий і тхнув несвіжим тілом. Я чув, що коли не прийняти його виклик, він тебе просто поб’є. Але якщо почати відбиватися, то він зробить із тобою ще гірше - таке, що й не сказати.

«Я не бажаю вдягати тобок», - твердо сказав я.

«Звичайно, - відповів він. - Це на ваш розсуд».

Я просто уважно подивився йому в очі, шукаючи відповіді, що буде далі.

«Ми дуже вразливі, - сказав Ґа. - Нам треба завжди бути насторожі. Ану перевірю твою внутрішню силу ». Він розстібнув мені сорочку, приклав вухо до моїх грудей і вдарив мене спочатку по боках, потім по спині. Потім - у живіт. Бив і казав щось на зразок: «Легені чисті, нирки міцні, уникайте алкоголю!» Потім сказав, що хоче перевірити мою симетричність. У нього був у кишені апарат, дуже маленький, - і він мене зняв для цієї перевірки…

Ми спитали Бука:

- Командир Ґа знімав відео? Не було чути мотору відеокамери?

- Ні, - сказав він.

- Гудіння, дзижчання не було?

- Воно запищало, - сказав Бук. - Тоді командир Ґа продовжив: «Перший імпульс іноземця - учинити агресію». Він сказав, що мені слід навчитися протистояти цій агресії: «Відбивати такі імпульси зовні - це бути готовим відбити їх ізсередини!» - сказав він. Потім командир навів кілька прикладів ситуацій на зразок: «Що ви зробите, якщо зараз на дах сядуть американці і спустяться на мотузках вентиляційними шахтами? Що ви будете робити в разі чоловічого нападу японця?»

«Чоловічого нападу?» - не зрозумів я.

Він поклав мені руку на плече, випростав мою руку й схопив мене за стегно. «Гомосексуального нападу, - сказав Ґа мені, як дурному. - Японці цим відомі. У Маньчжурії японці ґвалтували всіх підряд: жінок, чоловіків, панд у зоопарку ». Він підставив мені ногу, і я впав, розбивши брову об кут столу. Відтоді в мене цей шрам. І тепер - моє запитання.

На цьому товариш Бук зупинився, як навмисне, - наче зрозумів, що недомовленість нас до сказу доводить.

- Просимо вас продовжувати! - сказали ми.

- Спочатку мені потрібна ваша відповідь, - сказав він. - Інші слідчі, оті старші, весь час мені брешуть. Кажуть: «Назвіть нам ваші засоби таємної комунікації. Ваші діти хочуть вас бачити, вони просто тут, нагорі . Скажіть те і те - і зможете побачитися з дружиною. Вона вас чекає . Назвіть вашу роль у змові - і можете йти додому до своєї сім’ї».

- Наша команда не вдається до обману, - сказали ми йому. - Ми відповімо на ваше запитання, і, коли хочете, зможете перевірити.

У нас була з собою справа товариша Бука. Чучак показав її, і Бук упізнав офіційну синю папку й червону мітку.

Товариш Бук якусь мить дивився на нас, а тоді продовжив:

- Я впав лицем донизу, а командир Ґа стрибнув мені на спину. Він там просто всівся і продовжував свою лекцію. Мені кров заливала очі. Командир Ґа підхопив знизу мою праву руку й викрутив її назад.

К. Кі, яка слухала, широко розплющивши очі, сказала:

- Цей прийом називається захва`том Кімури.

- Ви не уявляєте, як це було боляче: у мене плече відтоді гірше рухається. «Будь ласка, - благав його я, - я просто затримався на роботі. Відпустіть мене, командире Ґа». Він відпустив руку, але з моєї спини не зліз. «Як ти міг не відбити чоловічий напад?! - сказав він. - Присягаюся, не може бути нічого гіршого, нічого принизливішого для чоловіка, ніж це, - та й який він уже після того чоловік! Як ти міг не відбиватися з усієї сили, незважаючи ні на що… хіба що ти насправді хотів, хіба що ти в глибині душі хочеш, аби на тебе кинувся чоловік і ти не зміг відбитися . Ну то твоє щастя, що це я, а не якийсь там японець. Твоє щастя, що я достатньо сильний, аби тебе захистити, дякуй своїй долі, що тут є я й можу це зупинити!»

- І все? - спитали ми. - На тому все скінчилося?

Товариш Бук кивнув.

- Чи командир Ґа розкаявся у своєму вчинку?

- Останнє, що я пам’ятаю, - це ще один спалах його апарата. Я лежав обличчям донизу, усюди була кров.

Кілька секунд товариш Бук мовчав: у всьому приміщенні було тихо, чути було лише, як униз підлогою тече сеча. Потім Бук спитав:

- Чи жива моя сім’я?

Ось у такі моменти Пубйок уміє діяти значно розумніше.

- Я вже готовий до всього, - додав товариш Бук.

- Відповідь: ні, - сказали ми.

Ми вивели Бука з калюжі й прикували його у вищій частині приміщення. Потім стали збирати свої речі, щоб іти до драбин. Його погляд був спрямований углиб себе: такий погляд людини, яка щось шукає у своїй пам’яті, практично неможливо вдати, і ми сприймаємо його за ознаку щирості.

Тут Бук підвів очі:

- Я подивлюся справу, - попросив він.

Ми дали йому папку.

- Обережно, - попередили ми, - там фотографія.

Узявши папку, він на мить завмер.

Ми сказали:

- Слідство каже, що схоже на отруєння чадним газом. Їх знайшли в їдальні біля обігрівача: там вони всі зібралися й разом загинули.

- Мої донечки, чи вони були в білих сукнях? - спитав товариш Бук,

- Одне запитання, - нагадали ми. - Ми ж домовились. Хіба ви допоможете нам зрозуміти, чому командир Ґа влаштував оцю штуку з актрисою?

Товариш Бук сказав:

- Командир Ґа ніяк не пов’язаний зі зникненням актриси: він пішов у 33-тю в’язницю й не повернувся звідти. Він загинув у шахті.

І тут Бук різко підняв голову й глянув на нас:

- Заждіть, ви про якого командира Ґа? Ви ж знаєте, що їх двоє. Той Ґа, який розбив мені брову, - мертвий.

- Ви про справжнього командира Ґа? - спитали ми. - А хто ж такий несправжній? Чому ж несправжній вибачився перед вами за вчинок справжнього?

- Вибачився?

- Самозванець сказав, що вибачається за цей шрам, за те, що він із вами зробив.

- Це якісь дурниці, - сказав Бук. - Командирові Ґа немає за що переді мною вибачатися. Він зробив мені найбажаніший подарунок, єдине, чого я не міг добути сам для себе!

- Який? - спитали ми.

- А то ж який - убив справжнього командира Ґа, звісно!

Ми перезирнулися:

- Тобто він не лише вбив актрису з