Українська література » Сучасна проза » Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо

Читаємо онлайн Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо
розсудили по-своєму й передали твір підліткам.

Та треба сказати, що робінзонада — справді геніальний витвір англійського письменника. Ізольована від суспільства людина сам на сам залишається з природою, яка включає не тільки те, що людину оточує, але й те, що вона несе у собі. Вона створює ситуацію експерименту, в ході якого перевіряється, що таке людина і на що вона здатна. Вона може мати різні сенси: соціально-економічний — чи можливе самозабезпечення ізольованої особистості, психологічний — чи може людина подолати самотність, екзистенційний тощо. Але можливості жанру (робінзонада цілком заслуговує на це наймення) не зразу були оцінені, сучасників Дефо більше захоплював присутній в ній пригодницький елемент. По-новому змусив подивитися на роман Дефо Ж.-Ж. Руссо, який у педагогічному трактаті «Еміль» проголосив, що це єдина книга, яку б він дав своєму вихованцеві, — бо вона містить перший літературний образ «природної» людини, не зіпсованої цивілізацією. З цього часу в європейській літературі почали з’являтися численні обробки і наслідування твору Дефо. Серед найраніших вирізняється «Робінзон молодший» німецького педагога і проствітителя Й. Г. Кампе (1779—1780), написаний у вигляді бесіди сина з батьком. Однією з найпопулярніших переробок робінзонівського сюжету у ХІХ ст. був «Швейцарський Робінзон» Й. Д. Вісса (1812). Та зовсім не обов’язково було літераторам дотримуватися сюжету романа Дефо, головне, вони засвоїли й почали успішно використовувати типологічну модель робінзонади — спершу у первісному острівному варіанті. На безлюдні острови засилалися герої і парами, як у романі Б. де Сент-П’єра «Поль і Вірджині», і навіть цілими групами. Згодом залишалася насамперед ситуація ізольованості людини чи групи людей від суспільства. Проте й острівний «класичний» варіант продовжує успішно функціонувати, підтвердженням чого може бути «Володар мух» В. Голдінга (1954), значною мірою полемічний по відношенню до просвітницької оптимістичної робінзонади Дефо.

Переклад українською повного тексту «Робінзона Крузо» був зроблений Галиною Орлівною у 1927 р., згодом він перевидавався у чотирьох редакціях: В. Мисика (1934), В. Державіна (1938), О. Хатунцевої (1965) та Є. Крижевича (1985). У даному виданні відтворюється редакційний варіант В. Державіна.

Н. БІЛИК

Частина перша

Народився я 1632 року в місті Йорку в заможній, хоч і не з тієї місцевості, сім’ї. Батько мій, на прізвище Крейцнер, був чужоземець із Бремена й оселився спочатку в Гуллі[1]. Торгівлею він набув великого достатку і, покинувши торгувати, жив у Йорку. Там він одружився з моєю матір’ю, родичів якої звали Робінзон — родина, дуже поважана в тій місцевості. Тому-то мене перше звали Робінзон Крейцнер, але, через звичайне для Англії нівечення слів, нас звуть тепер — та ми й самі так звемо себе й пишемо наше прізвище — Крузо; так само завжди звали мене й мої знайомі.

У мене було два старші брати. Один був підполковником англійського піхотного полку у Фландрії, яким раніше командував славетний полковник Локгарт, забитий у битві з іспанцями під Дюнкірхеном[2]. Що сталося з другим моїм братом, про це я знаю не більше, ніж мій батько або моя мати знали про мою долю.

Через те, що я був третім сином і не був навчений ніякого ремесла, моя голова дуже рано почала наповнюватись безладними думками. Батько мій, на той час дуже старий, дав мені достатню освіту, — яку взагалі могли дати домашнє виховання та місцева приватна школа — й призначив мене вивчати право. Мене, проте, могло задовольнити лише ремесло моряка, і мій нахил до нього так міцно опирався батьковій волі, навіть його наказам та проханням і умовлянням матері та друзів, що, здавалося, в цьому нахилі було щось фатальне, що штовхало мене до злиденного життя, яке судилося мені.

Мій батько, розумна й поважна людина, здогадувався про мої витівки й серйозно та переконливо розраджував мене. Одного ранку він покликав мене до своєї кімнати, до якої прикула його подагра, і почав палко дорікати мені з цього приводу. Він спитав, які інші причини, крім простого нахилу до мандрів, спонукають мене покинути батьківський дім і рідну країну, де я легко вийшов би в люди і пильністю та працею збільшив би свій достаток і жив би в багатстві та дозвіллі.

Він сказав, що вітчизну кидають у гонитві за пригодами або ті, кому нема чого втрачати, або честолюбці, що прагнуть ще збільшити свої багатства та вславитись, беручись до справ, які виходять поза межі буденного існування. Та всі ці речі або надто високі, або надто низькі для мене. Моє ж місце — середина, і саме те, що можна назвати вищим ступенем середнього стану, і те, що, як він переконався з свого довгочасного досвіду, є найкраще становище в світі й найбільше підходить до людського щастя. Воно не призводить до злиднів та нестатків, до праці та страждань трудящих верств людства, воно не збаламучене пихою, розкошами, гонором та заздрощами вищих верств. Наскільки приємне таке життя, сказав він, я можу бачити вже з того, що всі, хто живе в інших умовах, заздрять йому. Часто самі королі скаржаться на гірку долю народжених для великих справ і жалкують, що доля не поставила їх між двома крайностями — злиднями та величчю. А розумна людина ставить таке життя за зразок правдивого щастя, коли благає не давати їй ні бідності, ні багатства.

Він умовляв мене зважити це, бо, казав він, я завжди бачитиму, що всі лиха розподілені між вищими та нижчими верствами суспільства. А середній стан має найменше горя і не переживає таких злигоднів, як вища та нижча частини людства. Навіть тілесних та духовних недуг, як природного наслідку свого побуту, вони позбавлені більше, ніж ті, у кого хвороби є наслідок пороків, розкошів та надміру, з одного боку, і важкої праці, нестатків, поганого або недостатнього харчування, з другого. Середній стан призначений для всяких радощів та чеснот. Мир і достаток завжди до послуг цього стану. Поміркованість, стриманість, спокій, здоров’я, товариство, різні приємні розваги та втіхи — благословення, властиве цьому середньому станові. Люди середнього стану тихо й рівно проходять свою життєву путь і спокійно сходять з неї, не обтяжуючи себе ні фізичною, ні розумовою працею; не продаються в рабство ради шматка хліба; не мучать себе шуканням виходу зі скрутного становища, яке позбавляє душу спокою, а тіло — відпочинку; не сохнуть від заздрості й не згоряють на таємному вогні честолюбства. Серед сприятливих умов тихо прямують вони життєвою дорогою, свідомо вживаючи

Відгуки про книгу Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим - Даніель Дефо (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: