Стоїк - Теодор Драйзер
У стані образи на Ковпервуда, в якому перебувала Береніс, вона не хотіла щось вирішувати зопалу. Скільки б вона не мріяла про Стейна, було цілком очевидно, що без доброї волі Ковпервуда їй не виплутатися з незліченних ускладнень, що їй загрожують. Якщо він розгнівається, він миттєво знищить її. Якщо ж він до неї збайдужіє, її знищать Ейлін та інші. Знову й знову обмірковуючи все це, Береніс зрозуміла, що і за своїм характером і за поглядами на життя Ковпервуд їй ближчий за Стейна. З ним вона сама стає сильнішою. І зважуючи всі моменти, пов’язані зі Стейном, вона приходила до висновку, що у головному він не може зрівнятися з Ковпервудом — в енергійності, винахідливості, природності погляду на життя. Саме це, а не що інше, змусило Береніс усвідомити, що вона хоче бути тільки з Ковпервудом і ні з ким більше, хоче чути його голос, бачити його, відчувати його невичерпну енергію, його безстрашність перед життям. Коли він поруч, її сили потроюються, а що буде з нею без його підтримки? От чому Береніс не давала остаточної відповіді Стейну, посилаючись на те, що її опікун буває інколи впертим, і не можна сказати заздалегідь, як він поставиться до такої поїздки. Тож вона змушена почекати з відповіддю до його повернення до Англії. Водночас, з посмішкою сказала вона Стейну, для неї самої ця прогулянка на яхті виглядає дуже привабливою. Тож, якщо він довірить це їй, вона, мабуть, зуміє все влаштувати.
Коли Ковпервуд дістався готелю, на нього чекало радісне, хоч і дещо формальне, привітання від Береніс, що ніяк не натякало на ускладнення. Однак Ковпервуд не тільки вмів одразу відчути небезпеку, але й чітко підмічав ставлення до себе інших, а тому негайно відчув ворожий настрій Береніс. Недаремно задовго до прибуття в Англію він уже був впевнений, що Береніс знає про його роман з Лорною. Що ж, він був напоготові і його розум загострився в очікуванні будь-якої несподіванки. Він вирішив, що не намагатиметься уникнути розмови на небезпечну тему, а спробує натомість відчути настрій Береніс і діяти згідно з цим.
І от він у Прайорс-Коув, забарвленому в осінні кольори. Листя вже пожовкло і навіть трохи почервоніло. Над рікою, навіть опівдні, коли він приїхав, білів туман. Під’їжджаючи до будинку, Ковпервуд із жалем подумав про сонячні літні дні, які він міг би провести тут з Береніс. Головне зараз — бути з нею відвертим, нехай вона знову відчує, який він є насправді. Цей перевірений метод вже неодноразово виявлявся настільки вдалим, що, як він сподівався, допоможе йому і зараз. А крім того, хіба її захоплення Стейном не врівноважує його стосунки з Лорною? Винувата вона перед ним чи ні, її можна змусити сумніватися в правильності своєї поведінки.
За огорожею Ковпервуд побачив садівника Піггота, що підрізав кущі, — той шанобливо йому вклонився. У загоні, поруч зі стайнями Стейна, грілися в променях осіннього сонця коні, а біля дверей стайні два груми чистили збрую. По галявині назустріч Ковпервуду поспішала місіс Картер, сяючи привітною посмішкою, — очевидно, вона й гадки не мала про ті проблеми, які хвилювали її дочку і його. І по тому, як радісно привітала його місіс Картер, Ковпервуд здогадався, що Береніс, схоже, не говорила з матір’ю.
— Ну, як ви тут живете? — запитав він, виходячи з екіпажа й простягаючи місіс Картер руку.
Береніс, за словами матері, почувала себе, як завжди, відмінно. Зараз вона займалася музикою, і це підтверджували звуки рояля, що доносилися з вікон, в яких можна біло пізнати «Сценки з ярмарку» Римського-Корсакова[2].
У Ковпервуда спочатку майнула думка, що от тепер, як бувало з Ейлін, треба йти до неї, починати неприємну розмову, пояснювати, дратуватися. Але поки він думав, музика стихла, і у дверях з’явилася Береніс, як завжди спокійна й усміхнена. О, він повернувся! Як гарно! Як він себе там почував? Як пройшла подорож? Вона так рада, що він повернувся! Ковпервуд помітив, що Береніс хоч і вибігла до нього назустріч, однак не поцілувала його, але з усього іншого не можна було здогадатися, що вона чимось незадоволена. Більше того, вона, здавалося, була в захваті від його повернення, — він повернувся саме вчасно, щоб помилуватися чудесними осінніми пейзажами; тут з кожним днем стає усе красивіше. І, дивлячись на неї, Ковпервуд теж став підігравати, запитуючи себе, однак, скільки часу залишилося до справжньої бурі. Але коли Береніс так само невимушено запропонувала піти в їхній плавучий будиночок і випити по коктейлю, він не витримав:
— Прогуляємося до річки, якщо ти не проти, Беві? — І, взявши Береніс під руку, повів її тінистою алеєю. — Беві, — почав він, — спочатку я хочу дещо розповісти тобі, перш ніж ми щось робитимемо.
Він пильно подивився на неї холодним, твердим поглядом, і вона одразу змінила свою поведінку.
— Одну хвилину, Френку, я тільки скажу два слова місіс Еванс...
— Ні, — рішуче сказав він, — не йди, Беві. Наша розмова куди важливіша за місіс Еванс чи що б там не було. Я хочу розповісти тобі про Лорну Меріс. Ти, мабуть, уже чула про неї, але я все-таки хочу розповісти тобі сам.
Вона мовчки спокійно йшла поруч із ним.
— Ти знаєш про Лорну Меріс? — запитав він.
— Так, знаю. Мені хтось надіслав з Нью-Йорка газетну вирізку й декілька її зображень. Вона дуже гарна.
Ковпервуд відзначив про себе стриманий тон Береніс. Ніяких докорів. Ніяких питань. Тем важливіше з’ясувати, що ж вона насправді думає.
— Трохи несподіваний поворот після всього, що я говорив тобі, Беві, правда?
— Так, мабуть. Але, сподіваюся, ти не станеш виправдовуватися. — Куточки її губ торкнула ледь помітна іронічна усмішка.
— Ні, Беві, я тільки хочу розповісти тобі все, як було. А далі — суди сама. Ти хочеш вислухати мене?
— Не дуже. Але якщо тобі так уже хочеться поговорити про це — будь ласка. Мені здається, я розумію, як усе трапилося.
— Беві! — вигукнув він, зупиняючись і дивлячись на неї із
