Стоїк - Теодор Драйзер

Ейлін занадто прихильна до Толліфера, то, мабуть, вона зрештою захоче одружити його на собі, вирішила, що настав час покласти кінець цій прихильності. Знаючи про залежність Толліфера від Ковпервуда, Меріголд уважала, що має зброю, що дозволить їй легко усунути суперницю. Річ у тім, що якось увечері, під час поїздки на яхті, Толліфер, випивши зайве, розповів їй про все. І от за першої можливості вона почала діяти.

Це сталося на вечірці, яку Толліфер улаштував у студії одного зі своїх друзів із приводу повернення до Парижа; Меріголд, випивши дещо більше своєї норми і помітивши, як весело Ейлін фліртує з Толліфером, раптом перейшла в наступ.

— Якби ви знали про вашого приятеля стільки, скільки знаю я, ви, мабуть, не стали б тягати його всюди за собою, — сказала вона з уїдливою усмішкою.

— Що ж, якщо ви знаєте щось, що може мене уразити, — запитала Ейлін, — то чому б не сказати це прямо? До чого ці натяки? Чи це просто ревнощі змушують вас казати зайве?

— Ревнощі?! Мені ревнувати Толліфера до вас?! Ні, я просто знаю, що стоїть за його увагою до вас, от і все!

— До чого це ви хилите? — гнівно вигукнула Ейлін, уражена цією несподіваною заявою. — Кажіть прямо! Або пошукайте для своїх ревнощів когось іншого.

— Ревнощі?! Які дурниці! Вам, звичайно, і на думку не спадало, що ваш уважний друг ходить за вами слідом не заради ваших прекрасних очей. І до того ж, звідки, ви думаєте, в нього стільки грошей, які він витрачає на вас? Я знаю його багато років, і він ніколи не мав жодного шилінга, що належав би йому.

— Ні, я цього не знала. Продовжуйте, прошу!

— Запитайте містера Толліфера, а ще краще — вашого чоловіка. Я певна, він допоможе вам розібратися в цьому питанні, — підвела підсумок Меріголд і залишила Ейлін.

Після чого Ейлін, украй схвильована цією розмовою, негайно залишила кімнату, схопила накидку й повернулася до себе в номер. Розмова з Меріголд не давала їй спокою. Толліфер! Як рішуче він увірвався в її життя! Жодного пенні за душею, а витрачає так багато грошей! І звідки в Ковпервуда така поблажливість до цієї дружби між ними? Адже він навіть приїжджав у Париж на вечірку, яку вони влаштовували з Толліфером. І раптом те, що таїлося в темних натяках Меріголд, наче блискавкою вдарило Ейлін: він використав цю людину, щоб усунути її зі свого життя! Вона повинна докопатися до істини, вона повинна знати.

Не минуло й години, як Толліфер, помітивши зникнення Ейлін, подзвонив їй по телефону, і вона зажадала, щоб він зараз же до неї прийшов: їй потрібно негайно з ним поговорити. І, щойно він увійшов, знялася буря. Чия це була ідея запросити її до Парижа, приділяти їй стільки уваги і витрачати на неї стільки грошей? Її чоловіка чи його власна?

Що за дурниці! Навіщо б він став витрачати на неї гроші, якби вона йому не подобалась? На це Ейлін відповіла, що, як вона чула, він не має власних грошей і ніколи не мав. І, якщо вже на те пішло, чим він, власне, заробляє гроші, якщо не певними послугами особистого характеру, як, наприклад, танцювати навколо тих, хто може витрачати увесь свій час на розваги, але не бажає потурбуватися про всілякі обтяжні деталі? Це була образа, що глибоко вразила Толліфера, адже Ейлін поставила його на один щабель із прислугою.

— Це неправда, — ледь чутно сказав він.

Але щось у його тоні змусило Ейлін засумніватися в щирості цих слів, і її гнів спалахнув з новою силою. Лише подумати, що людина могла піти на цю ганебну роботу! І що вона, дружина Френка Алджернона Ковпервуда, стала жерт­вою цього хитрого плану свого чоловіка! Тепер усі знають, що вона — нелюбима дружина, до того осоружна й ненависна своєму чоловікові, що він змушений наймати когось, аби її позбутися!

Але заждіть! Вона зараз же, чи в крайньому разі завтра, покаже цьому паразитові й ошуканцеві, а також і своєму чоловікові, що не дозволить так себе принижувати! Принаймні вона від цієї хвилини більше не потребує послуг Толліфера. А Ковпервуду вона надішле телеграму, що знає про його підступний план, і між ними все скінчено назавжди. Вона повертається до Нью-Йорка, додому, а якщо він спробує приїхати до неї, вона подасть на нього до суду і викриє у пресі. Нарешті вона раз і назавжди позбудеться його брехні, зрад і знущань!

Після цього, повернувшись до Толліфера, вона крикнула:

— Можете іти. Вашу роботу закінчено. Я повертаюся до Нью-Йорка, і якщо ви ще колись потрапите мені на очі або набридатимете мені, я подбаю, щоб усі довідалися, хто ви такий. Відправляйтеся до містера Ковпервуда — можливо, він знайде для вас щось пристойніше!

Із цими словами вона підійшла до дверей і навстіж розчинила їх перед Толліфером.

Розділ 53

У той час як з Ейлін у Парижі відбувалися описані події, Береніс, що продовжувала жити в Прайорс-Коув, несподівано стала об’єктом уваги місцевого суспільства, — нові запрошення, нові знайомства, — одне слово, її успіх перевершив усі її очікування. І хоча чималою часткою цього успіху, як вона усвідомлювала, вона зобов’язана Ковпервуду, але, певна річ, ще більшою — закоханості Стейна і його бажанню ввести її до свого кола високопоставлених знайомих.

Оскільки Ейлін була в Парижі, Ковпервуд вирішив, що вони з Береніс можуть спокійно прийняти запрошення лорда Стейна покататися на його яхті «Айола». Серед гостей були також леді Кліффорд із Чадлея, чоловік якої носив один із найстаровинніших титулів Англії; герцогиня Мальборо, одна з найближчих приятельок Стейна, а також улюблениця королеви; і сер Віндгем Вітлі — дипломат, тісно пов’язаний з королівським двором.

Коли «Айола» нарешті кинула якір у Каус, Стейн повідомив гостей, що королева перебуває зараз тут і запрошує його разом із друзями на чай. Ця звістка надзвичайно схвилювала всіх, а особливо Береніс, яку певною мірою лякало те, що про цей прийом, напевно, стане відомо через пресу. Королева була надзвичайно люб’язною і поводилася так, наче ця неофіційна зустріч є для неї дуже приємною. Вона особливо зацікавилася Береніс, поставила їй