Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Для початку мені потрібні були черевики! Ми вирушили до «Пренс Консор»… У «Брумфілді» таки було дорогувато… особливо за дві пари на ґудзиках!.. Адже як тільки ми розвернемося, знадобляться й три, й чотири такі пари!
* * *
За новим костюмом і штанами я пішов у «Клас Мерітант» біля Ле-Аль, то був солідний будинок зі столітньою репутацією, особливо славився у них одяг з шевйоту та різних «вихідних» тканин, який практично ніхто не носив… Це називалося: «робочий одяг»… Ціни на нього кусалися! Ще одна жахлива жертва!..
Був лише серпень, а мене спорядили по-зимовому. Спека не триватиме вічно!.. І все таки, саме в той момент, було дуже спекотно! Та треба лише трохи перечекати! І настануть безкінечні холоди!.. Негода!.. А наразі я походжу так, якщо не задихнуся остаточно… Можна нести куртку, перекинувши через руку!.. А перед тим як подзвонити, я її одягну… От і все!..
Моя мати не сказала, у скільки обійдеться нам моє спорядження… Це було нечувано порівняно з нашими фінансами… Ми вишкребли все з дна шухляд… Даремно вона докладала стільки зусиль, ламала собі голову, тряслася в поїздах до Везіне, і ще далі, в Нейї, в Шату, торгувала цілими днями, везла туди все своє шмаття, весь найменш привабливий залежаний товар… І за найнижчими цінами вона нічого не могла продати… Їй весь час бракувало грошей до потрібної суми… Просто безвихідь! Постійно не вистачало то 20 франків, то 25 чи 35. І плюс ще податки, які щораз нараховувалися, тож платню для прибиральниці довелося затримати на два місяці… Замкнене коло!.. Вона ні про що не говорила батькові… Намагалася комбінувати… Вона віддала матусі Ерґон Ґюстав, брудній лахмітниці з вулиці Абукір, п'ять хороших акварелей батька… найкращих, якщо чесно, за чверть звичайної суми. Само собою зрозуміло, «за домовленістю»… Щоб набрати потрібну суму, вона йшла на найхитромудріші виверти… Вона нічого не хотіла брати в кредит… Після кількох тижнів старань, хитрощів та жебрання мене, нарешті, вдягнули, я просто палав, так мені було жарко, зате я був одягнений добротно… Коли я побачив себе вбраним у все нове, я трохи розгубився! Чорт забирай! Це справляло смішне враження! Бажання працювати у мене ще залишалося, але мене гризли сумніви… Може, я просто занадто пітнів у цьому зимовому вбранні? Я був, як ходяча пічка…
Насправді я зовсім не відчував себе ні гордим, ні щасливим… Напевне, через перспективу одразу ж постати перед очима господарів… і молоти різні дурниці! А варто було мені уявити, як потім я цілими днями сидітиму під замком у них в будинку, мене просто вивертало. У тій клятій Англії я відвик сидіти в ув'язненні… Я мусив знову звикати! Та тільки мені не дуже хотілося! Щойно я бачив можливого господаря, у мене ноги підгиналися! Слова застрягали в горлі. Я ще тільки йшов по вулиці, а мене вже наперед нудило… Таблички з прізвищами на дверях плавилися від спеки… Було 39,2!
Усе, що говорили мої старі, загалом, було цілком розумним… Настав вирішальний момент, потрібно докласти максимум зусиль… ухопити щастя… та влаштувати свою Долю… Тепер або ніколи я мусив знайти господаря… Все це було чудово… Головне, дуже піднесено… Я марно знімав свій піджак, комірець, навіть черевики, я пітнів щораз більше… Піт стікав з мене струмками… Я вибирав знайомі дороги. Йшов повз Ґорложа… Варто було мені побачити їхній будинок, як мене проймав дрож… Досить було згадати той випадок, у мене починалися спазми в задньому проході… Хай йому біс! Що за спогади!..
Коли я думав про надзвичайне завдання, що стояло переді мною, мене полишали сили й хотілося сісти… Грошей у мене було не так багато, а мені постійно хотілося пити… Не вистачало навіть на скляночку за десять сантимів… Я подовгу простоював у підворіттях… Там завжди був затінок і протяги… Я жахливо чхав… Це іноді заважало мені міркувати… Після постійних і тривалих роздумів я майже погодився з тим, що мій батько має рацію… досвід показував, що я геть нічого не вартий… Я мав лише згубні нахили… Я був ні на що не здатним неробою… Я не заслуговував їхньої великої доброти… жахливих жертв… Я почувався не гідним, цілковито прогнилим… Я чудово розумів усе, що мав зробити, й намагався боротись, але у мене виходило дедалі гірше… З часом я не ставав кращим… І до того ж мені дедалі більше хотілося пити… Спека — це теж драма… Якщо ти шукаєш роботу в серпні, тебе постійно діймає спрага, бо доводиться дертися сходами, й пересихає горлянка від страху, поки чекаєш на сходовому майданчику… перед дверима… Я думав про свою матір… про її ногу й про те, що, коли я знайду роботу, можна буде найняти служницю… Ці думки не додавали мені ентузіазму… Даремно я катувався, намагаючись викликати приплив шляхетної енергії, у мене нічого не виходило. Все моє завзяття до роботи пропало після випадку з Ґорложем! А шкода! І я відчував себе найнещаснішим за будь-кого з цих йолопів, навіть усіх їх разом!.. Звісно, такий егоїзм огидний! Я переймався лише власними неприємностями, я постійно пережовував їх, вони здавалися мені жахливими, вони смерділи сильніше, ніж старий зогнилий сир брі… І я теж загнивав у цій спеці, я згорав від поту й сорому, дерся по сходах, дзвонив у двері й весь спливав потом, безсоромно й відверто.
У мене трохи болів живіт, і я брів старими вулицями, не знати куди, вулиця Параді, д'Отвіль, Женер, Сантьє, дорогою я знімав не лише свою важку куртку, а й целулоїдний комірець, суперміцний, справжній собачий нашийник, потім через нього я покрився прищами. На сходовому майданчику я знову натягав усе це. Я зібрав усі адреси, я черпав їх у довіднику «Боттен». У поштовому відділенні я складав собі списки. У мене більше не залишалося грошей, щоб чогось попити. Моя мати залишала свій гаманець з дріб'язком на буфеті… Я жадібно зиркав
