Бог завжди подорожує інкогніто - Лоран Гунель

На заняття я прийшов заздалегідь. Мені було легше спостерігати, як люди входять один за одним, ніж одразу опинитися перед заповненою аудиторією. Я мав час оглянутися та приборкати страх, не дати йому взяти мене за горло й цілком заволодіти мною.

Ерік, керівник занять, який записував мене в групу, зустрів мене дуже привітно. Мені відразу стало добре і спокійно. Однак на сцену я поглядав як на ешафот. І дуже здивувався, побачивши мікрофон і звукову апаратуру. Минулого разу, коли я тут був, я не помітив, що зал обладнаний.

Слухачі дедалі прибували. Усі тепло віталися з Еріком і дружньо жартували, немов були знайомі багато років. Це мені сподобалося і навіть вселило деяку впевненість. Однак, якщо тут усі — свої люди, напевно, вони вже набагато перевершують мене в красномовстві.

У призначений час керівник рішуче зачинив двері, що само по собі було дивом у Парижі, де всі вважали за нормальне спізнюватися не менш як на півгодини. Мене заспокоїло те, що всі присутні були не старші від двадцяти п’яти. Якби вони були вдвічі старші — я почувався би геть незручно…

Ерік піднявся на сцену, узяв мікрофон і постукав по ньому пальцем, перевіряючи, чи є звук. У динаміку теж пролунав стук. Ерік заговорив низьким, приємним, прекрасно поставленим голосом. У своїй справі він був майстер. Він оголосив про початок занять у новому сезоні, який обіцяє бути дуже цікавим, призначив день для внесків і нагадав, що на заняття слід приходити вчасно і, за можливості, їх не пропускати.

— А тепер, — сказав він на завершення, — я маю приємність представити вам нового учасника…

Серце в мене стислося.

Дихай, глибоко, повільно. Розслабся.

— …який виголосить сьогодні свою першу промову. Алан Грінмор!

Усі дружньо зааплодували. Я піднявся на сцену, а Ерік сів на стілець серед слухачів. Пульс у мене був не менший від ста п’ятдесяти. Усі погляди були спрямовані на мене. Дідько, чому я не можу позбутися цього проклятого страху! Просто кара якась… Я взяв мікрофон у праву руку, а аркуш із написаним текстом у ліву, щоб підглядати, якщо знадобиться.

Який це жах — усвідомлювати, що всі чекають, коли ти почнеш говорити…

— Вітаю всіх…

Голос мій звучав глухо, немов застряг у горлі. Губи тремтіли, а тіло задерев’яніло.

Адже ці люди щойно слухали Еріка, такого впевненого, який так чудово володіє і голосом, і тілом. Я в порівнянні з ним — просто нуль без палички…

— Я хочу поговорити про те, що, на мою думку, ніяк не назвеш запальним або захопливим: про англосаксонську бухгалтерію.

У залі пролунав сміх, а слідом — грім оплесків.

Ого!.. Що відбувається?

Я був вражений…

Я понад годину розшукував гумористичний пасаж в американському стилі, щоб оживити початок промови, але ніяк не очікував на такий успіх. Я відчув, як серце накриває тепла хвиля, і страх наполовину випарувався.

Гаразд, продовжимо… Треба більш виразно вимовляти слова і надати голосу твердості…

— Я чотири роки вивчав цей предмет у Сполучених Штатах, і… е…

Дідько… що ж мені говорити далі? Знову страх. У голові суцільна порожнеча… Але я ж вивчив промову напам’ять! Чортівня, отже, не вивчив… Швидше… аркуш…

— Коли я приїхав до Франції в пошуках роботи, а по матері я француз…

— …Консультант однієї великої фірми з найму, яку знають усі, повідомив мені зі щирою посмішкою, що французькі принципи бухгалтерії різко відрізняються від американських і що мій диплом годиться хіба що для сміттєвого кошика.

Знову сміх. Усі дивляться на мене з усмішкою і так дружньо… Я їх обожнюю.

— Він теж сміявся, коли говорив це. Але мені було не до жартів.

Знову вибух реготу й оплески. Я не міг отямитися. З глузду з’їхати: як же здорово змусити аудиторію сміятися! Це надихає, стимулює… Неймовірно. Тепер я розумію, чому деякі перетворюють це на професію.

— І я вирішив з’ясувати, у чому ж відмінність між французькою і англосаксонською бухгалтерією.

Ніякого страху… Мені більше не страшно… Мені добре й легко… Геніально!..

— У Франції норми бухгалтерського обліку диктуються державними службовцями, а в Сполучених Штатах вони беруть початок від незалежних спільнот, які переслідують певні цілі. На їхню думку, бухгалтерія покликана служити інтересам інвесторів, надаючи їм інформацію, якої вони потребують, щоб ухвалювати розумні рішення. Тобто пріоритети абсолютно протилежні французьким…

Я продовжував говорити десять хвилин, майже не заглядаючи у свої записи. Слухачі були явно захоплені темою, причому захоплені від самого початку. Мабуть, мені вдалося привернути їхню увагу й утримати інтерес. Я почувався напрочуд добре, дедалі більше і більше вільно. Я навіть дозволив собі розкіш ходити по сцені й дивитися в зал. Урешті-решт виступати на публіці виявилося заняттям, що надихає та збуджує.

Я завершив виступ під грім оплесків та вітальні вигуки. Кілька людей підвелися, за ними ще, і нарешті підвівся весь зал. Вони влаштували мені овацію стоячи… Я не міг отямитися! Вони скандували моє ім’я… Я витав у хмарах, в іншому вимірі, я був щасливий…

Ерік піднявся до мене на сцену, продовжуючи аплодувати, і попросив усіх написати свої коментарі. Настала тиша.

За мить він простягнув мені стос складених учетверо аркушів. Я влаштувався в куточку й почав із нетерпінням розгортати їх один за одним. Мені дуже хотілося дізнатися, яких помилок я припустився і що мені порадять слухачі. Щодалі я розгортав аркушики, здивування зростало: усі відгуки були позитивні! Усі як один! Сто відсотків!!! Це неймовірно, нечувано… Я не міг отямитися. Що ж, виявляється, під усіма моїми страхами переховувався талант, природний дар, який тільки й чекав, щоб заявити про себе?

Ерік порадив не слухати інших ораторів, а піти додому, щоб зберегти в пам’яті свій виступ і всі відчуття та спокійно перечитати всі відгуки.

Я попрощався з присутніми й пішов. Мене огорнуло свіже вечірнє повітря. На крилах успіху я піднімався темними сходами,