Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

Для матері ця жахлива вигадка, ця нова божевільна фантазія була просто бальзамом на душу… Для неї ніколи нічого не було надто складним, надто важким! У глибині душі вона б хотіла виконувати роботу за всіх, тягти крамницю зовсім одна… і ще цілу родину з прислужницею на додачу… Вона ніколи ні в кого не шукала співчуття та розуміння, лише самій собі зізнавалася в тому, як їй іноді важко й тоскно… Навіть якби я рвав пупа на роботі й мав успіх, це нічого не змінило б… Я був певен, що з прислугою вона працювала б ще в п'ятдесят разів більше… Вона дуже любила своє важке життя… А я не мав від цього жодного кайфу… Як хробак у яблуці. Я був просто утриманцем та й годі… Може, ця риса з'явилася після мого перебування в Рочестері, після того як я бив байдики у Мерривіна?.. І став відвертим неробою? Замість того, щоб бігти на вулицю, я поринав у годинні мріяння… Власне, я робив лише жалюгідні зусилля, щоб знайти роботу… Перед кожним дзвінком на мене нападало ніби якесь заціпеніння… Я не мав крови мучеників… Хай йому трястя! Мені бракувало нетерпіння, властивого молодості!.. Я все відкладав на завтра… Я спробував щастя в іншому кварталі, мені хотілося шукати роботу в місцях не таких задушливих… а радше тінистих, де гуляє вітерець… Я обійшов крамниці навколо Тюїльрі… Під чудовими арками… на широких проспектах… Я напитував у ювелірів, чи не потрібен їм помічник?.. Я прів у своїй куртці… але вони нікого не потребували… Врешті, я так і залишився в Тюїльрі… Я розмовляв із шльондрами, які шастали навколо… Гаяв час, лежачи у кущах, справді по-англійському, нічого не роблячи… лише попивав з кружки пивко… Там був ще продавець лимонаду та оркестр із цимбалами поряд з каруселлю…

Як це було давно… Якось надвечір я помітив батька… Він ішов уздовж огорожі. На доставу… Відтоді, щоб не ризикувати, я став частіше залишатися в саду Карузель… Я ховався між статуй… Якось зайшов до музею. У той час це було безкоштовно… Картин я не зрозумів, але, коли піднявся на четвертий поверх, натрапив на музей морського флоту. І залишився там. Потім я вчащав туди регулярно. Проводив там цілісінькі дні… Я знав усі ці моделі… Стояв на самоті перед картинами… й забував усі нещастя, пошуки місця, господарів, їжу… Думав лише про кораблі… Від вітрильників я просто чманію… Мені б хотілося стати моряком… Батькові теж… Це погано обернулося для нас обох!.. Я його майже розумів…

Коли я приходив на вечерю, він запитував мене, що я робив?.. Чому запізнився?.. — Шукав! — відповідав я… Мама змирилася з цим. Батько бурчав у тарілку. Він більше не наполягав.

* * *

Матері порадили негайно спробувати щастя на ринку в Пек або навіть в Сен-Жермен, це слід було робити тепер або ніколи, бо через недавню моду всі заможні люди переселялися туди у вілли… Вони напевно захочуть купити її мережива на фіранки в кімнатах, покривала для ліжок та серветочки… Нагода була сприятлива…

Вона відразу кинулася туди… За тиждень оббігала всі дороги зі своєю пакою, набитою мільйоном ганчірок… Від вокзалу в Шату майже до Мелан… Весь час поспішаючи й накульгуючи… На щастя, була чудова погода! Дощ став би справжньою катастрофою! Вона вже була щаслива, оскільки їй вдалося продати велику партію залежаного товару, гіпюру з тороками та важкі кастильські шалі, які не носили з часів Імперії! Вілли чинили добродійний вплив на своїх мешканців! Потрібно було швидше облаштовуватись… І вони дозволяли себе трохи піддурити… Добросердість, гарний настрій, панорама Парижа. Мати не пропускала свого, вона користувалася нагодою, але одного чудового ранку її нога взагалі перестала рухатись. І з поїздками було покінчено… Навіть друге коліно пашіло… Воно теж роздулося вдвічі…

Хутко прибіг Капрон… Він зміг лише констатувати… Здійнявши обидві руки до неба… Безперечно, назрівав абсцес… Суглоб уже розпух… Мужньо терпіти чи ні, то вже один біс!.. Вона не могла зрушити свої сідниці, повернутися на інший бік, піднятися навіть на сантиметр… Увесь час лунали її пронизливі крики… Стогін не припинявся, не так через болі, вона була витривалою як Кароліна, як через те, що хвороба здолала її.

То була справжня катастрофа.

Терміново знадобилася прислужниця!.. У нас усе змінилося… Життя розладналося… Мама лежала в ліжку, ми з батьком узялися за найважчу роботу: вранці перед тим, як піти, підмітали, вибивали килими, прибирали на ґанку та в крамниці… Прогулянки, метання, сумніви одразу припинилися… Я мав якось виплутуватися й хутенько шукати роботу. Будь що!

Прислужниця Ортанз приходила лише на годину вранці й на дві години пополудні. Весь день вона працювала як прислуга в бакалійній крамниці на вулиці Вів'єн біля Пошти. Це була особистість, що заслуговувала довіри… У нас вона підробляла… Їй не пощастило, вона змушена була викручуватися після того, як її чоловік втратив усе, коли спробував заробити на водогоні. А ще у неї були двоє хлопчаків ще й тітка на додачу… Просвітку не було… Вона розповідала все моїй матері, що лежала розпластана в ліжку. Одного ранку ми з батьком спустили маму вниз. Прилаштували на стільці. Слід було бути обережним, аби не вдарити її об сходи й не впустити. Її посадили, підперши подушками, в кутку крамниці… так що вона могла відповідати покупцям… Це було важко… А ще треба було постійно прикладати… «цілющі» компреси.

Що стосується привабливости Ортанз, то хоч вона й гарувала, як віл, але була ще нівроку… Вона сама весь час повторювала, що ні в чому собі не відмовляє, особливо в харчуванні, але зі сном було гірше! у неї не залишалося на це часу… Її підтримували їжа та кава з молоком… Вона глушила щонайменше по десять чашок на день… У торговця фруктами вона жерла за чотирьох. Ця штучка Ортанз смішила своїми плітками навіть мою хвору матір, яка лежала на ліжку. Батько жахливо дратувався, коли заставав мене з нею в кімнаті… Він боявся, що я її взую… Я за звичкою дрочив на неї, але зовсім без азарту, не так, як в Англії… Я вже не відчував того шаленства, в цьому було навіть щось прісне, було занадто багато нещасть, щоб відчувати особливий підйом… Приїхали! Чорт забирай! Це навіть перестало бути цікавим!.. Опинитися з власною родиною в такому становищі — це