Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин
Капітан присунув стілець до вікна і дивився на подвір'я, що в передранковій імлі здавалося посипаним попелом. Два шифрувальники, схилившись на стіл, спали, а третій грався з кішкою, взявши її собі на коліна. Попереду хати солдат-зв'язківець ладнав нову телефонну лінію. Він працював не поспішаючи і все насвистував якісь мелодії. Їх було дивно чути в цій суворій, ще нічим не стурбованій тиші.
Раптом десь недалеко захурчав мотор і відразу стих. Обидва шифрувальники прокинулись. Підняли голови й позіхнули, а тоді стали роздивлятися, де б прилягти.
Але зручного місця не знайшлося, і вони вирішили сидіти, їм не вперше було хвилюватись. Перед кожним наступом солдатів охоплювало це почуття неспокою. Хвилини чекання стають нестерпними не тільки для тих, хто має йти в бій, а й для писарів допоміжних служб, які, всупереч своєму бажанню, залишаються лише свідками й глядачами. Солдати знали, що за кілька хвилин почнеться атака, справжній наступ, в якому візьмуть участь усі частини дивізії. І кожен думав: чи пощастить вибити німців з траншей? Адже ворог останнім часом одержав значні підкріплення. Ті, що мали годинники, раз по раз позирали на них.
— Зараз почнеться! — мовив один шифрувальник і поспішив до вікна, наче звідти можна було побачити поле бою.
На подвір'ї замукало теля, закахкали качки. Хазяйка, височенька вродлива молодичка, вийшла з хати і, човгаючи босими ногами, повернула до обори. Зв'язківець провів її хтивим поглядом.
Раптом тишу порушив невиразний шум, неначе хтось залопотів здоровенними крилами, і відразу ж почувся страшний гуркіт.
— Ну, почалось! — гукнув капітан Смеу, скочивши на ноги. Потім, наче засоромившись, знову сів на своє місце. Шифрувальники, які також посхоплювалися з стільців, скупчились біля вікна. Але їм нічого не було видно.
Почалась нечувана артилерійська канонада. Вгорі, наче зграя дивовижних птахів, з страшенним ревом проносились снаряди і, гулко падаючи, стрясали землю.
— Алло, «Тротуш»! Алло, «Тротуш»! Я «Молдова»! Я «Молдова»! Алло, «Тротуш»! — долинав з сусідньої кімнати голос чергового телефоніста.
Капітан Смеу, не одводячи очей від годинника, уважно прислухався до гарматної стрільби. Він забув навіть про цигарку в роті.
— Добре б'ють наші гармаші! — вигукнув капрал-тетеріст Томеску Адріан.
— Якби така артпідготовка передувала кожній атаці, ото раділа б піхота, — додав сержант-тетеріст Бурлаку Александру. — Коли я був на передовій, не раз доводилось іти в наступ без підтримки артилерії.
— Послухай, базікало! — перебив його Томеску. — Ти знову про Східний фронт… Не до цього нам зараз. Облиш ці казочки на вечір. Послухаємо, якщо не накажуть переїжджати. Після такої артпідготовки наша піхота виб'є гітлерівців з їхніх окопів.
Бурлаку, якому довелось побувати на Східному фронті, не міг забути важких, сповнених смертельної небезпеки подій. Теперішні бої часто нагадували йому ті страшні дні, і він не міг стриматися, щоб не розповісти цього товаришам. А вони, потрапивши до армії вперше, зацікавлено слухали його. Однак були й такі, що відчували фальш у його розповідях і, впіймавши на якійсь вигадці, починали кепкувати.
— Не бійся, братику! — відказав на слова Томеску Бурлаку. — Мені й самому зараз не до казочок…
— Десять хвилин! — мовив капітан Смеу, наче бажаючи покласти край цій балаканині.
— Оце артпідготовка!.. — заговорив третій шифрувальник, єфрейтор-тетеріст Мардаре Іон.
Стрільба вщухла так само раптово, як і почалась. Все затихло, лише здалеку ще якийсь час долинала луна, — наче грім котився по небесній блакиті.
— Ось зараз рушає піхота! — поважно і водночас схвильовано мовив Бурлаку. — Поможи їм, боже!
Але він помилився. Наступної хвилини все навколо знову сповнилось страшенним гуркотом, якого досі ніхто з хлопців, крім нього, ще не чув.
Шквальні оглушні вибухи немов розколювали і трощили величезне небесне склепіння. Повітря заговорило громом, заревло грізніше від тайфуну у безмежному розбурханому морі… Здавалось, що земля не витримає цього страшенного гуркоту, і все провалиться в безодню разом з навколишніми горами…
— «Катюші»! — гукнув Бурлаку, виплюнувши недокурок, що вже обсмалив йому вуса.
«Катюші» стріляли десь недалеко, і хата, в якій сиділи шифрувальники, аж тряслась, її балки тріщали, а з стелі сипалась глина, здіймаючи хмарки білої, задушливої пилюги.
Канонада тривала всього кілька хвилин. Коли вона стихла, капітан Смеу поважно вимовив:
— Ну, тепер уже підуть і наші!
Він сховав годинника і зачинив вікно. А долина все гула, сердито і погрозливо.
Почулося кілька раптових несміливих рушничних пострілів. Після недавнього оглушливого гуркоту вони вже нагадували тріск дитячих пістолетів. Але зараз же сердито зататакали й автомати. Гітлерівська артилерія, яка досі мовчала, почала рохкати і кашляти, намагаючись зупинити навальний наступ румунської піхоти.
— Якщо ви тільки цим і можете похвалитися, то вам недалеко й до загину! — злісно засміявся Бурлаку, потираючи руки від задоволення.
В цю мить двері прочинились, і увійшов писар.
— Пане капітан, вас просить пан генералі
— Добре, зараз іду!
З порога Смеу весело підморгнув шифрувальникам:
— Мабуть, і для нас знайдеться діло!
Коли капітан увійшов до кімнати генерала, Попинкаріу сидів, схилившись над картою.
— Де ти ходиш, друже? — ласкаво запитав він.
— Чекаю ваших наказів, пане генерал.
— Приготуйтесь. Треба передати радіограму на «Орел».
— Ми готові, пане генерал!.. Коли можна, я хотів би дізнатися про становище на фронті. Як іде наступ?
— Чудово, капітане! Ворог майже не оборонявся і тепер уже тікає. Така поведінка гітлерівців змушує нас думати, що вони в останню мить дізналися про несподіванку, яка чекала їх на правому фланзі. Але вже було пізно, і, щоб уникнути оточення, вони відмовилися
