Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

«А! — підскочила вона, — нарешті!» Вона думала, що мене вже порубано на шматки…

«Твій батько сам не свій! Ой! бідолаха! Він ходив у комісаріат! Де ж ти був?..»

Саме в цю мить я почув, як батько вийшов з убиральні. Він тихенько піднявся сходами, застібаючи підтяжки… Він поправив свою пов'язку на фурункулах… Спочатку він мені нічого не сказав… навіть удав, що не помічає мене… Підійшов до своєї машинки… Й узявся друкувати одним пальцем… Він сопів, як тюлень… Здохнути можна… від цієї задухи… Він підвівся… зняв із цвяха махровий рушник… І змочив собі голову водою з крана… Його сили вичерпалися!.. Він повернувся… Подивився на мене… зизим оком… Зиркнув і на матір, розпластану на ліжку… «Ану прикрийся, Клеманс!..» — сказав він їй зі злістю… Клята нога. Зараз знову починається!.. Він подавав їй знаки! Йому здалося, що я дивився, як вона задерла свої спідниці… Від хвилювання вона нічого не розуміла… Вона не винна… Він простер руки до неба… Він уже був у нестямі! У неї відкритий увесь живіт… Нарешті вона опустила спідниці… І трохи змінила позу… Повернулась на матраці… Я хотів був сказати хоч слово… хоч що-небудь, щоб швидше пройшло збентеження… Хоча б про спеку… Було чути, як нявчать коти… Там, далеко, на скляному даху… Вони бігали все швидше й швидше… Перестрибуючи провалля між високих труб…

Нас обдуває свіжим повітрям… справжній зефір!

— Слава Богу! Здається, посвіжішало!.. — одразу зазначила мати. — Ну й добре! Господи! Але досить пізно! Бачиш, Оґюсте, моя нога давала відчути, що піде дощ!.. Я не могла помилитися!.. Біль завжди той самий… Стріляє в сідницю… Певний знак, це абсолютно точно… Ти чуєш, Оґюсте, буде дощ!..

— Ой! Та помовч хоч трохи! Дай мені попрацювати! Чорт забирай! Ти не можеш припинити своєї балаканини!

— Але ж, Оґюсте! Вже майже друга година! Поглянь, любий! а ми ще й не лягли!

— Знаю! Чортів смердючий бордель! До сраки! Я чудово знаю, що вже друга ночі! Та хіба я в цьому винен?.. Буде й третя година! Господи! А потім четверта! А потім тридцять шоста! А потім знову дванадцята! Чортів бордель!.. Цей клятий сраний бордель, від якого мені хочеться блювати день і ніч!.. Це нестерпно, зрештою!..

Тут він завдав по своїй машинці жахливого удару, одразу по всіх літерах, натискаючи на всю клавіатуру… Й обернувся з побуряковілим обличчям до мене… Він націлився просто на мене. «А! — сказав він мені дуже голосно, він горлав щосили, декламуючи: — Ви всі мені остогидли! Чуєте мене?.. Зрозуміло? А ти, брудний вилупку! безсоромний гультяю! Де ти знову вештався? З восьмої години ранку? Га? Не хочеш відповісти? Скажи! Скажи, будь такий ласкавий!..»

Спершу я нічого не відповів… Та нараз я згадав, що пішов за закупами… справді, я ж нічого не приніс! Ах! хай йому біс! Яка необачність!..

Я думав тепер лише про шинку!.. Я вже все забув… Тепер я усвідомив, як низько впав! Хай йому біс! «А гроші твоєї матері?.. А її продукти?.. Га? Га! Га!» Він тріумфував!.. «Бачиш, Клеманс!.. Ось результат!.. Ти бачиш, що наробила… З цим пропадющим недоумком! Твоя сліпота… Даєш зброю цьому бандитові! Твоя непростима довірливість!.. Твоя ідіотська легковірність!.. Ти знову дала йому гроші!.. Довірити свій гаманець йому?.. Віддати йому все!.. То віддай йому весь будинок!.. Аякже!.. Ах! Ах! я ж це передбачав!.. Він нагадить прямо тобі в руку! Ах! Ах! Він усе з нас випив! Він нас буквально пожирає!.. Від нього смердить алкоголем! Він п'яний! Підчепив сифіліс! Трипер! Він принесе нам і холеру! Тоді ти, нарешті, будеш задоволена!.. Ах! І ти пожнеш-таки плоди! ти сама, чуєш мене?.. Ти хотіла такого сина?.. Ну й отримуй його!.. Ти сама!.. Чорт мене забирай тисячу разів!..»

Він знову хапнув повітря!.. Його розпирало! він весь роздувався!.. він розірвав на собі спереду сорочку… й оголив груди…

«Чорт мене забирай! Та він же негідник від голови до п'ят! він ні перед чим не зупиниться!.. Ти мала б знати про це!.. І не довіряти йому нічого!.. Ні сантима! Жодного су!.. Ти присягалася мені в цьому п'ятнадцять разів! двадцять разів! Сто тисяч разів!.. І знову все спочатку! Ох! ти невиправна!»

Він підскочив зі свого стільця… Навмисне підійшов, щоб викрикувати образи просто мені в обличчя… Перейшов через усю кімнату… Його слина полетіла прямісінько мені в пику, а він ще більше роздувався… Почав уже по-справжньому лютувати!.. Я бачив його очі зовсім близько… Вони кумедно стрибали… й тремтіли в орбітах… Між нами вибухнув справжній шквал. Він так гучно бекав від люті, що мало не затопив мене бризками своєї слини! Він загородив мені світло… Я був приголомшений… Він так метушився, що зірвав пов'язку з шиї і почав пританцьовувати… Підійшов до мене збоку… та вчепився в мене… я грубо відштовхнув його й ухилився… Я теж був налаштований рішуче… Я не хотів, щоб він до мене торкався, цей брудний тип… На мить він закляк…

— Ага! отже так! — сказав він мені… — О! Дивися! я за себе не відповідаю!

— Давай! — сказав я йому… Я відчував, як у мені все підіймається.

— От! Засранець! Ти смієш мені заперечувати? Шмаркатий сутенер! Покидьок! Погляньте, яке нахабство! Яка ницість! Ти хочеш до нас добратися? Га? Ти насправді цього хочеш? Скажи-но скоріше!.. Маленький боягузе! Волоцюго!.. — Він виплюнув це мені в обличчя… І знову взявся голосити: — Чорт забирай всю цю гидоту! Що ми наробили, моя бідолашна жінко, коли зачали такого гада? — збоченого, як тридцять шість шибениць!.. Розпусник! Покидьок! Нероба! Усе! Він — наша найбільша напасть! Ні на що не здатний! Тільки грабувати нас! Дерти з нас три шкури! Зараза! Нещадно обдирати нас!.. Ото й уся його дяка! За життя, сповнене жертв! Два життя, сповнені страждань! Ми старі ідіоти! Весь час пикою у лайні! Весь час!.. Скажи-но ще раз! скажи, отруйна почваро! Скажи ж! Зізнайся зараз же, ти хочеш, щоб ми здохли!.. здохли від горя! від злиднів! щоб я міг це почути, перш ніж ти мене прикінчиш! Скажи, мерзенний неробо!

Тоді моя мати підвелася й, накульгуючи, пошкандибала до нас, вона хотіла стати між нами…

— Оґюсте! Оґюсте! Послухай мене! Послухай, благаю! Оґюсте! Ти доведеш себе до повного виснаження! Подумай про мене, Оґюсте! Подумай про нас! Ти остаточно зляжеш! Фердінане! Іди, мій хлопчику! йди на