Вогняна зима - Андрій Анатолійович Кокотюха

Сирена ревла.

Сірий добивав лобове.

Гоп хлюпнув із пляшки всередину, потім закинув у салон цілу, майже порожню. Хряпа, добивши скло зі свого боку, присів, для чогось ударив молотком по шині. Тоді випростався, відступив, даючи дорогу Гопові — той ладнав до бою другу пляшку, підпалював запальничкою просякнуту шмату.

— Тікай! — рявкнув він, не закинув — засунув її в діру.

Спалахнуло відразу.

З глибини вогнища далі ревла сирена.

— Ходу!

Четвірка кинулася врізнобіч. Сірий навіть не думав ховати молоток, тримав його за вкритий гумою держак. Морозу не відчував. Викид адреналіну додавав спритності, п’янив голову.

Не змовляючись, вони пробігли, петляючи, дворами, перетнувши їх і вискочивши майже точно туди, де мусила чекати інша автомайданівська машина. Сірий раніше бував на Дарниці, але в цьому районі — ніколи. Та все одно демонстрував неабиякий хист полководця: напередодні попросив знайомого мента з оточення парку знайти по навігатору потрібні вулиці. Замалював карту, як міг, на зворотному боці прямокутної біло-блакитної листівки, таких валялося всюди повно. І місцевість вивчив, перед виїздом просвітив інших. Хряпа виявився найкмітливішим, Гоп вирішив триматися друга, а Шмата — той ніколи не вийде з потрібного фарватеру. Така вдача, хай і постійно накурений.

Чорт його знає: раптом таким щастить. Є якийсь ефект, у часі та просторі орієнтується краще за інших.

Відбігши далі від пожежі, почувши, як далеко за спинами рвонуло, четвірка зібралася біля трансформаторної будки — тільки так могли зачаїтися, перевести подих. Тут теж було тихо, ніби за кілька дворів звідси не гула пожежа. Довкола мирно спали люди, у більшості своїй, як прикинув Сірий, далекі від того, що коїться довкола.

Правильно.

Краще не рипатися. Не витикати цікавого носа, тим більше — уночі, бо не лише морозець клюне, ще щось сильніше.

Він задоволено підважив молоток, постукав ним по розкритій долоні.

— Пробий тачки, Хряпо. «Опеля» шукай.

— Без тебе знаю, — буркнув той, засунув свій молоток у сумку, пригнувся, вийшов із-за буди. Злився з холодною темрявою.

Скоро свиснув.

Є.

Спершу Сірий, за ним, по черзі — інші, один за одним, перетнули дворик. Свою «опель-вектру» хазяїн притулив біля бровки, між двома сусідськими машинами. Постраждають через нього, але хай. Може, паяльник начистять, нема чого їздити, де попало, порядок порушувати.

Жестом відігнавши пацанів на кілька кроків далі, він махнув молотком.

Хряснули дверцята.

Зовсім поруч.

— Стій! Стояти, сука!

— Тримай!

Темрява вибухнула різкими вигуками несподівано, миттєво. Окрилений попереднім легким успіхом, Сірий не відразу зрозумів, у чому справа, звідки взялися прудкі тіні, котрі стрімко насувалися з різних боків. Дві так точно вилетіли з найближчого під’їзду, один чоловік уже вибрався з салону «фольксвагена», що стояв трошки далі, тепер сунув навперейми.

Стискав щось у руці.

Монтировка, не інакше.

Шмату збивали з ніг, валили. З-за рогу на підмогу мчало ще двоє, утекти вдалося Гопові — лише тому, що Хряпа підковзнувся на льоду, упав, потягши за собою одного з нападників.

— Назад! — загорлав Сірий не знати, кому.

Зірвав сумку, яку почепив перед тим через плече, поперек грудей. Закрутив над головою, жбурнув у найближчого нападника.

Замахнувся молотком на того, з монтировкою.

Та звалили.

Лицем сильно тицьнули в асфальт. Носа розквасили — потекло.

Він злився на себе.

Зовсім не тому, що вночі, після шаленої гонитви, дозволив подіям розвиватися так, як між ним та ледь знайомими жінками відбувалося до того, у мирний час, досить часто. Не виправдовував себе: мовляв, Женя, яка зараз лежить у його ліжку й на диво мирно сопе, зробила перший крок. Неправда. Вона лише кинулася йому на шию, без сторонньої думки, у пориві радості від того, що їм удалося, що вони вирвалися, урятували людей, уціліли самі. Ще й нічого нікому за це не буде.