Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
Суворий, але справедливий, дуже вимогливий до себе й підлеглих, відважний і запальний, Попинкаріу викликав захоплення і любов не тільки в колі офіцерів штабу, а й серед рядових солдатів. У запеклих боях в Ардялі, а також у битвах на рівнинних просторах Угорщини його дивізія здобула кілька великих перемог і була двічі відзначена в наказах командування фронту.
Все це генерал пригадував собі зараз, їдучи в «мерседесі» по зритій снарядами дорозі. Спідлоба глянув на свого начальника штабу, — той сидів прямо, навіть не торкаючись спиною шкіряної подушки, схожий на скульптуру стародавнього фараона.
«Наче на палю його посадили!» — подумав Попинкаріу і мимоволі посміхнувся. Підполковник Барбат не міг помітити цієї посмішки, бо вся рівнина, якій, здавалось, не було кінця й краю, вже огорталась густою темрявою. Проте в голові генерала промайнуло й інше: «І все-таки Барбат — один з кращих начальників штабу».
Командний пост «Орла» містився в колишній сільськогосподарській школі — одноповерховому будинкові, що мав форму підкови. Генерала Попинкаріу та підполковника Барбата відразу пропустили до штабу. Командуючий потис їм обом руки і запросив сісти. Потім запалив цигарку і, глибоко затягшись, спитав:
— Ну, що у вас нового, дорогий Попинкаріу?
— Нічого особливого, пане генерал. Зараз скрізь спокійно. От лише вчора відбулась невеличка сутичка на ділянці фронту, який займає полк Хруберу. Як я вже повідомляв, другий батальйон зненацька атакував фашистів і відтіснив їх, зайнявши вигіднішу позицію. Завдяки цьому ми змогли на правому фланзі з'єднатися з кавалерійською дивізією Мереуце. Фашисти двічі розпочинали контратаку, але обидва рази їх зупиняв вогонь нашої артилерії.
— Мені здається, що це найважчий сектор. Чи не так?
— Це вірно, пане генерал. На всякий випадок я перекинув туди для підкріплення батальйон з резервного полка Панайтеску.
— Так, так! — промовив командуючий, хоч у цю мить він думав уже про щось інше. — Скрутно вам доводиться, Попинкаріу, — зауважив він далі. — Ваша дивізія займає досить великий відрізок.
— Звісно, нам нелегко, особливо коли врахувати наявні сили…
— А як ви гадаєте, підполковнику Барбат? Зможете удержати свої позиції, коли ворог піде в наступ по всьому фронту?
— Пане генерал, я вважаю, що гітлерівці зараз на це не зважаться. А проте, коли вони й спробують, то ми однаково відіб'ємо їхню атаку, хоч фронт у цьому місці дуже витягнутий. Наша артилерія вже показала себе в застосуванні загороджувального вогню.
— А коли гітлерівці підкинуть свіжі сили? Що вам про це відомо? Ваші офіцери розвідувальної служби байдикують. Ворог уже одержує підкріплення, а їм нічого не відомо. Невже на вашій ділянці цього не помітно?
— Наші спостережні пости не виявили ніякого переміщення гітлерівських частин. Важко допустити, щоб гітлерівці почали підтягувати війська і ми цього не знали.
— І все-таки німці дістають поповнення, — перебив його генерал Войнеску. — Майор Мельников, радянський офіцер зв'язку, сповіщає, що їхня авіація виявила великі скупчення гітлерівських частин недалеко від фронту.
— Пробачте, пане генерал, — знову заговорив підполковник Барбат Георге. — Ви ще скажете, що це помічено проти нашого сектора, — мовив він скептичним тоном. — Щось воно дивно!..
— А чого ж тут дивуватись, підполковнику? — якось загадково посміхнувся генерал Войнеску. — Ці війська й справді скупчуються проти ваших позицій.
— Ви дозволите мені висловитися?
— Так, так, прошу, підполковнику!
Барбат Георге встав і підійшов до великої карти, що займала мало не всю стіну. Численними прапорцями на ній була позначена лінія фронту по території Угорщини.
— Погляньте, де зараз проходить фронт. Ліворуч від нас, а також за розташуванням румунської кавалерії на правому фланзі радянські війська вклинилися в оборону ворога. Обидві румунські дивізії залишились на зайнятих раніше рубежах. Отже, на нашому секторі позиції гітлерівців наче висунуті вперед. І тому не нас зараз бояться німці, їм більше загрожують оці ось клини. Становище фашистів покращало б, якби їм пощастило знищити обидва клини або хоча б північний, найбільш небезпечний. Коли радянські війська пройдуть далі на північний захід, то ворог опиниться у стальних лещатах, з яких йому вже не вирватися. Ось чому гітлерівцям не вигідно розпочинати серйозні операції проти нашої чи кавалерійської дивізії і скупчувати тут свої військові сили. Концентрація ворожих частин у нашому секторі стала б доцільною лише тоді, якби фашисти готували генеральний наступ по всьому фронту. Лише в такому випадку для них було б важливо зберегти своє заглиблення. Але можна сказати напевне, що ворогу зараз не під силу такий генеральний наступ. Отже, німці не зважаться скупчувати війська в цьому секторі, поки ці два клини острогами впиваються в лінію їхньої оборони. І найкращий для них вихід — відступити на нашому секторі, щоб вирівняти лінію фронту.
— Все це добре. От одного ви тільки не врахували в своїх міркуваннях. У всякій війні потрібна ще й хитрість. Саме це я й хочу вам сказати. Наше командування пішло на обман, пустивши фальшиву чутку, нібито ми розпочинаємо великий наступ в районі, зайнятому вашою дивізією і дивізією Мереуце. Фашисти мають відомості, нібито сьогодні вночі дві румунські дивізії, які діють трохи південніше, будуть замінені радянськими військами і почнуть пересуватися нам на підмогу. На вас покладається завдання влаштувати справжню видимість підготовки наступу. І от що ви мусите зробити…
Саме в цю мить задзвонив телефон. Войнеску Паул взяв трубку.
— Алло! Пан генерал? — почув він владний голос.
— Так, це я!
— Маю честь вас привітати. Біля апарата полковник Павлопол. Пане генерал, щойно прибув спеціальний кур'єр з надзвичайним повідомленням.
— Заходьте через півгодини. Я саме розмовляю з генералом Попинкаріу і підполковником Барбатом.
— Пробачте за настирливість, але це повідомлення дуже важливе і стосується воно саме генерала Попинкаріу. Насмілюсь просити, щоб ви прийняли мене зараз.
— Підполковник Барбат теж може бути присутнім?
