Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Це був справжній крах для справжніх знавців… Моїй матері було соромно конкурувати з таким мотлохом!.. Але врешті вона просто не мала вибору… Вона б воліла взагалі облишити це заняття та зосередитися на інших колекціях, наприклад, на маленьких меблях, шкіряних виробах, пудреницях, овальних столиках, дамських секретерах або речах з вітрини, дрібничках, фаянсових цяцьках, ну, хоч би й на голландських люстрах, які майже не давали прибутку і з якими так важко було тягатися… Тільки вона була надто слабка, надто хвороблива, її надто турбувала нога… ніколи б вона не змогла бігати з такою вагою по Парижу… Це було неможливо! Але саме це й слід було робити, щоб не втрачати коштовний час. А потім ще годинами сидіти як сторожовий пес… у «Залі аукціонів». А ще ж була й крамниця!.. Все це не приносило втіхи… Наш лікар, доктор Капрон з ринку Сент-Оноре, приходив двічі й усе з приводу її ноги… Він був дуже суворий… Прописав їй повний відпочинок! Заборонив дертися по поверхах, навантаженою як тридцять шість мулів! Вона мусила залишити господарство й навіть кухню… Він говорив без натяків… сказав чітко і категорично! Якщо вона буде і надалі перевтомлюватися, він її попереджає… У неї почнеться справжній абсцес… Усередині коліна, він навіть указав їй місце… Її стегно й литка від постійних навантажень стали прямими й не згиналися, становили тепер ніби одну кістку. Здавалося, що це просто палиця, а на ній якісь валики… Це були вже не м'язи… Коли вона силувала свою ногу йти, зверху ніби смикали за мотузку… Було видно, як вони натягуються… Це завдавало їй гострого болю… пекельні судоми! Особливо увечері, наприкінці робочого дня, коли вона поверталася після своєї біганини… Вона показувала її лише мені… Ставила собі теплі компреси… Намагалася, щоб її не бачив мій батько… Вона зауважила, що він впадає в страшенну лють, коли вона шкутильгала за ним…
Якщо ми були зовсім одні… я сидів у крамниці… вона користувалася нагодою й знову повторювала мені дуже тихо і лагідно, але з глибоким переконанням, що це через мене все геть погано і у них неприємності в крамниці та в конторі… Моя поведінка та мої вчинки у Ґорложа й Берлопа так на них подіяли, що вони вже ніколи не оговтаються… Це їх змінило… Вони, звичайно, нічого від мене не хотіли… Не тримали на мене зла! Все це було в минулому!.. Але все ж, принаймні, я сам повинен був розуміти становище, в яке я їх загнав… Мій батько зазнав такого удару, що не міг більше контролювати свої нерви… Він схоплювався серед ночі… Прокидався в холодному поту… Й годинами ходив по кімнаті…
Ну, а щодо неї, то я ж бачив її ногу!.. це була найгірша з усіх напастей!.. це було гірше найтяжчої хвороби, тифу або бешихи! І вона знову почала радити мені найніжнішим голосом… спробувати в інших господарів стати розсудливим, урівноваженим, сміливим, наполегливим, вдячним, старанним, ввічливим… ніколи більше не бути легковажним, лайдаком, лінтюхом… спробувати стати добрішим… Особливо це! Доброта!.. Я мав завжди пам'ятати, що вони позбавили себе всього ще й попсували собі багато крови з самого мого народження… та особливо останнього разу, коли послали мене до Англії!.. А якщо зі мною станеться нещастя або я зроблю якийсь мерзенний вчинок, це буде справжнім крахом!.. Мій батько, звісно, більше не витримає… не переживе, бідолаха! Він отримає неврастенію… йому доведеться піти з контори… А в неї, якщо знову хвилюватиметься… через мою поведінку… це відіб'ється на нозі… І потім один абсцес, другий… Кінчиться тим, що її відріжуть… так сказав Капрон.
Мій батько переживав набагато трагічніше через свій темперамент і чутливість. Йому слід було відпочити декілька місяців та ще й прямо зараз, він потребував тривалої відпустки в спокійному та віддаленому місці, в селі… Капрон наполегливо це рекомендував! Він довго його прослуховував… У нього шалено билося серце… Були навіть перебої… Вони обидва, Капрон і мій батько, були одного віку, 42 роки і шість місяців… Він ще додав, що чоловіки набагато слабші за жінок у період клімаксу… необхідно зважати на тисячі пересторог… Але всі поради були марні! Навпаки, саме зараз потрібно було докладати всіх сил!.. На четвертому поверсі було чути, як він друкує на величезній машинці з гігантською, як фабрика, клавіатурою… Від тривалого друкування у нього починало дзвеніти у вухах, клацання літер переслідувало його ночами… Або заважало заснути. Він приймав ножні ванни з гірчицею. Це трохи заспокоювало.
* * *
Я почав усвідомлювати, що мати завжди вважала мене безсердечною дитиною, егоїстичним, вередливим монстром, малим легковажним грубіяном… Хай би що вони випробовували… все було намарно… З моїми похмурими, невиправними схильностями годі було щось вдіяти… Вона мусила визнати, що батько мав слушність… При мені вони ще більше бурчали… Були настільки заклопотані самі собою, що кожен мій крок їм страшенно діяв на нерви! Щораз, коли я підіймався сходами, батько кривився.
Ця клята справа з болеро стала останньою краплею… Ще й на довершення всього друкарська машинка дратувала його неймовірним чином, він ніяк не міг до неї призвичаїтися!.. Він сидів за нею цілісінькі дні, намагаючись передруковувати копії… Він щосили молотив по клавіатурі… Марнував купу аркушів… Можливо, він бив надто сильно або, навпаки, заслабо, але дзвіночок не стихав. Моє ліжко було зовсім поряд… Я бачив, як він мордується… Як обмацує клавіші, як зачіпляється за літерні важелі… Це заняття не відповідало його темпераменту… Він обливався потом… Проклинав усе на світі й посилав під три чорти… Пан Лепрент в конторі постійно діймав його й весь час переслідував. Він, безперечно, шукав лише приводу… «Ви ніколи не припините виводити свої рисочки, палички! Ох, мій бідолашний друже! Лише погляньте на своїх колег! Вони вже давно закінчили! Ви просто каліграф! Добродію! Ви пропадете!..» Він
