Українська література » Сучасна проза » Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой
Чи правильно це?

Вдивляючись у похмуру темряву ночі, в мерехтливі вогники, слухаючи, як надривною нудьгою посвистує вітер, Іван Ілліч думав: «Навіщо приховувати від себе: найвище — це бажання щастя. Я хочу наперекір усьому, — нехай. Можу я знищити черги, нагодувати голодних, спинити війну? Ні, Але якщо не можу, то чи повинен я також зникнути в цьому мороці, відмовитись від іцастя? Ні, не повинен. Але чи можу я, чи буду щасливий?..»

Іван Ілліч перейшов міст і, вже зовсім не помічаючи дороги, йшов набережною. Тут яскраво горіли високі електричні ліхтарі, розгойдуючись на вітрі. По оголених торцях летів з сухим шарудінням сніговий пил. Вікна Зимового палацу були темні й порожні. Біля смугастої будки в наметеній кучугурі снігу стояв велетень вартовий у кожусі і з гвинтівкою, притисненою до грудей.

На ходу раптом Іван Ілліч спинився, подивився на вікна й пішов ще швидше, спочатку проти сильного вітру, а потім підштовхуваний вітром. Йому здавалось, що він міг сказати зараз всім, всім, всім людям ясну, просту істину, і всі повірили б у неї. Він би сказав: «Ви бачите, — так жити далі не можна: на ненависті побудовані держави, ненавистю проведені кордони, кожен з вас — клубок ненависті — фортеця з наведеними в усі боки гарматами. Жити — тісно і страшно. Весь світ задихнувся від ненависті — люди нищать одне одного, течуть ріки крові. Вам цього мало? Ви ще не прозріли? Вам треба, щоб і тут, у кожному будинку, людина знищувала людину? Опам’ятайтесь, киньте зброю, поламайте кордони, відчиніть двері й вікна життя… Багато землі для хліба, лук для худоби, гірських схилів для виноградників… Надра землі невичерпні — всім вистачить місця… Хіба не бачите, що ви всі ще в темряві минулих віків…»

Візника і в цій частині міста не було. Іван Ілліч знову перейшов Неву і заглибився в криві вулички Петербурзької сторони. Думаючи, розмовляючи вголос, він, нарешті, заблудив і брів навмання темнуватими й безлюдними вулицями, поки не вийшов на набережну якогось каналу… «Ну і прогулянка!» — Іван Ілліч, переводячи дух, спинився, засміявся і глянув на годинник. Було рівно п’ять годин. З-за близького рогу, риплячи снігом, виринув великий відкритий автомобіль з погашеними ліхтарями. За рулем сидів офіцер у розстебнутій шинелі: вузьке брите обличчя його було бліде, і очі, як у дуже п’яного, — нерухомі. Позад нього другий офіцер у збитому на потилицю кашкеті, — обличчя його не було видно, — обома руками придержував щось довге, загорнене в рогожу. Третій в автомобілі був цивільний, із зведеним коміром пальта і в високій котиковій шапці. Він підвівся і схопив за плече того, що сидів за рулем. Автомобіль спинився недалеко від містка. Іван Ілліч бачив, як усі троє зіскочили на сніг, витягли згорток, проволокли його кілька кроків по снігу, потім насилу підняли, донесли до середини мосту, перехилили через поручні і скинули під міст. Офіцери зараз же вернулися до машини, а цивільний деякий час, перегнувшись, дивився вниз, потім, відкочуючи коміра, бігцем догнав товаришів. Автомобіль рвонувся повним ходом і зник.

— Тьху ти, яка гидота, — пробурмотів Іван Ілліч, що стояв усі ці хвилини, затамувавши подих. Він пішов до містка, але скільки не придивлявся з нього, — в чорній великій ополонці під мостом нічого не було видно, тільки булькотіла смердюча й тепла вода із стічної труби.

— Тьху ти, яка гидота, — пробурмотів знову Іван Ілліч і, кривлячись, пішов тротуаром вздовж каналу. На розі він знайшов нарешті візника, промерзлого старезного дідка на губатому коні, і, коли, сівши в санки і застебнувши мерзлу запону, заплющив очі, все тіло його загуло від втоми. «Я люблю, оце істинно, — подумав він, — що б я не робив, якщо це від любові, — це добре».


XXXIV

Згорток у рогожі, скинений трьома людьми з мосту в ополонку, був тілом убитого Распутіна. Щоб умертвити цього неймовірно живучого й дужого мужика, довелося напоїти його вином, до якого був підмішаний ціаністий калій, потім вистрілити йому в груди, в спину і в потилицю і, нарешті, розміжчити голову кастетом. І все-таки, коли його тіло було знайдене і витягнене з ополонки, лікар встановив, що Распутін перестав дихати аж під льодом.

Це вбивство було ніби дозволом для всього того, що почалося через два місяці. Распутін не раз говорив, що після його смерті завалиться трон і загине династія Романових. Очевидно, в цій дикій і шаленій людині було те невиразне передчуття лиха, яке буває у собак перед смертю в домі, і він насилу помер — останній захисник трону, мужик, конокрад, несамовитий бузувір.

Після його смерті в палаці запав зловісний смуток, а по всій землі радіння; люди поздоровляли одне одного. Микола Іванович писав Каті з Мінська: «Тієї ночі, коли була одержана звістка, офіцери штабу головнокомандуючого зажадали, щоб у гуртожиток було принесено вісім дюжин шампанського. Солдати по всьому фронту кричать «ура»…»

Через кілька днів у Росії забули про це вбивство, але не забули в палаці: там вірили в пророкування і з похмурим розпачем готувалися до революції. Таємно Петроград був поділений на сектори, від великого князя Сергія Михайловича зажадали кулеметів, коли ж він відмовився їх дати, то їх виписали з Архангельська чотириста двадцять штук і розмістили на горищах, на перехрестях вулиць. Було посилено тиск на пресу, газети виходили з білими шпальтами. Імператриця писала чоловікові розпачливі листи, стараючись пробудити в ньому волю і твердість духу. Але цар, як зачарований, сидів у Могильові серед вірних, — у цьому він аж ніяк не сумнівався, — десяти мільйонів штиків. Жіночі бунти і зойки у петроградських чергах здавались йому менш страшними, ніж армії трьох імперій, що давили на російський фронт. В той же час, таємно від царя, в Могильові начальник штабу верховного головнокомандуючого, генерал Алексєєв, готував план арешту цариці і знищення німецької партії.

У січні, щоб запобігти весняній кампанії, був підписаний наступ на північному фронті. Бій почався під Ригою, в холодну ніч. Разом з відкриттям артилерійського вогню — зірвалася снігова хуртовина. Солдати йшли в глибокому снігу, серед завивання хуртовини

Відгуки про книгу Ходіння по муках - Олексій Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: