Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка

- Так. Буду радий. Коли?

- Зараз!- В голосі жінки бриніла якась шалена енергія на межі відчаю.

- Добре, я чекатиму. - Женя швидко розправився з вечерею, і відмовився від вже замовленого бренді, пояснюючи трохи здивованому офіціанту.

- Плани змінились. В них потрапила гарна жінка.

- О, жінка!

-Так. А гарна жінка завжди легко змінює плани чоловіка. - змовницьки підморгнув він офіціанту.

- Головне, щоб на краще!

- Було б непогано…

За барною стійкою раптом чомусь ввімкнули доволі гучно музику, і Женя застиг, почувши знайомі рядки.

«Разбежавшись, прыгну со скалы, Вот я был, и вот меня не стало…»

   - Що…. ? Ну звичайно, ще один збіг… Суцільні випадковості….- Женя повільно повернувся до джерела звуку і майже нечутно застогнав. Музику швидко зробили тихіше, але давно забута пісня, попри його волю, знову повернула думки в минуле.

Катя

2016р

Катя попрощалась з Лізою і пішла в метро. І хоча подруга пропонувала їй ще погуляти, Катя відмовилась, бо на телефоні вже було з десяток пропущених викликів від чоловіка, сестри і матері. Сваритись з ними просто зараз не було бажання. - занадто гарний настрій був, занадто живою вона себе почувала, щоб просто так розбазарити на сварки тільки-но отриману енергію. Але ж, чим довше не реагувати, тим гірше потім буде – перевірено.

Зайшовши в хол станції метро, Катя набрала першим номер сестри (найшвидший спосіб дізнатись суть дзвінків), вислухала короткий переказ претензій матері та чоловіка (хто б сумнівався, що то саме претензії, а не побажання гарно погуляти). Виявилось, що Катя випадково обмовилась сьогодні зранку матері про зустріч з подругою. І як вона забула, що за логікою матері, то є страшний злочин. Ще б пак, дочка не працює допізна, як звичайно, не вмирає десь при дорозі, а нагло відпочиває! Тож матір забрала онуку з садочку, намагалась вручити її Вадику, щоб той відвів її на танці (але чоловік як на зло був у від’їзді на той момент) Катя не відповідала, і мати повела дитину сама. Вадику вже звичайно дісталась його порція «вливань», і він мабуть знову телефонував, щоб Катя втихомирила свою «мегеротещу». Але ж то були квіточки! Тепер мати просто вирувала ображеним «мене, бідну стару жінку нещадно експлуатують» і бажала все це повідомити Каті. Звичайно, а то ж її дочці більше ніхто не донесе цю істину, і це саме те, що вона мріє почути наприкінці робочого тижня.

Катя, подумки перехрестившись, набрала матір і повідомила, що їде додому. Ну як повідомила, вислухала довгу тираду на тридцять хвилин, яка вона легковажна, невдячна дочка, а потім лишень могла вставити свої три слова «я скоро буду».

Вимкнувши телефон, Катя з неприязню подивилась на двері метро – знову йди в юрбу людей, знову штовханина, незадоволені обличчя, знову ненависть та роздратування. Та ну його все під три чорти – краще таксі викликати! Не такі вже й великі гроші!

Набравши потрібний номер, вона вийшла знову на вулицю, присіла на лаву і щиро пожалкувала що Ліза вже пішла. Та б легко знайшла плюси навіть в цій дурній ситуації і звела все на гумор…

Прикривши очі, поки чекає таксі, Катя з сумом та якимось дитячим здивуванням ( і звідки воно в неї взялось те здивування?) намагалась зрозуміти, як же вона отримала таке життя. Не про це ж вона мріяла. Зовсім не про це…

Перша освіта в Каті була медична. Відправившись за рекомендаціями матері після дев’ятого класу (варіантів вибору ніхто не передбачав) вчитись на медсестру, (бо то такий корисний фах, і хворіти люди будуть завжди) Катя спочатку вбила час на вивчення не дуже то приємних навичок (хоч і корисних, як показало подальше життя), а потім – на працю в затрапезній місцевій лікарні невеличкого шахтарського містечка. Там її мало не довели до сказу вічно ображені пенсіонери та підірвані матусі, що зводили з розуму всю лікарню, варто було у їх дитинчати знайти зайву пошкрябину. Пропрацювавши так рік і зрозумівши, що перспектив тут немає, від слова зовсім, а нервову систему вже пора рятувати, Катя пішла тихцем отримувати другу вищу освіту – юридичну. То вже був її свідомий вибір. Матір, коли дізналась, скаженіла «витраченим на вітер грошам», та дурні в голові «непутящого дівчиська». Але Катя була вперта. Вона стійко витримувала регулярні істерики, критику, пророцтва про безглуздість її амбіцій та урізаний до мінімуму бюджет. Мати навідріз відмовлялась допомагати дочці оплачувати другу освіту, а батько не любив засмучувати дружину, тож якщо і допомагав, то тихцем і дуже скромно.

Але, попри всі перепони, Катя таки вивчилась, а отримавши диплома, гайнула до столиці, намагаючись забути, як страшний сон, шахтарські краї, з яких вона родом і своє медичне минуле.

По-первах, амбіційного юриста з одним лишень дипломом якогось затрапезного інституту, але без жодної практики, прихистила подруга студентських часів - Ліза. Вони з чоловіком якраз винайняли двокімнатну квартиру. І хоча чоловік Лізи був той ще жлоб і власник, подруга таки вмовила його допомогти Каті. Потім Катя влаштувалась на роботу (три кола пекла пройти, то звична справа) і тут же винайняла окрему квартиру. Сидіти на шиї в будь кого, а тим паче в подруги з вдалим (хоч і трохи специфічним, на думку Каті) сімейним життям, було нестерпно.

Катя працювала, як проклята. Моталась по свій Україні у відрядження, готувала документи ночами, бігала по судових засіданнях як оскаженіла, перераховувала за бухгалтерами і фінансистами мільйонні штрафні санкції і пеню, зводила докупи документацію фірми, якою, таке враження, що взагалі ніхто не займався, вгризалась в нормативні акти з остервенінням голодного щура. Кар’єра пішла вгору, як і заробітки. З часом Катя винайняла нормально облаштовану квартиру на Оболоні, могла собі дозволити дорогі речі, салони. От тільки, не дивлячись на купу грошей і часу викинутих на себе (бо жінка має виглядати жінкою в будь який момент!), на особистому фронті якось не складалось. Перспективні кавалери були галантними та щедрими зазвичай не довго, чомусь, отримавши кілька гарячих ночей, вони знаходили купу поважних причин щоб зникнути з обрію. Той виявився обрученим, у того справи за