Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
— Ох! Оґюсте! Дай мені спокій, прошу… Це моя справа!.. Не хвилюйся про мене!.. Я почуваюся дуже добре!
Вона все це промовляла янгольським голосом…
— Легко сказати! — волав він… — Сто чортів! Прокляття! А дідько би забрав вас усіх! Та сядеш ти нарешті?
* * *
Уранці я попередив матір…
— Послухай, мамо, сьогодні я не прийду на обід… Я піду в Ліла… Розпитати, як там щодо заводу…
— Послухай, Фердінане, — сказала вона мені… — Я тут подумала… Я хотіла б, щоб Ортанз сьогодні ввечері як слід прибрала на кухні. Вже щонайменше два місяці каструлі, раковина та сковорідки в огидному стані… Відтоді, як я захворіла, я не могла цим зайнятися… Все це смердить позавчорашніми недоїдками… Якщо я пошлю її на закупи, вона затримається й протиняється кілька годин, адже вона балакуча, як сорока!.. Вона зайде до перекупки, що торгувала фруктами… і проведе там цілу вічність. А ти все одно проходиш повз площу Республіки… тож зайди до Каркуа й купи для свого батька на чотирнадцять су найкращої шинки… найвищого ґатунку… ти зрозумів, що я сказала? Свіжої та майже без жиру… Ти її гарненько роздивись… Нам двом залишилися макарони, їх треба знову трохи відварити… ще купи три вершкові сирки і ще, якщо ти зможеш усе запам'ятати, салат-латук, який не дуже розпустився… Мені тоді не доведеться готувати обіду… Запам'ятав? Пиво у нас ще є… Ортанз принесе дріжджі… Для твого батька з його фурункулами салат дуже корисний. Як будеш іти, візьми гроші, сто су в моєму гаманці на каміні в нашій кімнаті. Витрачай їх ощадливо!.. Повертайся до вечері!.. Може, тобі все це записати? Через спеку я боюся брати яйця… У твого батька ентерит… А від полуниці ще гірше… У мене самої від неї червоні плями… а про нього з його нервами вже і казати нічого!.. Краще бути обережним…
Я все зрозумів, я міг іти… Взяв оті сто су… Вийшов з Пасажу… Трохи постояв біля басейну у сквері Лувуа… Подумав, сидячи на лавці… До сраки цей Ліла, у мене на прикметі був один ремісник, що займався візерунчастими тканинами та виготовляв аксесуари для вітрин, оксамитки, таблички. Хтось мені про нього говорив… Це на вулиці Ґренета № 8… Чудова ідея!.. Було близько десятої… Не дуже жарко… я йшов зовсім не поспішаючи. Підійшов до дверей… Піднявся на п'ятий поверх… Подзвонив, двері прочинилися… Місце вже зайняте! Ось так! Наполягати не було сенсу… Це мене одразу звільнило! Я спустився вниз поверхів на два… Там, на сходовому майданчику третього поверху, я сів на хвилину і зняв свій комірець… Знову трохи помізкував… перебираючи подумки все спочатку, я згадав ще одну адресу торговця елітними шкіряними виробами у кінці вулиці Меле… Але це було не надто терміново… Я роззирнувся. Місце було доволі мальовниче… Дошки підлоги були виламані, огидно пахло цвіллю та вбиральнями… але пропорції тут були величними та грандіозними… напевне старовинний особняк минулого століття… Це було видно з прикрас, ліпнини, кутих поручнів та сходинок із мармуру та порфіру… Це була не «липа»!.. Справжня ручна робота!.. Я розбирався в стилях! Хай йому дідько! Справді, чудово!.. Жодної підробленої розетки!.. Це нагадувало величезний салон, лише без людей… Вони квапливо проходили повз мене, прямуючи до своєї сумної роботи. І ніхто нічого не розглядав… Лише я збудив спогад!.. І запах гнилизни…
Звідси я бачив увесь двір з водограєм, тут мені було зручно… А більшого мені й не потрібно було… Навіть усі шибки були старовинними… крихітні кольорові квадратики, фіолетові, темно-зелені, рожеві… Тут мене ніхто не турбував, люди не звертали на мене уваги… Вони йшли у своїх справах… Я вже обдумував свій день… І тут я помітив свого знайомого! Сходами підіймався бородань величезного зросту… Він важко дихав, тримаючись за поручні… Це був торговий аґент, а проте хороший хлопець… справжній веселун. Я не бачив його відтоді, як пішов від Ґорложа… Він продавав ланцюжки… На сходовому майданчику він мене впізнав… І мимохідь заговорив зі мною… Він розповів про себе, а потім запитав, що нового відбулося у мене за цей рік… Я перерахував йому всі новини… У нього не було часу мене слухати, він збирався у відпустку… Одразу після полудня… Його дуже тішила ця перспектива… Він попрощався зі мною досить швидко… І побіг нагору, перестрибуючи через чотири сходинки… Він поспішав повернути своєму господареві скриньку зі зразками… У нього ще залишався час, щоб заскочити на вокзал д'Орсе та сісти в потяг на Дордонь… Він їхав на тиждень і побажав мені удачі. Я теж побажав йому добре розважитися…
Але все ж своєю розповідаю про село цей довгань зіпсував мені настрій… Раптом я втратив самовладання. Ох! У мене сьогодні нічого не вийде! Я був у цьому абсолютно впевнений!.. Я міг тепер думати лише про пустощі, великі простори і про село! Хай йому дідько! Він деморалізував мене… У мене раптово з'явилося пристрасне бажання побачити зелень, дерева, квітники… Я не міг більше стриматися… Це вабило мене! Хай йому дідько!.. Я сказав собі: «Я зараз же піду і все куплю на обід!..» І думав далі: «А потім з'їжджу в Бютт-Шомон!.. Але спочатку треба звільнитися! До сьомої години я повернусь… У мене буде весь вечір вільний!» Вирішено!..
Я кинувся до найближчої крамниці… до Рампоне… Я дуже поспішав… на вулиці Етьєн-Марсель… зразкова м'ясна крамниця… ще краща, ніж у Каркуа… Чудовий товар… Я взяв шинки на 14 су… того сорту, що любив мій батько, і до того ж зовсім без жиру… Салат я купив поруч на ринку… Сири теж… Мені позичили навіть посудину.
І ось я, не поспішаючи, попрямував Севастопольським бульваром, вулицею Риволі… Я вже ні про що не думав! Було так душно, що я ледве волочив ноги… тримався попід арками… йшов уздовж вітрин… Я сказав собі: «Треба сходити в Булонський ліс!..» Я йшов ще досить довго… Але нарешті стало геть нестерпно… біля огорожі Тюїльрі я звернув… І зайшов у сад… там знову юрмився клятий натовп… не одразу навіть вдалося знайти місце на траві… особливо у затінку… Це було досить складно…
Мене злегка затисли, я втік униз до великого басейну… Тут було дуже свіжо і дуже приємно… Але зараз же з'явилася ціла орда з усіх чотирнадцяти навколишніх кварталів,
