Вогняна зима - Андрій Анатолійович Кокотюха
Акції залякування й відплати відбувалися ночами, після дванадцятої, коли всі кругом уже спали. Минулої ночі команду Сірого завезли бусиком на Поділ, де вони швидко, голосно й результативно пройшлися кількома вулицями, трощачи на своєму шляху вітрини різних буржуйських бутиків та кафе. Хряпа пропонував, наче в якомусь кіно, лишити там десь синьо-жовту стрічку, почепити на скалок скла. Сірий відмовився. Не тому, що в причетність майданутих повірило б дуже мало народу. Інструкції відповідної не було. А самодіяльності в подібних речах Олег не любив.
Ініціатива карається.
Він давно в цьому переконався, тому не шукав ніколи ініціативи на власний зад і нікому з пацанів так робити не радив.
Є завдання, платять, прикривають — більше нічого не треба.
Тож, коли Буряк вивіз зменшену на одного команду Сірого кудись углиб Дарниці, висадив із машини та тицьнув аркуш, Олег із поважним виглядом пошурхотів папірцем, повернув назад.
— Женеш, начальнику.
— Ти поплутав? З ким говориш! — підніс голос старший.
— Хіба я що? — тону Сірий не змінив, лише додав примирливих ноток. — Я цю інструкцію записав сюди.
Скрючений палець постукав по лобі, точніше, по м’якій в’язці шапочки, натягнутої до брів. Мороз не відпускав, і пацани реально підмерзали на вулиці. Коли вивозили, зима ще не повернулася, одягнулися легше, ніж завжди, для мобільності. Не по погоді. Звісно, ніхто тепер не видасть їм тепліших речей, тому ставка робилася на власну швидкість та оперативність.
— Там є на що записувати? — Буряк поліз по цигарки.
Сірий навчився пропускати подібне повз вуха. Старший часто дражнився, зовсім без злоби. Менти, обзиваючи їх пустоголовими в часи, коли ще затягували до відділків та лупили для науки, були щирішими. І відверто називали мавпами й гоблінами всіх, хто в Маріїнському, на Антимайдані, ненависні Сірому журналісти.
Якось не витримав, спробував поговорити з однією брюнеткою серйозно: чому, типу, усі на вашому Майдані — розумні і всякі воїни світла, а ми тут — п’яне бидло, яке не знати, за що стоїть. Розмови не вийшло, брюнетка з мікрофоном почала серйозно виховувати його та інших, говорити про гідність, якої в нього нема, і Олегу набридло. Сам на себе розізлився: бач, повівся на дешеву розводку. Дозволив утягнути себе в розмову. Дивуючись потім власній стриманості, хоч міг би й у лоба дати, дарма, що баба, пояснив: «Лікувати мене можуть тільки люди в білих халатах. Сходи по халат, коза». Більше на жодну провокацію не вівся.
І тут, серед морозяної ночі, відповів замість гарикатися:
— Ну ось, ми приїхали, Декабристів, правильно? Тридцять шість, синій «бумер», державний номер… — заплющивши на мить очі, Олег витягнув букви й цифри з пам’яті, випалив, наче пароль, який відкриває сейф із мільйоном баксів усередині. — Нічого не наплутав?
Буряк звірився з аркушем, підсвітивши запальничкою. Потім підкурив, пихнув цигаркою, вицідив:
— Годиться. Шариш, Сірий.
— А то! Наступна тачка, «вектра» — на паралельній вулиці, яка там у нас…
— Та вірю, вірю, не понтуйся, — відмахнувся старший. — Коротше, чекаю тут. Поряд усе. Раз навігатор у Сірого під скальпом, мослайте самі. Там тієї роботи… Погнали, пацани.
Два рази просити нікого з четвірки не було потреби.
Олег рушив попереду. Хряпа з Гопом — по боках, сунули клином. При світлі вуличних ліхтарів Сірий помітив, як пацани перезирнулися, засік повагу до себе, чергове визнання його лідером. Звісно, не всякий зазубрить таку лабуду, у школі ніхто з них не вправлявся вивчити вірша з чотирьох рядків, а тут такі фокуси. Красава в них Сірий, ох, красава.
Може, Гоп і Хряпа подумали не точно так. Але загальна суть уловлена.
Шмата замикав маленьку процесію. Він був єдиним, хто ставився до бойового виходу без належного ентузіазму. Уже встиг посмакувати виділеним косячком, навіть оцінити куриво досить низько. Жлоби, не дають хорошої дурі, краще б грішми, а він уже сам знайде. Сірий серйозно міркував, як би надалі обходитися без цього клоуна, бо починав напружувати й обтяжувати. Треба для маси — хай собі тусує в Маріїнському чи ходить туди-назад, де скажуть. Утрьох діятимуть ефективніше.
Завернувши у двір указаного будинку, обриси потрібної машини побачили відразу. «Беха» тут була одна, притулилася перпендикулярно під’їзду, власник загнав її трошки вглиб, до невеличкої ніші біля дитячого майданчика.
Сірий покрутив головою.
Вікна спали.
Лише де-не-де блимали поодиноко невсипущі.
Жестом звелів усім оточити машину. Сам зайшов спереду, на ходу виймаючи з сумки замашний молоток.
Довго не чекав, не примірявся. Замах — і лобове скло від сильного удару пішло тріщинами, мов розколотий лід.
Завила сирена.
Другий удар. Тим часом ліворуч уже кришив скло з боку водія Хряпа. Шмата невпевнено, мабуть, ще не розігрівшись,
