Дерево бодхі. Повернення придурків [Романи] - Петро Яценко
— Поглянь, Мула! — я показував униз. Там, біля ріки, хтось косив брутальних хробеняк, немов траву, бо в їх лавах з’являлась широка просіка.
На річці ми розгледіли довгий, пришвартований до берега човен.
— Це Харон! — загукали ми з Мулою один одному. — Він іде до фортеці на допомогу!
Справді, могутній перевізник, махаючи своїм дубовим веслом, просувався в натовпі хробів і обтинав їх, мов газонокосарка… Але тут до наших вух долинув гуркіт, що пересилив навіть гудіння багатотисячного хробського війська. Ми, обіймаючи каната, повернули голови в інший бік і здивувались та зраділи ще більше: з флангів на хробеняк ішли численні стада корів!.. Вони зібралися, мабуть, з усіх довколишніх полів та ферм і тепер вклинились у лави хробів, колючи їх рогами та затоптуючи копитами.
Унизу залунали зойки потвор та переможне мукання.
— Все одно! — з прикрістю закричав я наверх, товаришеві. — Вони не встигають!.. Хробаків занадто багато!..
— Але з вами я, — пролунав раптом поруч спокійний голос. І це був голос Зевса.
Він сидів у повітрі на низькій лавці, а в руках тримав таксу Цербо. Пес загавкав радісно, вислизнув із рук старого і перелетів до нас, лижучи нам обличчя й по-собачому вітаючись.
— Прощання солодке зустрічанням, — сміявся Зевс, а його біла туніка тріпотіла на вітрі. — Але не гай, Цербо, часу — до роботи!.. — такса, вильнувши хвостом, пірнула донизу.
Пес летів, розпластавшись і щомиті збільшуючись. Біля самої землі в нього раптом виросло ще дві голови, і такса приземлилась у валки хробів уже триголовим велетом.
— Ходіть до мене на лаву, — скомандував нам Зевс. — Нічого там теліпатися!
Ми з Мулою не наважувались відпустити канат, але якась невідома сила розчепила нам руки і перенесла до діда на лавку.
Повітряна куля, скинувши наш баласт, почала швидко підійматися все вище й вище, меншала, увійшла в білу баштоподібну хмарину та зникла в ній.
— Що буде з тримачем неба? — запитав я.
— Не турбуйтесь, — відказав Зевс. — Тримач злився з небом в одне ціле, перейшов у нього та звільнився від його тягаря. Тепер усе буде гаразд, і небо ніколи не хитатиметься…
Тоді ми поглянули вниз і не могли повірити очам: хробів на полях довкола фортеці не стало!.. Хробаки перетворились на щурів!
Зграї переляканих ошелешених пацюків тупотіли полем, а Цербо ковтав їх усіма трьома своїми пащеками.
Мама Великого Боса зачинилась у білому лімузині, і з нього було чути її істеричний вереск, а щурі бігали по машині, сиділи на капоті й багажнику. Бідолашні мисливські собаки, попіджимавши хвости, скупчились біля дверей лімузина та дряпали їх, просячись увійти. Лише пам’ятник Босові незворушно спостерігав за всім з висоти свого постаменту та смоктав кубинську сигару…
Зненацька на дорозі, що вела до фортеці, ми помітили розцяцьковану Нездійсненну Мрію. Машина повій їхала якось невпевнено, вихляючи, нарешті зупинилась, і з неї вистрибнув здоровенний хробеняка з дивною головою. Ми придивились і зрозуміли, що на його верхню кінцівку натягнуто презерватив. Хроб махав руками й захлинався. За ним з машини вибігли знайомі повії, гамселячи потвору по вбраній у шкірянку спині парасольками:
— Сволач, бандюга!.. Спрятаться у нас хатєл!..
— Свиня!.. Недолюдок!..
Бідолашний хроб упав на землю і за мить перетворився на щура, тільки в презервативі…
Зевс не зважав ні на що, замислився й потирав рукою підборіддя.
Ми втрьох на лавці летіли до фортеці. Земля під нами була всіяна тисячами хробських палиць та ножів.
— Скільки сміття, — хитав головою Мула.
— Воно прибереться, — сказав, примружившись, Зевс. — Ножі підуть на переплавку, а з палиць виростуть гаї, де житиме веселе птаство, світляки, а солов’ї співатимуть щоночі…
У потрощеній головній брамі нас зустрічав усміхнений Продавець. Довкола лотерейника юрмились мешканці фортеці. Побачивши нас у повітрі, вони загукали вітально, махали нам руками та всміхалися.
Перекидний міст було зруйновано, та ми на лавці пропливли над ним і побачили, що в рові вже нема ані води, ні хробів. Лиш на його дні видніли силуети поламаних механічних крокодилів.
Лавка приземлилась у брамі, і фортечани на чолі з Продавцем вклонилися Зевсу та подякували за допомогу.
— Потерпілі є? — спитав Зевс у лотерейника.
— У людей тільки синці та подряпини, — відказав Продавець, — а фортецю доведеться ремонтувати.
— До завтрашнього ранку ці мури загояться, — всміхнувся Зевс. — А міст полагодять робітники, що прийшли разом із Босом.
— А де тепер Бос і Перелюб? — запитали ми з Мулою.
— Нікуди вони не втечуть, — заспокоїв нас Зевс. — Вони ще будуть тут… Наразі ж мене хвилюють залишки минулого страху в очах фортечан. О, він великий хитрун, цей страх! Він не мине швидко, якщо його гарненько не полікувати, — Зевс плеснув у долоні. — Ніщо так не допомагає подолати стрес, як веселощі та гарний обід!.. А вже половина другої! Нумо перебирайтесь в усе святкове, мийтеся чепуріться і мерщій до столу — старий Зевс пригощає!..
Раптом позаду нас почувся жіночий зойк, і весь натовп мешканців фортеці, що вже рушили були готуватись до обіду, стривожено озирнувся… Дужий Харон і на цьому світі взявся бути перевізником, бо, користаючись своїм веслом як шестом для стрибків, переносив через рів до фортеці молодшу повію. Інша чекала ще по той бік, і саме вона верещала…
Такого грандіозного обіду за всі віки ця фортеця, мабуть, не знала. Ніколи не приймали її господарі таких незвичайних гостей, і ніколи ще гості не влаштовували тут веселощів господарям.
По всіх вулицях і вуличках, у всіх подвір’ях, навоколо
