Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Я сказав їй: «Та вернись же!..» Я намагався таким чином повернути її до себе. Вона, здається, раптом розлютилася! Закричала, як божевільна… Відступала до дверей… Казала мені якісь фрази, сволота!.. «Good bye, Ferdinand!» — лементувала вона. — «Good bye! Live well, Ferdinand! Live well!» Хіба ж це арґументи…
Знову скандал! Бісова курва! Вистрибую з ліжка… Ну я їй покажу… Вона не чекала на мене, чорт забирай! Вона вже втекла вниз!.. Я чув, як двері внизу відчинилися й голосно грюкнули!.. Я підбіг! Підняв ґільйотину вікна… Й ледве встиг помітити, як вона прошмигнула краєм провулка… під газовими ліхтарями… Я бачив, як вона рухається, як тріпоче на вітрі її сорочка… Вона втекла по сходах… Божевільна! Куди вона мчить?
Мій мозок раптово, як спалах, пронизало передчуття, що зараз трапиться справжнє лихо!.. Я сказав собі: «Ось тепер маєш! Догрався! Це катастрофа! Ти дочекався пригод на свою дулу! Це тобі не жарти, чорт забирай! Трах-тарарах!.. Зараз вона кинеться у воду!..» Я відчув, що цьому вже годі запобігти! Вона несамовита! Хай йому біс!.. Чи зможу я її звідти витягти?.. Але я був безсилий!.. Нічого не міг вдіяти!.. Я зупинився на майданчику… Прислухався… Визирнув через двері коридору… аби роздивитися що-небудь на набережній… Вона, напевне, вже спустилася в долину… Ще один удар! знову крики!.. знову «Фердінане»!.. Чорт забирай! крики розривали небеса!.. Тепер ця курка голосила знизу!.. вона захекалася… Прокляття! я чув її, стоячи біля самих дверей! Мене почало ковбасити!.. Я весь скорчився! Так і знав!.. Ясно, що тепер мене заберуть!.. Я не вирвусь… одягнуть кайданки! Я не тямив себе від хвилювання… Взявся термосити ідіота в його клітці… якщо залишити його самого хоч на хвилину, його охопить паніка!.. він наробить великих дурниць… підпалить усю спальню… Свинство!.. Я став трясти його… витяг його з-під ґрат… прямо так, в кімоно… І потяг до сходів…
Уже на вулиці я нахилився над скелями, намагаючись розгледіти міст, вогні… Де вона може вештатись? Справді, я її помітив… пляма… Промайнуло в темряві… Щось біле… Точно, це моя божевільна! Пурхала від ліхтаря до ліхтаря… Просто як метелик, ну падло!.. Час від часу щось вигукувала, вітер доносив відлуння… А потім раптом пролунав оглушливий крик, потім інший, пронизливий, що заповнив усю долину… «Поквапся, малий! Вона стрибнула, наша Лізетта! Її більше ніколи не буде! А нам доведеться розхльобувати! Ось побачиш, малий! Ось побачиш!»
Я кинувся, перестрибуючи через сходинки… Плиг! Ось так! Одразу!.. Прямо на середину сходів! Кров у моїх жилах застигла!.. Раптом я спохопився. Я замерзаю! Я тремчу! Годі! Вистачить! Більше не зроблю жодного кроку!.. Ще б пак! Я передумав! Спізнився!.. Я перехилився через поруччя! Й побачив… Місце на набережній, звідки це долинало, було набагато нижче… Тепер навколо все гуло… Люди збігалися звідусіль!..
Площа була переповнена рятувальниками! Підбігали ще й інші. Всі перемовлялися… Метушилися у всіх кутках з гаками, палицями, човнами… Водночас завили всі свистки та сирени… Ґвалт, метушня!.. Вони стараються, докладають зусиль… Але нічого не можуть виловити!.. Маленька біла плямка в хвилях… її відносило все далі…
Я ще бачив її звідти, де стояв, прямо на середині річки… вона пропливла посеред понтонів… Я навіть чув, як вона ковтала воду… Виразно чув її булькання… Чув також сирени… чув, як вона захлиналася… Її підхопив відплив… Засмоктував вир… Крихітний білий шматочок зник за дамбою! Мамо рідна! От прокляття! Вона точно захлинулася!.. Мені треба скоріше мотати звідси! Дати по макітрі цьому недоумку! Нас не повинні тут заскочити!.. Мусимо сховатися, коли вони прийдуть… Це ж треба!
Він більше не міг бігти… Я відштовхнув його… відкинув убік… Він нічого не бачив без окулярів… навіть ліхтарів. Він на все натикався… Хекав, як пес… Я схопив його, підняв і поніс нагору!.. Вкинув його в ліжко… Підбіг до дверей старого!.. І з силою гупнув! У відповідь ні слова!.. Давай! Я постукав знову! Щосили… Тоді я наліг на двері! І вдерся!.. Готово! Він був там!.. Такий самий, як я його бачив тоді… розсівся перед каміном, весь червоний… Спокійно погладжував себе по череву… Він втупився у мене, оскільки я перервав його… закліпав очима… Він нічого не тямив… «Вона втопилася! Вона втопилася!..» — закричав я йому… Я повторив це ще гучніше!.. Надривався… жестикулював… показував: буль-буль-буль… Тицяв униз… У долину… через вікно! «Внизу! внизу! Medway! River! River! Внизу! Water!..» Він вирішив підвестися… від зусилля навіть відригнув… похитнувся й знову гепнувся на стілець… «О! Любий Фердінане! — сказав він мені… — Любий Фердінане!» Він навіть простяг до мене руку… Але його іграшка більбоке… застрягла у кріслі… Він сіпнувся щосили… Поперекидав усі пляшки… Все віскі розлилося… Слоїк з джемом перекинувся… все шкереберть… Справжній водоспад, це його розсмішило… Він скорчився від сміху… Спробував усе підняти… Все тече… валиться… тарілка теж покотилася… він поповз прямо по черепках… заповз під лавку… І застиг у нерухомості… Влаштувався біля каміна… Закликав мене робити, як він… Засопів… загарчав… взявся масажувати живіт коловими рухами… бгав складки одягу… Чухався… Потім випростав з-під халата руку… І поправив одяг…
Я вже й забув, що збирався сказати… Я волів ні на чому не наполягати. Зачинив двері та повернувся в дортуар… Я сказав собі: «Треба звалювати, як тільки почне світати…» Мій багаж тут, він готовий!.. Я ненадовго приліг на
