Стоїк - Теодор Драйзер
— Френку! — вона підкликала його до себе. — Ти ж знаєш, я не можу піти від тебе. Це неможливо. Принаймні я не можу собі цього уявити.
— Беві, дівчинко моя люба! — І він взяв її на руки. — Як чудово, що ти знову зі мною!
— Але одну річ ми маємо владнати, Френку, — сказала вона раптом, пригладжуючи волосся, — я маю на увазі це запрошення на яхту. Що робитимемо з цим?
— Поки ще не знаю, люба, але, думаю, коли він вже так захопився тобою, навряд чи він якось ворожо ставитиметься до мене.
— Негіднику! — розсміялася Береніс. — Чи був колись на світі інший такий страшенний плут?
— Ні, просто молодий честолюбний американський бізнесмен, який намагається прокласти собі шлях в англійських фінансових джунглях! Поговоримо про це завтра. Зараз я хочу думати про тебе і тільки про тебе...
Розділ 50
Наче майстер шахової гри, Ковпервуд розробив цілу стратегію, щоб перехитрити всіх, хто з міркувань національного престижу або суто егоїстичних об’єдналися проти нього в його проекті з лондонською підземкою. Це був широкий і детальний план дій, який він сподівався здійснити в такий спосіб.
Насамперед до лінії Чаринг-Крос потрібно приєднати центральну петлю — лінії Районної й Метрополітен, якими володіють украй непрактичні й ворогуючі групи. Якщо справи підуть добре, то все це скоро виявиться в руках у нього, Стейна й Джонсона — по суті, у нього.
Потім, якщо йому вдасться захопити контроль над компаніями Районної й Метрополітен, до якої він приєднає або ні, в залежності від обставин, Компанію з будівництва залізничного устаткування і прокладання залізниць, — він створить Об’єднану компанію підземних доріг, що контролюватиме всі інші компанії.
Крім того, Ковпервуд вирішив потай від своїх компаньйонів перекупити в Ебінгтона Скерра його концесію на лінію Бейкер-стрит — Ватерлоо, а також придбати лінію Бромптон — Пікаділлі (про яку він дізнався, що вона знаходиться приблизно в такому ж стані, як лінія Чаринг-Крос), а також деякі інші маршрути і проектовані лінії, які він скупить через підставних осіб.
Коли все це буде у нього в руках, він зможе, як він думав, створити нову компанію — Загальну лондонську підземну, що включатиме всі підприємства Об’єднаної компанії підземних доріг, а також усі концесії й лінії, які він зуміє придбати; він оперезає весь Лондон підземними залізницями й, захопивши у свої руки контрольний пакет акцій, стане справжнім хазяїном усієї системи. І якщо навіть йому не вдасться зайняти пост голови правління цього гігантського підприємства, принаймні всі знатимуть, що він контролює все це через своїх директорів. Якщо ж йому не вдасться провести в директори своїх людей, він принаймні зуміє влаштувати так, щоб ті, хто буде керувати справами, не могли ніяк зашкодити його власності.
І врешті-решт, якщо все піде добре, він спокійно продасть свої акції й підприємства з величезною вигодою, і залишить компанію існувати, як їй завгодно. Він створить собі ім’я — не тільки як організатор, але і як будівельник, що дав Лондону сучасну й розгалужену систему метрополітену, на якій, як і на чиказькій трамвайній мережі, лежатиме відбиток його генія. А після цього він за допомогою свого багатства зможе зайнятися поповненням своєї картинної галереї, добродійною діяльністю, будівництвом лікарні, про що він так багато думав у минулому, і також залишити достатні винагороди всім, кому він відчував себе чимось зобов’язаним. Ковпервуд віддався мріям. Декілька років енергійної роботи — п’ять чи щонайбільше шість, як він це бачив — буде достатньо, аби все це здійснити.
Але простежити всю діяльність Ковпервуда, всі його задуми і вчинки у зв’язку з його планом, було б не легше, ніж спробувати встежити за всіма трюками й швидкими, невловимими рухами фокусника. Насамперед, це, звісно, були переговори із Джонсоном і Стейном. На зустрічі з Джонсоном, що сталася одразу після примирення з Береніс, він виявив значно більшу готовність до співпраці, ніж раніше. За час відсутності Ковпервуда, заявив Джонсон, вони зі Стейном багато про це думали, але він волів би повідомити висновки, до яких вони прийшли, в присутності Стейна.
Майже одразу після цього відбулася нарада на Берклі-сквер, де, як здалося Ковпервуду, панувала не стільки ділова, скільки світська атмосфера. Джонсон десь затримувався, і, коли Ковпервуд приїхав, його ще не було. Одначе його радісно зустрів Стейн, і почав ставити запитання: Що відбувається в Сполучених Штатах? Чого чекати від виборів? Чи подобається містерові Ковпервуду Лондон? Як поживає його підопічна — міс Флемінг? А її матінка? Він досить часто навідувався до них у Прайорс-Коув, — втім, містерові Ковпервуду це, напевно, відомо. А які вони обидві чарівні — і мати й дочка! Він зробив багатозначну паузу, спостерігаючи за реакцією Ковпервуда на його слова. Але той прийняв виклик.
— Вас, безсумнівно, цікавить, у яких стосунках вони зі мною, — сказав він якомога люб’язніше. — Річ у тім, що я вже багато років знаю місіс Картер. Вона була одружена з одним моїм далеким родичем, який призначив мене виконавцем своєї останньої волі й опікуном іn loco parentіs[3]. Природно, мені дуже полюбилася Береніс. Вона надзвичайно розумна дівчина.
— Маю зізнатися, я теж так думаю, — підтвердив Стейн. — Я дуже радий, що Прайорс-Коув сподобався місіс Картер і її дочці.
— Так, схоже, вони вважають його ідеальним місцем. Там справді дуже красиво.
На щастя, тут з’явився Джонсон і перервав цю розмову, що набувала все більш особистого характеру. Квапливо ввійшовши до кімнати і вибачившись за запізнення через термінові справи, він спочатку запитав, як поживає містер Ковпервуд, перш ніж узяти свою звичайну офіційну і ділову манеру. А потім мала місце детальна і солідна доповідь про все, що було зроблено за цей час, а також огляд нинішньої ситуації. Поза сумнівом, сказав він, вторгнення містера Ковпервуда з його пропозицією в життя лондонської підземної дороги викликало справжній фурор. За деяким винятком, директори й акціонери обох старих компаній налаштовані проти нього.
— Схоже, вони вирішили самі скористатися вашою ідеєю, містере Ковпервуд. Єдине, що їх зупиняє — це відсутність порозуміння між собою, і, звичайно, — тут Джонсон хитро підморгнув, — їх трошки турбує те, скільки це коштуватитиме грошей. Вони й гадки не мають,
