Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін

Треба сказати, що «Hopeful» створювала неперевершене враження на тлі всіх інших «grounds«. Туди варто було поїхати лише заради самої будівлі… Вся із червоної цегли, вона панувала над Рочестером, на пагорбі було видно тільки її… Ба більше, посеред галявини вони встановили щоглу, височенну, з великими прапорами й різними сигнальними вимпелами, реями, вантами, фалами та іншим мотлохом для тих, хто хотів опанувати маневрування, такелаж та підготуватися до морської служби…

Так я втратив малого Жака, мого малого дрочуна… Йому довелося переїхати, його батько волів, аби син став моряком… Ці, з «Hopeful», робили блискучу рекламу про те, як вони готуватимуть до «navy»…

Через втрату пансіонерів у «Meanwell College» нас залишилося лише п'ятеро, разом з Джонкіндом. Ті, хто залишився, не мали з чого радіти, а лише корчили гримаси… Напевне, за них ще не оплатили всіх рахунків, і вони мали чекати… Футбольна команда за тиждень розтала… Прищаві, бліді недоноски з «Pitwitt» приходили ще двічі й просили, аби їх порвали. Годі було їм пояснювати, що все закінчено, вони ніяк не могли второпати… Вони шкодували через оте 12:0. Життя втратило для них сенс… Вони більше не мали суперників… Це їх страшенно пригнічувало… Вони повернулися до себе у кепському гуморі…

«Hopeful boys», фраєри з нової школи, не хотіли з ними грати, трималися від них подалі, як від прокажених… набивали собі ціну… Пітвітти зовсім опустилися… Вони грали самі із собою…

За нашим столом в «Meanwell» розгорталися серйозні драми, які ставали дедалі гострішими й безпощаднішими… Нора Мерривін творила справжі дива, аби добути харчі. Покоївки зникли… Спершу стара Гертруда, а за чотири дні й Флоссі… Найняли нову покоївку, яка приходили погодинно… Нора майже не торкалася їжі… Вона залишала нам джем, навіть не куштуючи його, не брала цукру до чаю, для себе варила вівсяну кашу без молока… щоб нам залишалося більше… Але мені таки було соромно… Коли в неділю подавали пудинг, ми накидалися на нього, ледь не ламаючи ложки… Усі тарілки були вилизані… Мерривін виявляв нетерплячість, він нічого не казав, але весь час нервувався, постійно совався на стільці, постукував по столу, скорочував молитви, аби пошвидше розійтися… їдальня ставала дедалі неспокійнішим місцем…

У класній кімнаті він робив те саме… Підіймався на кафедру… Вдягав свою плісировану накидку, вбрання магістра… Й сидів за пюпітром, у кріслі, весь скоцюрблений, та витріщався на клас… Він то кліпав, то заламував собі пальці, чекаючи на кінець уроку… Він уже не говорив з учнями… хлопці могли робити, що хотіли…

Мерривін худнув, він і так мав величезні вуха, що стояли сторчма, тепер вони перетворилися на справжнісінькі крильця… Четверо хлопчаків, що залишилися, влаштовували гармидер, як тридцять шість… Врешті й це їм набридло… тоді вони просто тікали з дому… в садок… на вулицю… Залишали Мерривіна самого й вирушали з нами на прогулянку. Згодом зустрічали його на дорозі… в чистому полі… його було видно здалеку… Зігнувшись, він швидко їхав на своєму триколісному велосипеді…

«Hello, Nora! Hello, boys» — гукав він, коли проїздив попри нас… Ні на мить не збавляючи швидкости. «Hello, Peter» — відповідала вона йому ніжним голосом. Вони люб'язно усміхалися один до одного. «Good day, mister Merrywinn!» — хором гукали хлопчаки… Він наддавав швидкости. Ми дивилися, як він віддаляється, тисне на педалі, аж поки не губили його з очей. Він повертався раніше за нас…

* * *

З того, як розгорталися події, я відчував, що мій від'їзд наближається… Я вже перестав писати… Більше не знав, що ще казати. Що вигадати… Я вже вичерпався… Мені набридли постійні вигадки… Справа не варта заходу… Мені ліпше було насолоджуватися тим, що мені залишилося, без листів, якими мене постійно задовбували. Але відтоді як поїхав Жак, у дортуарі вже було не так весело… Малий негідник ссав сильно й добре…

Я надто часто дрочив через Нору, від цього мій прутень ніби аж усох… У тиші я уявляв собі все нові картини… щораз зухваліші, спокусливіші й, звичайно, ніжніші… Перш ніж поїхати з «Meanwell», я хотів би побачити, як ця лялечка обробляє свого старого… Це гризло мене… Мені так кортіло подивитися на них разом… Сама лише думка про це позбавляла мене спокою. Що він міг з нею робити?

Я вже був потонув у своєму гріху… Та заскочити їх удвох було не так просто… Вони мали окремі кімнати… Його кімната була праворуч по коридору, одразу за газовим світильником… То було досить практично… Проте щоб підглядати за Норою, довелося б вийти з іншого боку дортуару, а потім ще й піднятися сходами… За ванною кімнатою… То було непросто… таки досить складно…

Як же вони кохалися? У нього? У неї? Якось я наважився… Мені хотілося таки втамувати цікавість… Я надто довго чекав…

Оскільки пансіонерів залишалося лише п’ятеро, пересуватися було нескладно… Зрештою, старий уже навіть не приходив на вечірню молитву… Хлопці засинали дуже швидко, як тільки зігрівалися… Я зачекав, поки вони поснуть, почув хропіння й натяг штани, вдаючи, що йду до вбиральні… й навшпиньки…

Проходячи повз кімнату старигана, я різко пригнувся… й швидко зиркнув у замкову шпарину… Дідька лисого!.. Ключ стирчав у замку… Я продовжив свою прогулянку… Ніби йду відлити… Я хутко повернувся… знову ліг… Але це ще було не все! Я сказав собі: «Зараз чи ніколи!» В домі не було чути ані звуку… Я вдав, що сплю… Завмер на кілька хвилин… мною аж тіпало, але я лежав тихо… Я не збожеволів!.. Я добре бачив світло у кватирці… Якраз над дверима… Як на вулиці Ельзевір… Я подумав: «Ну, якщо тебе застукають, дорогенький, доведеться вислухати чимало нудних проповідей!» Я діяв дуже обережно… Переніс стілець у коридор… Якби мене застукали, я вдавав би із себе сновиду… Я приставив стілець упритул до його дверей. Й, вичікуючи, на мить зачаївся… Влип у стіну… Почув там ніби якийсь порух… Наче дерев'яний стукіт… один… ще один… Може, це його ліжко?.. Тримаючи рівновагу, я підсунувся ще на кілька міліметрів… тихо-тихо… Добрався до рівня віконця… А! Ось! Ти диви! Якраз я побачив! Побачив усе!.. Побачив свого голуба… Він лежав… розлігся ось так у просидженому фотелі… Він був сам-самісінький! Кралі я не бачив!.. А він майже голий, це ж треба!.. Розлігся, либиться на вогонь… Від цього він був весь яскраво-червоний! І хекав так, ніби йому було жарко… Голий до пояса, в одних кальсонах з розпіркою спереду… а ще його накидка-плісе,