Син Начальника сиріт - Адам Джонсон
Уранці на чотирнадцятий день він змирився з тим, що його життя довго триватиме саме так, і його це влаштовувало, але він не знав, що до нього вже летів голуб із дивовижним посланням у дзьобі. Випущений у столиці, голуб летів понад річкою Тедонґан, над її славними зеленими берегами, де сповнені чистих помислів патріоти гуляли за руку з дівчатами. Голуб, знизившись, пролетів крізь групу дівчат із Молодіжного загону Чучхе, які, весело підстрибуючи в чепурній формі з сокирами на плечах, ішли обрубувати гілля в парк Мансу. Сповнений захвату, білий птах зробив «бочку» над стадіоном Першого Травня, найбільшим у світі, а тоді гордо залопотів крилами над червоним полум’ям монументу Ідей Чучхе! А потім - угору, угору, на вершину Тесона, посилаючи крилом привіт фламінго й павичам у Центральному зоопарку, а потім заклав широкий віраж, обминаючи електрифіковану огорожу ботанічного саду, готову стати на шляху нового раптового нападу американців. Голуб зронив скупу патріотичну сльозу над цвинтарем Мучеників Революції - і невдовзі вже сів на підвіконня Сан Мун і вкинув їй у руки повідомлення.
Командир Ґа підвів голову, коли прочинилася ляда, і в льох зазирнула Сан Мун, і її халат дещо розгорнувся, і вся народна слава, здається, утілювалася в її розкішних жіночих рисах. Вона прочитала йому записку: «Командире Ґа, час повертатися до справ».
Водій чекав на командира Ґа, збираючись повезти його в найкрасивіше місто світу - погляньте на його широкі вулиці й високі будинки, спробуйте знайти хоч жменьку сміття, хоч маленьке графіті на стіні! Графіті, громадяни - це такий спосіб, у який капіталісти плюндрують громадські будівлі. Немає надокучливої реклами, мобільних телефонів, літаків у небі. І спробуйте відвести очі від чарівних регулювальниць!
Незабаром командир Ґа уже був на третьому поверсі будівлі номер 13 - найновітнішого офісного комплексу світу. «Свись-свись!» - літає пневматична пошта по трубах. «Блись-блись!» - кліпають зелені монітори комп’ютерів. Він знайшов свій стіл на третьому поверсі, потім розвернув табличку з іменем до себе, наче для того, щоб нагадати собі, що він - командир Ґа і його посада - міністр тюремних шахт, отже, саме він відповідає за найкращу у світі пенітенціарну систему. О, північнокорейські тюрми - то найкращі тюрми у світі: за суспільною користю, за спонуканням до роздумів. Тюрми Південної Кореї повні музичних автоматів і помади, і в’язні там нюхають клей і куштують плоди одне одного!
У скриньку на столі командира Ґа впало повідомлення пневматичної пошти. Він відкрив її і прочитав написане на звороті бланка заявки. Там стояло: «Приготуйтеся до зустрічі з Великим Керівником». Він роззирнувся навколо, шукаючи автора повідомлення, але всі прослуховувачі телефонів були зайняті: друкували те, що чули у своїх синіх навушниках, а члени груп забезпечення ховали голови під чорною тканиною, яка затуляла їхні монітори від сторонніх очей.
За вікном став накрапати дрібний дощик, і командирові Ґа було видно стару жінку в простій прямій сукні, нині майже прозорій, яка підіймалася на горішнє гілля дуба, збираючи жолуді, а це, як відомо всім, заборонено до офіційного оголошення сезону збирання жолудів. Можливо, рік спостереження за в’язницею викликав у командира Ґа особливі почуття до старших громадян.
І саме тоді пневматична пошта завмерла й запала моторошна тиша: усі дивилися на лабіринт трубок над головою, знаючи, що буде далі: система готувалася до особистого повідомлення від самого Великого Керівника. Раптом почувся свист, і всі побачили, як системою рухається золотиста трубочка - і падає в кошик на столі командира Ґа.
Командир Ґа відкрив золоту трубочку. Усередині було просте повідомлення: «Чи не будете ви ласкаві порадувати нас вашою присутністю?»
Напруга в приміщенні відчувалася майже фізично. Чи можливо таке, що командир Ґа не підскочив на радощах, що його допомога потрібна Великому Керівникові? Ні, натомість він повозився з речами на своєму столі, уважніше придивившись до приладу, що зветься лічильник Ґейґера, призначеного для виявлення радіоактивних речовин, адже наша країна багата на глибокі поклади радіоактивних руд. Чи не надумав він якимось чином застосувати цей пристрій? Чи приставив він до нього охорону? Ні, громадяни, командир Ґа взяв той детектор і виліз із вікна на гілку дуба. Він виліз вище, до тієї старої, і сказав їй: «Продайте це на нічному ринку. А тоді купіть собі нормальну їжу».
Звичайно, громадяни, він збрехав: немає такої речі, як нічні ринки!
Важливо те, що, коли командир Ґа повернувся у вікно, ніхто не підвів голови. Усі працювали, коли він струшував із форми мокре листя. У Південній Кореї робітники, звичайно, почали б скиглити й нарікати, що хтось порушує «закон», віддаючи державну власність. Але в нас усім керує дисципліна і люди розуміють, що на все є причина, що жодна справа не залишається непоміченою, що коли людина дає старій бабі на дубі лічильник Ґейґера, то це тому, що так хоче Великий Керівник. Чи є два командири Ґа, чи один - це вже як вважатиме за потрібне Великий Керівник.
Ідучи назустріч своїй долі, командир Ґа помітив товариша Бука, який показав йому великий палець. Дехто вважає товариша Бука людиною веселою, навіть розв’язною. Звичайно, у нього брова розірвана просто чарівним шрамом, яким він завдячує своїй дружині, що не вміє шити. Але пам’ятаймо, громадяни, що показати великий палець - це той жест, який янкі показували, перш ніж скидати свої снаряди на мирне населення Північної Кореї. Просто подивіться кіно, і ви побачите ці усмішки, ці підняті пальці - а потім бомби, що падають на нашу неньку Корею! Подивіться «Раптовий напад», із прекрасною дружиною самого Ґа в головній ролі. Подивіться «Останній день березня», про той день у 1951 році, коли американці скинули сто двадцять тисяч тонн напалму на Пхеньян, після чого там залишилося стояти лише три будівлі. Тож покажіть Букові великий палець, але вниз - і більше не звертайте на нього уваги! На жаль, його ім’я ще час від часу будете чути, але він більше не герой
