Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

У таборі, коли на руки боляче падало каміння чи коли охоронець бив палицею в потилицю, він намагався перенестися на палубу «Чунми» й відчути її м’яке коливання. Коли пальці ставали від холоду негнучкими, як граблі, він намагався знайти прихисток у пісні оперної діви, увійти в саму серцевину її голосу. Він намагався затулитися променистою жовтизною сукні дружини другого помічника чи натягти на голову американську клаптикову ковдру, але ніщо з цього не допомагало. Тільки побачивши фільм із Сан Мун, він нарешті відчув, що має де сховатися - вона рятувала його від усього. Коли кайло викрешувало іскру зі скрижанілої скелі - у цьому вогнику йому відчувалася її повнота життя. Коли шахтою прокочувалася хмара пилу від руди й він згинався від кашлю, вона повертала йому дихання. Коли він одного разу став у калюжу, заряджену електричним дротом, йому явилася Сан Мун і завела його зупинене серце.

Так було й сьогодні: коли стара гвардія 42-го підрозділу начепила йому «вінець», він пішов до неї. Ще до того, як гвинти вперлися в голову з усіх боків, він уже був далеко й повертався в той день, коли вперше зустрів саму Сан Мун. Він і не вірив, що зможе справді зустріти її, доки не вийшов із брами табору 33, начальник крикнув охоронцям відчинити, він переступив її поріг і почув, як брама в колючому дроті замкнулася за ним. На ньому була форма командира Ґа, а в руках - коробка фотографій, які дала йому Моннан. У кишені лежали той самий таємний фотоапарат і дбайливо збережений диск із «Касабланкою». Із цими речами він і пішов багнюкою до машини, яка повезе його до тієї самої, єдиної у світі.

Коли він увійшов у «мерседес», водій обернувся до нього; у його очах був помітний переляк і сум’яття.

Командир Ґа помітив термос на панелі приладів. Рік чаю не бачив!

- Мені б чашечку чаю, - сказав він.

Водій не поворухнувся.

- Хто ти, в лихої години, такий? - спитав він.

- Ти - гомосексуаліст? - відповів йому запитанням командир Ґа.

Водій недовірливо подивився на нього й похитав головою.

- Ти впевнений? Тебе перевіряли?

- Так… - розгублено сказав водій. А потім виправився: - Ні.

- Вилазь, - сказав командир Ґа. - Тепер командир Ґа - це я. Того, другого, уже немає. Якщо ти вважаєш, що маєш бути з ним, то я тебе до нього відведу - до того, що від нього лишилося, туди, у шахту! Бо ти - або його водій, або мій. Якщо ти мій водій, то ти будеш такий ласкавий налити мені чашечку чаю й відвезти в цивілізоване місце, де я зможу помитися. А потім - додому.

- Додому?

- Додому, до моєї дружини - актриси Сан Мун!

І Ґа справді поїхав до Сан Мун, єдиної людини, яка рятувала його від болю на шляху до неї. «Ворон» відбуксував «мерседес» гірськими шляхами, і на задньому сидінні Ґа роздивлявся вміст коробочки, що дала йому Моннан. Там лежали тисячі фотографій. Моннан з’єднала парами фотографії в’язня, коли він прибував і «вибував». Спина до спини живі і мертві, тисячі людей. Він розвернув пачку останніми знімками вгору - розбиті, рвані, неприродно скручені тіла. Він розпізнав жертв завалів і побиттів. На деяких знімках він до ладу не розумів, на що дивиться. Здебільшого в померлих вигляд був такий, ніби вони сплять, а діти - оскільки вони померли від холоду, то скулилися в маленькі тверді клубки. Моннан працювала сумлінно, і каталог був повний. Оця коробка, зрозумів раптом, - річ, що в його народу найбільше схожа на той телефонний довідник, який він бачив у Техасі.

Він перевернув пачку - тепер угорі були обличчя на вході: люди на них були сповнені страху, непевності, вони ще не дозволили собі вповні уявити той жах, що на них чекає; на ці знімки дивитися було навіть важче. Коли він, нарешті, знайшов власний знімок, то поволі його перевернув, усерйоз очікуючи побачити з другого боку себе мертвого. Не побачив. На якусь мить здивувався. Роздивлявся світло в деревах, які мчали повз них. Дивився, як їде попереду «ворон», чув, як, натягаючись, клацає буксирний ланцюг. Йому згадався примхливий рух отих шкаралупок у «вороні», що його привіз. На своєму фото він бачив на задньому плані помираючих людей на койках. Бачив свої руки, з яких тоді капала закривавлена тала вода. Але його очі: вони настільки великі, у них стоїть таке небажання сприймати те, що перед ними… Він здається таким хлопчиськом, немовби знову повернувся до сиротинця, переконаний, що все гаразд і що доля, яка чекає на всіх сиріт, його омине. Написане крейдою на дощечці ім’я здавалося таким чужим. Ось - єдина фотографія цієї людини, людини, якою він був. Він повільно порвав знімок на маленькі клаптики й випустив їх літати за вікно.

«Ворон» відчепив їх уже під Пхеньяном, і в готелі «Корьо» дівчата, як завжди, доглянули командира Ґа: після кожного візиту на тюремну шахту міністр потребував якісного купання й ретельного очищення. Його форму почистили й попрасували, він скупався у величезній ванні, і дівчата відшкрібали плями крові з його рук і намагалися подбати про його поламані нігті; їм було байдуже, чия кров змивалась у мильну воду: його власна, командира Ґа чи ще чиясь. У теплій, лагідній воді він зрозумів, що в оцей самий момент минулого року його душа і тіло почали жити немовби окремо, що його розум перелякано тримався в сідлі, керуючи тілом, поклавши на нього надію: хоч би цей витривалий мул, в’ючна тварина, зміг самостійно подолати підступну гірську стежину табору 33. Але тепер, коли жінка протирала теплою мочалкою його ступні, відчуттям відкрився хід нагору, до розуму, і відчувати знову стало можна, упізнавати забуті частини тіла, які посилали йому щасливий привіт. Його легені тепер стали чимось більшим, ніж мішки з повітрям. Серце, відчував він тепер, уже було здатне не лише ганяти кров.

Він спробував уявити ту жінку, яку скоро побачить. Розумів, що справжня Сан Мун не може бути такою самою прекрасною, як на екрані, її шкіра може не так сяяти, а усмішка не так променитися. І її бажання якимось особливим чином живуть у її очах - оце вже, напевне, річ в освітленні, у якомусь кінематографічному ефекті. Він хотів, щоб між ними стосунки були отакі - інтимні, щоб між ними не було нічого, жодних секретів. Побачивши її