Відгуки
Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка
Читаємо онлайн Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка
тепло, свіжо, все так сяє…-Знаю… Я тобі про це часто кажу, а ти ж усе заклопотана, забігана… Пішли помаленьку додому, я тобі покажу ті троянди, що сусіди посадили під вікнами, ти ж їх, мабуть, так і не зупинилась жодного разу роздивитись.-Не зупинилась…-От зараз і погуляємо і помилуємось квітами. Неквапливо, ґрунтовно.- А як же онука? Сидить там голодна, чекає поки дід з бабою дуріють…- Машо, я тебе прошу. Оленка сама собі дасть раду, їй же не 5 років, і навіть не 10! А ти вперше, років за десять, озирнулась навколо, і поки в тебе такий правильний настрій, я просто не маю права вести тебе одразу додому, до плити чи пилососа. Я ж тебе знаю – тільки відпусти, тут же почнеш крутитись по хаті…-Мабуть…-Не мабуть, а точно. Тому, ось так, бери мене під руку і пішли помаленьку. Хочеш я тобі морозива куплю? Шоколадного, як ти любиш?-А знаєш… Хочу – жінка здивовано подивилась на чоловіка. Я так давно не їла просто на вулиці морозива… Як в юності… Все то ніколи, то забувала, то наче несолідно… А зараз раптом зрозуміла, що -- хочу!-Жінко, хто тебе підмінив? Не знаю, хто той добрий чарівник, але я перед ним в боргу - він мені повернув кохану жінку, замість вічно заклопотаної баби!-Так вже й баби?-А то. Тобі останнім часом, що не зробиш, все було не так. Не те приготував, не так прикрутив, не туди пішов, не те купив…-То я така прискіплива стала?- Скоріше стомлена і роздратована… А нащо так постійно поспішати? Все життя біжимо, а попереду ж все одно тільки кладовище. - Оптиміст ти Колю.- напрочуд весело розсміялась жінка.- Ще який. Так пішли по морозиво?- Пішли. Тільки Оленці теж купимо!-Авжеж… Ліза проводжала очима літню пару, що зараз нагадувала двох молодят, і щиро раділа, за них. Було приємно спостерігати таке відношення одне до одного в літніх людей. Шкода, що Катя цього не бачить… Ліза 2016рЛіза все ще мокра, але у напрочуд гарному настрої, пройшла вулицею Володимирською, повернула на вулицю Богдана Хмельницького з задоволенням вдихаючи очищене грозою повітря, посміхаючись зустрічним перехожим. Улюблена стихія наче підзарядила її, надала сил бачити світ таким, яким вона його хотіла бачити. Добрим, розумним, врівноваженим, таким, що дарує радість і надію. Вона йшла, хоча хотілось не просто йти, а танцювати, співати, ділитись зі світом тією енергією, що бурлила в ній. Вона йшла, таки трохи пританцьовуючи, і ледве чутно наспівувала давно забуту пісню, що з якогось дива спливла у пам’яті. Лізі не заважали розмови перехожих, звуки дороги, музика грала в душі, змушуючи йти з розкритим серцем, дивитись на світ широко розкритими очима і зігрівати всіх, хто випадково потрапляв під дію її настрою. Вона давно не відчувала себе такою живою… В такому настрої для цієї жінки просто не існувало нічого небезпечного. Ні того, що компанія, у сквері біля «Золотих воріт» яку вона минула, була п’яна і доволі агресивна (попри гучні крики, мати, сміх, недвозначні компліменти всім перехожим та розмахування руками), ні того, що водій на Toyota Land Cruiser збирався проїхати на червоне світло, саме в той момент, коли молода жінка вийшла на перехід, ні того, що бомж, який йшов вулицею, вже майже простягнув непомітно ногу, щоб виставити їй підніжку. Все це було, але до того, як вона минала їх, суттєво впливаючи своєю енергетикою на всіх. Варто було Лізі з’явитись в полі зору п’яних молодиків, як вони вирячились здивовано на неї, миттєво забувши про свою агресію. Ви часто бачили ввечері, в центрі сучасного міста молоду жінку (не юну студентку, яка апріорі, має бути життєрадісною), що, коли йде по вулиці просто світиться життям, радістю? Не достатком, не вдало проведеною «пластикою», не задоволенням від вдало розведенного на гроші «папика», а чистою світлою радістю життя? От і вони не часто. Трохи оговтавшись, за мить після того як Ліза пройшла, молодики здивовано перезирнулись і раптом зрозуміли, що пора по домам – до коханих дівчат, люблячих батьків, сусідів по кімнаті в гуртожитку. Водій-порушник, помітивши якесь дивне сяйво справа, від подиву вдавив педаль гальм до упору, і, заледве не приклавшись лобом об скло, провів здивованим поглядом молоду жінку, від явно мокрої сукні якої, якось дивно відбивалось світло вуличних ліхтарів, роблячи схожою її саму на якийсь дивовижний ліхтар. Потрусивши головою, чоловік здивовано озирнувся і вирішив сьогодні побути, заради виключення, добропорядним водієм, що їздить, дотримуючись правил дорожнього руху. Кудись зникло відчуття невдоволення життям та накопичена за останні пів року злість на керівника, що скидав на нього всю роботу, при цьому сплачуючи зарплату кольким своїм друзям, що просто дурака валяли на роботі, зайвий раз на ній і не з’являючись. Він раптом подумав, що, якщо може встигати працювати один за трьох, витягуючи на собі всю фірму, то вже пора мабуть свою справу організовувати. Тим паче, що деякі накопиченння «на розвкрутку» вже є. Бомж, що збирався робити підніжку, в останній момент засліплений фарами проїжджаючого автомобіля зупинився, чомусь раптом згадав як добре було б привести себе до ладу і не підніжки ставити симпатичним киянкам, а залицятись до них, не очікуючи, що вони втечуть налякані його скуйовдженою бородою і запахом немитого тіла. Проводжаючи здивованим поглядом жінку в блакитній сукні, він недоречно згадав, що сьогодні бачив оголошення про підходящу роботу, і взагалі можна заїхати до старої подруги попросити помитись та привести себе до ладу…Молода жінка прямувала вулицею, відчуваючи себе так, наче в її жилах гуляють всі ті шалені блискавки, що пів години назад підсвічували небо над Києвом, наче її кров -- то чиста енергія, наче реальність навкруги - то пластична структура, яка не має права не змінитись на краще, якщо вона цього бажає. А вона бажала. Бажала дива, щастя, радості, неймовірних подій і зустрічей. Бажала для всіх оточуючих і всією душею! Як колись давно…
Відгуки про книгу Все правильно - Оксана Ігорівна Усенка (0)