Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Я ризикнув ще раз запитати його, чи не час мені знову взятися до діла… почати читати оголошення.
— Залишайся тут! — сказав він мені… — Тобі погано? Ти від чого-небудь страждаєш, мій зуаве? Сходи погуляй! Тобі стане краще!.. Не втручайся ні в що!.. Ти знову пошиєшся в дурні!.. Я сам знайду тобі роботу! Я посилено займаюся цим! Дай мені спокійно довести справу до кінця! І не пхай сюди свого носа! Ти достатньо вже наламав дров! Можеш тільки все зіпсувати… Ти ще не отямився! До того ж я домовився з твоїми батьком і матір'ю… Іди ще погуляй… Це не триватиме вічно! Пройдися набережними до Сюрен! Покатайся на пароплаві! Зміни обстановку! Що може бути ліпшим за прогулянку на облавку судна! Спустися в Медон[50], якщо хочеш! Розвійся!.. Через декілька днів я повідомлю тебе… Матиму для тебе приємну звістку!.. Я це відчуваю!.. Я в цьому просто впевнений!.. Але не треба квапитись!.. Маю надію, що пишатимусь тобою!..
— Так, дядьку!..
* * *
Такі люди, як Роже-Марен Куртіаль де Перейр, трапляються не щодня… Маю визнати, що тоді я був ще надто молодий, аби оцінити його по-справжньому. Дядькові Едуару якось пощастило з ним познайомитись у «Майстротроні», улюбленому часописі (двадцять п'ять сторінок) дрібних аматорів-винахідників Паризького регіону… Він там був, як завжди, з приводу патенту на найкращий, найнадійніший, найкомпактніший, найгнучкіший герметичний велосипедний насос…
Варто одразу ж сказати, що Куртіаль де Перейр цілковито відрізнявся від інших дрібних винахідників… Він був на голову вище всіх отих телепнів, що передплачували цей часопис… То була юрба невдах… О! ні! Він, Куртіаль Роже-Марен, був геть інакшим! Він був справжнім метром!.. До нього приходили проконсультуватися не лише сусіди… Люди приїжджали звідусіль: з департаменту Сена, з департаменту Сена-і-Уаза, з провінції, з колоній… з-за кордону!..
Цікаво, що в глибині душі Куртіаль відчував лише зневагу та не надто приховану відразу… до всіх цих дрібних аматорів, що товпляться біля науки, всіх цих старанних кустарів, сновидних закрійників та торговців кімнатними шплінтами… До всіх цих недоумкуватих службовців, яких звідусіль витурювали й усюди гнобили, тихих, старанних творців… «вічного двигуна»… квадратури кола… та «магнетичного крана»… До всього цього затхлого болота докучливих балакунів… дослідників Місяця!..
Варто було йому на кого-небудь з них перевести погляд чи прислухатися, й тоді годі було відкараскатися… В інтересах справи він був змушений люб'язно усміхатися… Це була його рутина, його додатковий заробіток… Проте все це було нудно й дискомфортно… Якби йому принаймні не треба було говорити!.. Але він мусив їх підбадьорювати! лестити їм! І потихеньку намагався спровадити… в кожному випадку все залежало від характеру… а ще збирати з них внески!.. першим до нього прожогом кидався який-небудь жовчний, зацькований вар’ят… З тих, що боялися спізнитися!.. Зі своєї діри… з майстерні… з омнібуса… з якогось піддашшя… такі на п'ять хвилин раніше за інших вривалися в редакцію «Майстротрону»… і як божевільний, що зірвався з ланцюга, кидалися на письмовий стіл де Перейра… задихалися… і дико тряслися… бризкаючи слиною… вони впивалися в Куртіаля… з приводу своїх «сонячних млинів»… сполук «малих флюїдів»… пересування Кордильєр… зміщення орбіт комет… доти, доки їх не полишали останні сили… й вони не захлиналися власною слиною… Куртіаль де Перейр, відповідальний секретар, взірцевий працівник, власник і головний натхненник «Майстротрону», завжди й на все мав готову відповідь, він ніколи не був збентеженим, нерішучим чи приголомшеним!.. Упевненість у собі, абсолютна компетентність та невичерпний оптимізм робили його практично невразливим для будь-яких вибриків і будь-яких ідіотизмів… Він ні з ким ніколи не вступав у суперечки, а відразу ж обривав їх і перехоплював ініціативу… Всі його слова, рішення та контракти були раз і назавжди остаточними для всіх!.. Варто було лише кому-не-будь затнутися про їхню зміну, як він увесь буряковів… Починав шкребти свій фальшивий комірець… І бризкати слиною… До речі, з одного боку йому бракувало трьох кутніх зубів… Всі його рішення, навіть у заплутаних, сумнівних та суперечливих випадках, були незаперечними істинами в останній інстанції та підлягали негайному виконанню… Достатньо було одного його слова… Його авторитет був непохитний… Заперечень не бувало!
Найменша незгода викликала таку бурхливу реакцію з його боку, що на його співрозмовника було шкода дивитися!.. Тієї ж миті він був розчавлений, знищений, порубаний на шматки, стертий на порох!.. Це нагадувало виверження вулкана!.. У бідного нахаби іскри сипалися з очей!.. У гніві Куртіаль ставав настільки страшним, що був здатний найнеприборканішого маніяка зробити ручним та слухняним.
Куртіаль був невисокий на зріст, проте рухливий і доволі кремезний. Він сам говорив про свій вік кілька разів на день… Йому вже було за п'ятдесят… Завдяки фізичним вправам з гантелями і булавами, перекладиною і трапецією він підтримував добру форму… Тренувався регулярно й особливо перед сніданком, у задньому приміщенні редакції свого часопису між двома перегородками він обладнав собі справжній гімнастичний зал. Там було дуже тісно… Все ж він примудрявся займатися на снарядах… На турніку… з дивовижною легкістю… Переваги малого зросту дозволяли йому наочно продемонструвати своє чудове здоров'я… коли він, приміром, робив ривок з переворотом на кільцях… він гримів у кімнатці, як дзвін! Бум! Бум! Лунали удари! Я ніколи не бачив, щоб він навіть у найнестерпнішу спеку хоч раз зняв штани, рединґот або комірець… Завжди манжети та незмінна краватка.
У Куртіаля де Перейра були особливі причини підтримувати себе в чудовій формі. Йому потрібно було зберігати фізичну силу й гнучкість. Він безперечно цього потребував… Окрім того, що він був винахідником та журналістом, він часто підіймався на повітряних кулях… Він давав вистави… Особливо по неділях, у свята… Це майже завжди проходило гладко, але іноді траплялися скандали та неприємності… Але й це ще не все!.. З його способом життя він мав бути готовим до будь-яких несподіванок… Він завжди пам'ятав про це! Такою була його натура!.. Він пояснив мені своє кредо…
«М’язи без розуму, Фердінане, навіть коню не потрібні! А розум без м'язів — як електрика без батарей! Ти не знаєш, куди її подіти! І просто розпорошуєш! Це
