Стоїк - Теодор Драйзер

Але в цю хвилину ввійшла покоївка й повідомила, що містер Робертсон — адвокат Ейлін — просить її до телефону. Це викликало в Ейлін деяке збентеження, після чого вона з деяким викликом сказала:

— Скажіть йому, що мене зараз немає!

Ковпервуд, звісно, одразу все зрозумів.

— Ти з кимось вже це обговорювала? — запитав він Ейлін.

— Ні, поки що ні, — відповіла вона.

— Відмінно! — сказав Ковпервуд, повеселівши.

І перейшовши до пояснень, що через певні фінансові справи йому доведеться на кілька днів з’їздити в Чикаґо, Ковпервуд зумів добитися від неї обіцянки нічого не робити до свого повернення. А до того часу, стверджував він, вони вже напевно зможуть усе влагодити на взаємне задоволення.

І, оскільки Ейлін, схоже, була готова залишити все, як є, Ковпервуд витяг годинник і сказав, що саме може встигнути на поїзд. Вони побачаться після його повернення. І Ейлін, уже заспокоєна, провела його до дверей, а потім продовжила вивчати газети, від яких відірвалася.

Розділ 55

Поїздка в Чикаґо була для Ковпервуда доволі важливою, оскільки йому належало домовитися про позику або інвестиції обсягом у п’ять мільйонів доларів. Крім того, він мав почути від Сіппенза звіт про хід розпродажу своїх земельних ділянок.

Ще однією справою, що вимагала його уваги, було судове переслідування однієї великої чиказької транспортної компанії, яка декілька років тому придбала дві надземні дороги, побудовані й здані в експлуатацію Ковпервудом. Річ у тім, що після того як він залишив Чикаґо і зайнявся лондон­ським метрополітеном, ці дві лінії через погану експлуатацію не тільки перестали приносити прибуток, який раніше тік рікою, оскільки публіка широко користувалася ними, але мали величезні збитки, так що інвестори зовсім втратили інтерес до їхніх акцій. У місцевих колах навіть казали, що історія корпорацій, які поєднують підприємства міського господарства, ще не знала такого повного краху, якого зазнала ця компанія. І оскільки в цьому звинувачували Ковпервуда, йому необхідно було роз’яснити інвесторам, що винуватити слід не його, а тих, хто перекупив у нього дороги, і їхнє погане управління справами. Після того як усе це з’ясувалося, Ковпервуда стали називати вже не шахраєм, а фінансовим чарівником: адже коли дороги належали йому, він виплачував акціонерам своєї компанії від восьми до дванадцяти відсотків дивідендів. Тож він не тільки отримав п’ять мільйонів доларів, заради яких їздив у Чикаґо, але й значно поліпшив свою репутацію.

Одначе його візит до Чикаґо не обійшовся без несподіванок, власне, появи Лорни Меріс, що, довідавшись із газет про приїзд Ковпервуда, прагнула знову розбудити в ньому інтерес до себе. Але цього разу на неї чекало розчарування, тому що настрій у Ковпервуда був тепер зовсім інший: він хотів якомога скоріше повернутися до Нью-Йорка, а потім до Береніс. Помітивши, однак, по одягу Лорни, що її справи йдуть гірше, ніж тоді, коли вони бачилися востаннє, Ковпервуд розпитав її про життя і, дізнавшись, що її популярність значно упала, а отже, й доходи, він удав стурбованість її благополуччям і обіцяв відкрити в банку постійний рахунок на її ім’я; більше того, він постарається зацікавити нею якогось театрального режисера, — і ця низка благодіянь одразу воскресила її колишній оптимізм.

Але вже у вагоні, коли поїзд рушив, а Лорна, стоячи на платформі, востаннє сумно махнула йому на прощання рукою, Ковпервуд мимоволі задумався над мінливим переплетенням людських доль і страстей. Ось він у Чикаґо воює з чиказькими акціонерами, за ним стежать газети, а Ейлін у Нью-Йорку стежить за ним за допомогою газет, і так само Береніс — у Лондоні, бо довіряє йому не більше, ніж Ейлін, — і не без підстав. А чому? Почуття, його темперамент, його тяжіння до людських істот іншої статі, але ж ці почуття не ним створені й не ним придумані.

Розмірений стукіт коліс. Протяжний гудок паровоза. А за вікном плив пейзаж, наче плин самого часу, — і він дивився на нього крізь вікно, роздумуючи про час, зміни і життя.

Розділ 56

Коли Ковпервуд прийшов до Ейлін після повернення до Нью-Йорка, на нього чекав приємний сюрприз. За час його відсутності вона багато думала про його пропозицію розширити і перебудувати будинок і при цьому врахувати її смак. Це було найприємніше для неї з усього ним сказаного. Ейлін уже мала кілька малюнків, розробок і кольорових рішень, підготовлених на її замовлення архітектором, — і тепер представила їх на суд Ковпервуда.

Ковпервуд залишився дуже задоволеним: Раймонд Пайн, американський архітектор, що проектував свого часу цей особняк, тепер представив проекти, які б гармонійно поєднали старий і новий будинки. Ейлін жваво повідомляла йому, що їй подобається це, і це, і ще третій ескіз, що зовсім по-іншому трактує завдання. Вирішивши побачитися з Пайном і порадити йому не поспішати, Ковпервуд, нарешті, попрощався з Ейлін, думаючи про те, що тепер вона надійно зануриться у цю справу, яка не тільки втілить художні смаки їх обох, але й буде в очах суспільства доказом їх примирення.

Однак цього разу Ковпервуду було нелегко звикати до життя в Нью-Йорку й Америці взагалі. Після перебування в Лондоні його погляди змінилися. І річ не в тім, що англійці виявилися менш хитрими й настійливими в реалізації своїх інтересів. Познайомившись зі Стейном, Джонсоном і їх компаньйонами, Ковпервуд помітив, що вони якось навіть несвідомо вміють поєднувати відпочинок і задоволення зі своєю комерцією чи фінансовими справами, тоді як в Америці, як то кажуть, бізнес є бізнес.

Від самого його приїзду до Нью-Йорка він не займався нічим, крім справ. Тут його, схоже, більше ніщо не цікавило, і його думки постійно поверталися до Береніс і Прайорс-Коув. Одначе він все одно вирішив об’їхати всі міста, де розраховував отримати капітал, — це була скажена гонка Східними штатами, після якої він відчув себе майже виснаженим. Уперше в житті він почав думати, а не тільки відчувати, що старішає. І дуже вчасною виявилася