Стоїк - Теодор Драйзер

— Саме так, — зауважив Ковпервуд. — І з цієї причини зупинка буде коштувати дуже дорого. Я пропоную план, котрий, якщо взятися за нього енергійно, можна виконати, уклавшись у достатньо привабливі фінансові рамки. А зупинки й суперечки привабливі лише для спекулянтів і тим, хто намагатиметься скупити всі концесії й акції, які тільки можна, щоб зіграти на підвищення їх курсу. Тому нам і необхідно домовитися скоріше.

— Отже, наскільки я розумію, — чемно втрутився Стейн, — ваша пропозиція зводиться до того, щоб ми із Джонсоном діяли заодно в правліннях Районної й Метрополітен і, крім того, скупили б контрольний пакет акцій однієї із цих компаній, а то й обох разом. Якщо ж це не вдасться, то запропонували б акціонерам, у руках яких перебуває не менше ніж п’ятдесят один відсоток акцій, об’єднатися на певних умовах під вашим керівництвом.

— Правильно! — сказав Ковпервуд.

— Натомість ви гарантуєте нам п’ять відсотків доходу протягом ста років або навічно.

— Правильно!

— І на додачу ви уступаєте нам не менше десяти відсот­ків привілейованих акцій лінії Чаринг-Крос, а також десять відсотків акцій будь-якого дочірнього підприємства, яке ви самі або ваша більша компанія побажає створити під своєю егідою, за ціною, що становить вісім відсотків їх номінальної вартості.

— Правильно!

— Відсотки по всіх цих акціях компанія зобов’язана буде виплатити в першу чергу, після того як вона буде остаточно заснована.

— Так, у цьому і полягає моя пропозиція, — підтвердив Ковпервуд.

— Маю сказати, не бачу тут нічого неприйнятного, — сказав Стейн, дивлячись на Джонсона, що в свою чергу дивився на Стейна.

— Одне слово, містере Ковпервуд, — заговорив Джонсон, — якщо ми виконаємо свою роль, ви берете на себе зобов’язання реконструювати й переобладнати на сучасний лад обидві старі лінії й ті нові, контроль за якими вам уда­сться забезпечити, а також закласти всю нерухомість нової компанії для того, щоб гарантувати виплату відсотків за вже випущеними акціями Районної й Метрополітен, а також за будь-якими акціями нових компаній або їх дочірніх підприємств, які ми побажаємо придбати в рахунок договірних десяти відсотків, за ціною, що становить вісім відсотків їх номінальної вартості.

— Саме таким є мій план, — сказав Ковпервуд.

І знову Джонсон і Стейн переглянулися.

— Що ж, — нарешті сказав Стейн, — попри всі ускладнення, що нас безумовно очікують, я запевняю вас, що по­стараюся виконати свою частину нашого плану якнайшвидше і якнайкраще.

— А я, — додав Джонсон, — буду щасливий працювати разом з лордом Стейном і зроблю все необхідно для того, щоб довести справу до успішного кінця.

— Що ж, джентльмени, — сказав Ковпервуд, піднімаючись, — я не тільки дуже радий, але й вважаю для себе за честь те, що ми з вами домовилися. І щоб довести вам чистоту моїх намірів, я попрошу містера Джонсона, — звичайно, якщо ви обоє згодні, — бути моїм юрисконсультом і підготувати всі необхідні папери для офіційного укладення угоди між нами. І коли надійде час, — із посмішкою додав він, — я буду щасливий бачити вас обох на директорських постах.

— Це вирішуватимуть час і обставини, — сказав Стейн. — Звісно, це було б дуже добре.

— Я дуже радий служити вам обом у міру своїх скромних сил, — додав Джонсон.

Усі троє чудово усвідомлювали всю надмірність цих взаємних привітань, утім, Стейн швидко розрядив атмосферу, запропонувавши на прощання випити по чарці старого коньяку, — ящик якого він уже відправив, без попереднього повідомлення, в апартаменти Ковпервуда в готелі «Сесіль».

Розділ 51

Одним із болючих моментів для Ковпервуда у подальшому веденні переговорів була необхідність — утім, можливо, це тільки здавалося йому необхідним — брати собі в помічники англійців, а не американців, на всіх ділянках роботи. Першою жертвою став де Сото Сіппенз, який був просто в розпачі, тому що йому вже полюбився Лондон. Зі своїм неодмінно щасливим шефом, як він казав, він сподівався прославитися в цих краях. Більше того, він сподівався загострити свій розум і додати енергійності у справах, змагаючись із цими само­впевненими й зарозумілими англійцями, які, на його глибоке переконання, нічого не тямлять у залізничній справі. Одначе, Ковпервуд, бажаючи якомога пом’якшити удар, доручив йому вести свої фінансові справи в Чикаґо.

Одним із методів залучення капіталу, до яких зазвичай удавався Ковпервуд, було створення холдингової компанії, основної компанії, що збирала необхідні засоби для при­дбання контрольних пакетів акцій тих компаній, над якими він хотів отримати контроль, і водночас давала йому акції, необхідні для такого контролю. У цьому випадку він створив Компанію з будівництва залізничного устаткування і прокладання залізниць, очолювану підставними директорами, а для всіх, хто входив у справу, передбачалося забезпечити право на володіння засновницькими акціями. Джонсон діяв як юрисконсульт і консультант цієї компанії з річним окладом у три тисячі фунтів стерлінгів. У приватній угоді, складеній Джонсоном (але ретельно переглянутій юристами Ковпервуда) і підписаній ним самим, Стейном і Ковпервудом, зазначалося, що приналежні їм акції Районної й Метрополітен, — як ті, якими вони вже володіють, так і ті, що будуть придбані згодом, — мають діяти в якості єдиного пакета при офіційному розв’язанні питання про реорганізацію і продаж Метрополітен і Районної новій компанії, що має бути організована пізніше. І в цій новій компанії Стейн і Джонсон мали отримати по три акції нової компанії за кожну свою стару акцію.

Тепер перед Джонсоном стояло нелегке завдання — пошук пакетів розпорошених акцій Районної і Метрополітен, які, за наказом Ковпервуда, він мав скупити під різними іменами на суму до п’ятсот тисяч фунтів стерлінгів. Крім того, він мав розтлумачити директорам обох компаній, що містер Ковпервуд велика людина, і викликати в них ентузіазм щодо його задумів. Що ж до Стейна, то йому належало скуповувати якомога більше акцій обох старих компаній, щоб потім голосувати заодно з Ковпервудом стосовно його підприємства. Зрозуміло, і так само він теж мав використовувати весь свій вплив, аби переконувати всіх, кого знав.

У результаті цих дій на Ковпервуда покотилася справжня лавина інвесторів. Багато американських, а також англійських фінансистів, зрозумівши важливість власності,