Київ — New York - Ірина Тетера

— Ти ж завжди любила швидкість.

Він простягнув мені ключі від чорного «Порше». Господи, невже він не міг вибрати іншу модель? Будь-який інший автомобіль, тільки не цей.

— Дякую. — Я взяла ключі й сіла в такий знайомий салон. Я бачила, як пальці Джастіна підкручують гучність на приймачі, як ковзають по поверхні керма. Це був інший «Порше». З іншим запахом, із салоном, оббитим рудою, а не чорною шкірою. І він був порожній.

— Подобається? — Олег чекав від мене щенячого захоплення.

— Так. Дуже. — Я зачинила дверцята, і далі говорячи з ним через опущене скло: — Після лікарні поїду в галерею.

— Тоді до вечора. Я замовив столик у твоєму улюбленому ресторані.

— Давай побудемо вдома.

— Як забажаєш, це твоє свято.

І в це моє свято найкращий із подарунків чекав мене попереду.

Я приїхала в галерею й за звичкою відразу ввімкнула комп’ютер.

На мене чекав другий лист.

«Дорога Алісо!

Сьогодні тобі тридцять. Ти боялася цього віку, але, повір, даремно. Він не зміг залишити слід на твоєму тілі й у твоїй душі. Він не владний над тобою. Ти так само прекрасна.

Ти поїхала лише місяць тому, а мені здається, що з того моменту минула ціла вічність. Ти забрала з собою все, що було в мене: безтурботність, легкість, уміння радуватися життю. Головне, ти забрала моє серце. Хочу, щоби ти знала: я радий, що воно в тебе. Ніхто не зможе подбати про нього краще. Моє серце в надійних руках.

Тут, у Нью-Йорку, літо видалося спекотнішим, ніж завжди. Пол і Кейт постійно вилежуються на пляжі. А я майже завжди один. Але навіть якщо ми проводимо разом час, я все одно почуваюся самотнім. Коли ми гуляємо в парку і я бачу переплетення їхніх рук, то відразу згадую твої теплі долоні й те, як ти пахла дощем.

Я годинами сиджу в майстерні, розглядаючи картини, на яких намальована ти. Коли намагаюся написати тебе знову, моя пам’ять втрачає твоє обличчя, і в мене нічого не виходить.

Я закинув живопис. Кілька разів, прагнучи повернути натхнення, ходив у Мет. Але в пустельних прохолодних коридорах мені чувся твій голос і відлуння твоїх кроків. Повернувшись, набирав номер готелю, у якому ти жила, щоби запитати, чи не приїхала міс Островська.

Я заздалегідь знав відповідь. Як зараз знаю й те, що даремно шукаю тебе в коридорах Музею сучасного мистецтва або на алеях Центрального парку. Одного разу я навіть зняв твій номер. Пролежав усю ніч на ліжку, яке вже забуло вигини твого тіла. Там не залишилося твого запаху, немов ти ніколи й не була в цих кімнатах. Імені стало страшно: а раптом колись і з мого тіла вивітряться спогади про тебе?

Дивно шукати когось, хто перебуває всередині тебе.

Я питав про тебе у Пола, але він лише відводить погляд.

Я хочу, щоби ти знала: незважаючи на біль, який ти залишила в моєму серці, я не шкодую про те, що зустрів тебе. Не багатьом випадає можливість купатися в променях такого світла, яким ти висвітлювала все навколо в наші два місяці.

Цього дня, коли світ став кращим, тому що в ньому з’явилася ти, я хочу побажати тобі щастя. Щирого щастя.

Я кохаю тебе, Алісо. Я тебе пам’ятаю».

Моє серце стискалося, завдаючи неймовірного болю, але я наказувала собі заспокоїтися. Заради неї. Я поклала свої долоні на живіт:

— Не бійся, маленька. Усе буде добре. Колись, хай там що, я познайомлю тебе з ним. І ти все зрозумієш сама.

Виставка Жозель у моїй галереї викликала справжній фурор. Та й роботи Кейт отримали схвалення українських критиків. На жаль, Пол не зміг приїхати. Але ми говорили з ним телефоном практично щодня. Напевно, він відчував, що я потребую дружньої підтримки. Ми говорили про все, крім Джастіна. І, звісно, я нічого не казала про свій стан.

Фігурка гномика на тумбочці, значок із Мета в гаманці, засушена ромашка між сторінок паспорта й обручка на моєму пальці незмінно нагадували про нього.

Поступово вагітність нормалізувалася. Напади зникли. Олег був награно уважним і з задоволенням розповідав усім знайомим про майбутнє поповнення в нашій сім’ї. Іноді він