Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Вони ще мали б ґарантовані «права», заміські будинки та інші відшкодування за збитки… які навіть неможливо було відразу підрахувати!
Отже? Це було справою чести! Все було чітко й неспростовно! Ніколи не слід поступатися! Так їм здавалося… Під впливом спеки, задушливої атмосфери та електричних розрядів… у розмовах про майбутні відшкодування… Вони переставали гризтися між собою… Всі погоджувалися один з одним… Усі були націлені в майбутнє… Кожний прагнув, щоб його експропріювали.
* * *
Усі сусіди в Пасажі Березіна були просто приголомшені тим, як я виріс… Я став справжнім здорованем. Майже вдвічі ширшим… Тепер знову доведеться розщедритися у «Клас Мерітант», щоб мене вдягти… Я приміряв обноски мого батька. Вони тріщали на мені, навіть серед його штанів не знайшлося таких, що пасують. Мені треба було геть усе нове. Я мав зачекати…
Пані Берюз із крамниці рукавичок, повертаючись з магазину, спеціально зайшла до нас, аби подивитися, як я виріс. «Його мама може пишатися, — так сказала вона наприкінці. — Закордон пішов йому на користь!» Вона повторювала це скрізь. Інші теж забігали, щоб мати свою думку. Старий сторож із Пасажу, Ґастон, горбань, який збирав усі плітки, теж вирішив, що я змінився, але швидше схуд! Ніхто не погоджувався один з одним, у кожного склалося своє враження. Найбільше їх цікавило, як там в Англії. Вони приходили та розпитували мене про подробиці життя англійців… Я постійно сидів у крамниці, в очікуванні одягу. Візьйо, марсовий, фахівець люльок, Шарон-позолотник та матуся Ізар з фарбувальної майстерні хотіли знати, що ще особливого було в Рочестері, в моєму пансіоні. Особливо їх цікавили овочі, чи правда, що вони їх жеруть сирими або лише ледь відварюють. А як щодо випивки й дощу? Чи пив я віскі? Чи правда, що там у жінок довгі зуби? геть як у коней? а ноги? Справжнє посміховисько? А цицьки? У них є? Все це говорилося з натяками та всілякими мавпуваннями.
Та особливо їм хотілося, щоб я виголошував англійські фрази… Вони просто зациклились на цьому, те, що вони нічого не розуміли, не мало значення… Головним був зовнішній ефект… просто почути, як я розмовляю… Моя мати не надто наполягала, але водночас і їй би дуже лестило, якби я трохи показав свої таланти… Якби я трохи здивував усе це збіговисько…
Я знав: «River… Water… No trouble… No fear…» і ще два чи три слова… Це було не так уже й мало… Але я мляво пручався… Я не відчував ані найменшого натхнення… Моя мати дуже засмучувалася через мою затятість. Я не виправдовував їхніх жертв! Сусіди були збентежені, вони починали кривитися і вважали, що я впертий віслюк… «Він ні на йоту не змінився! — зауважив горбань Ґастон. — Він ніколи не зміниться!.. Він залишився таким самим, як був тоді, коли дзюрив на мої ґрати! Я ніколи не міг йому завадити!»
Він завжди мене терпіти не міг… «На щастя, тут нема його батька!» — втішала себе мама. «Ох! У нього б розлилася жовч від цього! У ньому все б перевернулося! Якби він побачив, як мало ти вивчив! Який ти невдячний! Ти впираєшся проти всіх! Постійно такий непривітний! Не вмієш поводитися з людьми! Як ти збираєшся досягти успіху в житті? Особливо тепер у торгівлі? при такій конкуренції! не ти один шукаєш собі місце! А він ще говорив мені вчора: «Господи, хоч би він влаштувався! Ми на межі катастрофи!»
Саме в цей час завітав дядько Едуар та врятував мене… Він був у чудовому гуморі… Привітався з усіма недбало, мимохідь… Він уперше одягнув свій чудовий літній костюм у клітинку, якраз англійський, з бузковим казанком, як то було модно, з тонким шнурком, прив'язаним до бутоньєрки. Він схопив мене за руку і з силою потрусив, справжній гарячий «shakehands»! Йому дуже подобалася Англія… Він завжди мріяв поподорожувати там… Але постійно відкладав на пізніший час, оскільки спершу хотів вивчити англійською назви того, чим торгував… помпа тощо. Він розраховував на моє знання мови… Мати почала скаржитися на мою поведінку та непривітність… Він не поділяв її думки й зразу став на мій бік… Він стисло пояснив усім цим смердючим тарганам, що вони абсолютно нічого не кумекають і є повними профанами у всьому, що стосується іноземних впливів… Адже саме Англія змінює геть усіх, хто звідти повертається! Вона робить людей лаконічнішими, стриманішими, надає їм відчуття дистанції, навіть витончености, так би мовити… І це чудово!.. А! Ось! Тепер для успішної торгівлі та особливо при покупці потрібно вміти мовчати! Адже це справді найголовніше! Вища гідність прикажчиків!.. так!.. Ах! колись у минулому! колишні заслинені розхвалювання товару! підлещування! балакучість! цього тепер абсолютно не потрібно! Проститутський жанр провінційного цирку! У Парижі це зараз дуже поширено! у Сантьє вас від цього знудить! Це виглядає по-лакейському й жалюгідно! У нові часи — нові манери!.. Він мене цілком виправдовував…
Мати жадібно його слухала… Це її заспокоювало… Вона глибоко зітхала… з певним полегшенням… Але інші, брудні виродки, гівнюки, залишалися ворожими… Вони стояли на своєму… Їх годі було переконати… Вони хрипіли, як контрабаси… Вони були цілком упевнені, що з такими манерами я ніколи не піднімуся! Це було абсолютно виключено!
Дядько Едуар даремно намагався, приводив тисячі доказів… Вони залишалися при своїй думці… Були вперті, як віслюки, й твердили, що хоч би де ти служив, щоб заробити на шмат хліба, треба насамперед бути дуже люб'язним.
* * *
Збігали дні за днями, а покупців ми більше не бачили, літо було в розпалі, й усі
