Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

Генерал замислився.

— Ні, я не можу на це погодитись, Георгіу, — мовив він через хвилину. — Майор Братоловяну, звичайно, здібний офіцер, але надто вже суворий. Його бояться не лише солдати, а й офіцери. Улю Михая він запряже до роботи, як і всіх своїх писарів. А ви розумієте, що посланець генерального штабу повинен мати багато вільного часу. Щоб майор поставився до нього поблажливо, він мусить знати, хто насправді Уля. Однак я не маю такого права… Тільки ми троє та ще начальник штабу знаємо про контррозвідника, більше ніхто… Навіть ваші підлеглі, Георгіу, не повинні нічого підозрівати…

— Розумію, пане генерал.

Звичайно, командир дивізії відкинув цю пропозицію капітана Георгіу через інші, більш важливі причини.

Майор Братоловяну був одним з тих запеклих офіцерів, яких не задовольняла війна з гітлерівцями. Більш рішучі з них, скориставшись досить неясною ситуацією на початку воєнних дій, зрадили й перейшли до німців. Ті, хто цього не зробив, — чи тому, що не трапилось нагоди, чи тому, що звикли до дисципліни і не могли вдатися до ганебної зради, — поки що примирились з своїм новим становищем.

Їх не радували успіхи румунської армії. Звісно, ці офіцери не розкривали своїх думок, бо хоч більшість з них і не розуміла тих бурхливих політичних подій, які відбувались у країні, однак інстинктивно відчувала, що демократичні сили перемагають.

Майор Братоловяну, румунський поміщик, володів землями в долині Яломіци[8]. Брати його були великі торговці лісоматеріалами. Тому він, звісно, не міг радіти цій перемозі. І хоч генерал ще не мав фактів саботування постачання дивізії, однак для більшої певності просив замінити майора. Та зараз йому не хотілось говорити про ці свої сумніви.

— Пане генерал, — промовив капітан Смеу, — дозвольте мені…

— Прошу!

— В інструкції генерального штабу сказано, що шифрувальна група мусить мати шість чоловік. Зараз у мене їх тільки п'ять. Єфрейтора-тетеріста Каменице Раду, нашого шостого шифрувальника, тиждень тому поклали до шпиталю. Пан підполковник медичної служби Стетеску повідомив мені, що його відправлено в глибокий тил. Отож для поповнення групи я прошу прислати Улю до мене.

— Гм! Ваша пропозиція, капітане Смеу, варта уваги! Що ви на це скажете, Георгіу?

— Я підтримую, пане генерал. По-перше, працюючи у капітана Смеу, наш контррозвідник матиме можливість у будь-яку хвилину заходити до шифрувального відділу. По-друге, у нас усі переконані, що шифрувальники завантажені менше, ніж солдати будь-якого іншого відділу. Тому ніхто й не подивується, що Уля тинятиметься без діла.

— Пане генерал, я вважаю, що нам слід зважити лише на перший аргумент капітана Георгіу. Коли ж говорити про чиюсь бездіяльність, то Уля міг би з таким же успіхом працювати і в другому відділі. Нікого з солдатів не здивує, що Уля часто ходитиме без діла. Наскільки мені відомо, чимало наших військових вважають, що саме працівники другого відділу цілими днями нічого не роблять.

Хоч відповідь капітана Смеу і сподобалась генералові, однак він суворо обірвав його:

— Панове, я не просив вас оцінювати роботу наших відділів. Мені й так відома їхня діяльність. А втім, не завжди заслуговує на похвалу той, хто довго длубається в паперах. Давайте ж повернемось до того, що нас цікавить. Отже, ви, Георгіу, не проти, щоб Уля був призначений до шифрувального відділу. Я теж за це, отож капрал-тетеріст Уля Михай працюватиме у капітана Смеу. Якщо агент абверу зумів пролізти в наш штаб, то, значить, він дуже спритний і, напевне, почуває себе в цілковитій безпеці. І ми не новині полохати його. В такому разі Улі і вам, Георгіу, легше буде викрити його. Іншими словами, ви мусите поводитись дуже, обережно. Конкретно, я пропоную осі. що… Вам, Смеу, треба піти до начальника першого відділу і сказати, що я дозволяю поповнити групу шифрувальників. Було б непогано, якби ви подали мені доповідну записку. А я накажу Панайтеску, якому, до речі, цілком вистачає й своїх людей, відпустити для вас одного солдата. І він надішле Улю, навіть не підозрюючи, що саме його нам і треба. Все це я влаштую. У кого є питання?

— У мене немає, — знизав плечима капітан Георгіу.

— А ви, Смеу, хочете щось додати?

— Ні, пане генерал.

— Тоді можете бути вільні.

Після розмови з генералом капітан Смеу зайшов на радіостанцію. Там саме приймали радіограму з КП «Орла». Трохи почекавши, Смеу взяв шифровку і поспішив до себе у відділ.

За чверть години радіограма була розшифрована. Передавши її текст начальникові штабу, капітан повернувся до кабінету і сказав одному шифрувальникові:

— Приготуйся, Томеску. Візьми найкращого паперу. Нам треба надрукувати рапорт панові генералові.

Поки Томеску лаштував машинку, капітан Смеу мовчки дивився у вікно.

— Готово, пане капітан.

— Пиши: рапорт на укомплектування групи шифрувальників. Готово?

— Так!

Збагнувши з перших же слів, про що має просити їхній начальник, шифрувальники багатозначно перезирнулись.

Але капітан Смеу, добре розуміючи сумнів своїх підлеглих, диктував далі:

— Маю честь повідомити таке… Двокрапка… Абзац… Згідно з інструкцією генерального штабу за номером…

Він проказав весь текст, ні разу не зупинившись. І лише після того, як капітан підписав рапорт, один з шифрувальників недовірливо запитав:

— Думаєте, пан генерал затвердить?

— А чому б і ні?

— Не гнівайтесь, пане капітан, однак я можу ручитися, що ваш рапорт не потрапить до пана генерала. Ви одержите його назад з негативною резолюцією пана підполковника Барбата. Адже відомо, як він ставиться до нас.

— Наскільки я знаю, непогано. Наш відділ ще ніколи не ганили за роботу.

— Ви, мабуть, забули, як пан підполковник нахвалявся переполовинити шифрувальну групу, вважаючи нас неробами і гультяями.

— Він ще не знав про наказ генерального штабу. А втім, пригадайте, її якому етапі