Син Начальника сиріт - Адам Джонсон

- Скажи йому, що з мене цього досить. Будь ласка, перекажи йому це від мене.

- Тепер він - це я. Тож можеш усе сказати йому особисто.

Вона зітхнула й похитала головою.

- То ти хочеш стати командиром Ґа, так? - спитала вона. - Знаєш, що він зробить, якщо почує, що ти назвався його ім’ям? Його «випробування» з тхеквондо - це не чутки. Вони створили йому повне місто ворогів. Саме тому мені більше не дають жодної ролі. Просто домовся як-небудь із Великим Керівником, зможеш? Ну хоч би вклонися йому в опері? Зможеш оці прохання переказати моєму чоловікові? Потрібен же тільки один-єдиний маленький жест на очах у всіх - і Великий Керівник пробачить усе!

Він простягнув руку, щоб витерти їй сльозу, але жінка відсахнулася.

- Оці сльози в моїх очах, - сказала вона. - Ти їх бачиш? Зможеш сказати моєму чоловікові про ці сльози? Не треба більше таких завдань, будь ласка. Скажи, щоб більше не посилав своїх шісток сидіти зі мною, як із дитиною.

- Він уже знає, - сказав він. - Йому шкода. Чи могла б ти зробити дещо для нього? Це б дуже багато для нього важило.

Вона перевернулася на бік; її груди під халатом колихнулися, з носа потекло.

- Іди геть, - сказала вона.

- Боюся, що не зможу цього зробити, - сказав він. - Я ж казав, я довго був у дорозі й щойно приїхав. Моє прохання маленьке, для такої актриси, як ти, це просто дрібниця. Пам’ятаєш, коли в «Істинній дочці Батьківщини» ти шукаєш сестру й маєш перепливти протоку Інчхон, яка ще горить, поки тоне лінкор «Корьо». Заходиш у воду простою рибачкою з Чеджудо, але, пропливши свій шлях між тілами патріотів у закривавленій воді, виходиш із моря вже іншою людиною: ти - жінка-солдат із обпаленим прапором у руках. Те, що ти тоді кажеш, - чи повториш ти зараз для мене ці слова?

Вона не вимовила їх уголос, але в її погляді вони засяяли, пропливли біля його дна:

«Є на світі більша любов - та, що з найглибших низин кличе нас до вершини!» - Так, саме ці слова стояли в її очах, і риса істинної акторки - сказати їх лише поглядом, виразом обличчя.

- Відчуваєш, яке все стає правильним, хорошим? - спитав він. - Тепер усе буде по-іншому. Коли я був у в’язниці…

- У в’язниці? - вражено спитала вона. - Звідки саме ти знаєш мого чоловіка?

- Твій чоловік напав на мене сьогодні вранці, - відказав він. - Це сталося в тунелі, в шахтах тридцять третього табору. І я його вбив.

Вона різко підвела голову:

- Що?

- Тобто мені здається, що я його вбив. Було темно, тож я цілковитої певності не маю, але мої руки знали, що роблять.

- Це що, чоловік знову мені іспит влаштовує? - спитала вона. - Якщо так, то цей - найогидніший. Ти що, маєш доповісти, як я зреагувала на цю новину, чи стрибала від радості, чи повісилася з горя? Не вірю, що він так низько впав. Він дитина насправді, переляканий маленький хлопчисько. Тільки такий буде перевіряти стару жінку на вірність у парку. Тільки командир Ґа буде перевіряти сина на орієнтацію. І, до речі, навіть його друзяки теж проходять перевірку, і якщо результат не той, то їх більше ніхто не побачить.

- Твій чоловік більше нікого не перевірятиме, - сказав він. - Для нього зараз важлива тільки ти. Із часом ти це зрозумієш.

- Годі, - сказала вона. - Уже навіть не смішно. Тобі час іти.

Він глянув на двері будинку. Там тихо стояли діти: дівчинка років одинадцяти і трохи менший хлопчик. Вони тримали за нашийник лискучого собаку з потужними лапами.

- Брендо! - вигукнув командир Ґа, і собака вирвався й побіг до нього.

Катахула помчав вистрибом, махаючи хвостом. Пес скакав, намагаючись лизнути його в обличчя, а потім ліг на живіт, намагаючись схопити його за п’яту.

- Вам його передали! - радів він. - Очам своїм не вірю, вам передали цього собаку!

- Передали цього собаку? - не зрозуміла вона. Раптом її голос посерйознішав. - Звідки ти знаєш, як його звати? Ми тримали собаку в секреті, щоб його не забрали.

- Звідки знаю? Та я йому дав цю кличку! - сказав він. - Щойно перед тим, як його вам торік передали. «Брендо» - так у Техасі називають щось таке, що твоє навіки.

- Зачекай, - сказала вона, уже без жодної гри. - Усе ж таки, хто ти насправді?

- Я - хороший чоловік. Я той, хто буде робити все для тебе.

Ґа впізнав у її очах такий особливий, невеселий вираз. Так дивиться той, хто зрозумів, що тепер усе буде по-іншому і вже немає ні тієї людини, якою він був, ні того життя, яким він жив. Таке знання приходить нелегко, але з часом стане краще. І таки їй це легше, адже колись вона вже дивилася так - коли Великий Керівник віддав її як нагороду володарю золотого пояса, чоловікові, який переміг Кімуру…

У темній кімнаті в 42-му підрозділі цигарка вже дотлівала на губах командира Ґа. День був довгий, і спогад про Сан Мун знову врятував його. Але тепер треба дати їй відпочити: вона завжди буде близько, коли він її потребуватиме. Він востаннє всміхнувся думкам про неї - і цигарка вислизнула з губ і впала в заглибину між шиєю й ключицею. Там вона повільно тліла на живій шкірі - маленький червоний вогник, єдиний на всю чорну кімнату.

Боляче - але що таке біль?

Громадяни, слухайте добрі новини! На кухні, на службі, в цеху - де б не був розташований ваш гучномовець, зробіть гучніше звук! Передусім повідомляємо про цілковитий успіх кампанії «М’ясо з трави». Проте ще чимало землі треба нанести на дахи, тож усім головам домкомів необхідно провести додаткові організаційні збори.

Також надійшов час оголосити новий конкурс «Рецепт місяця»! Рецепт-переможець буде написаний на фасаді центральної автостанції, щоб усі могли його переписати. Переможцем стане той громадянин, який подасть найкращий рецепт локшини з коренем селери!

А тепер про події у світі. Тривають акти неприхованої агресії США: на сьогодні дві групи з ядерного бомбардування стоять у Східному морі, тоді як у самих Сполучених Штатах бездомні громадяни валяються на