Помилка - Світлана Талан

– Мені потрібно починати нове життя з нуля, – сказав Назар. – Не піду ж я з порожніми руками?

– Але ми разом їх заробляли, – сказала Вероніка.

– Ти заробляла? – Назар голосно й нахабно розсміявся їй в обличчя. – Та твоїх грошей ледь вистачало на харчування!

Його сміх зупинив дзвінкий ляпас, який йому вліпила Вероніка.

– Ось тепер ви точно від мене не отримаєте ні копійки! – закричав Назар.

– Та пішли ви обоє до біса! – крикнув Микита. Він схопив курточку й вибіг із дому.

– Я повернуся за своїми речами, – сказав Назар і вискочив слідом за Микитою.

Якийсь час Вероніка заціпеніло стояла, намагаючись усвідомити, що сталося. Усе відбулося так швидко й несподівано, що до кінця не вкладалося в голові. Ось тобі і сімейний сніданок! Вероніка вимкнула духовку. Їй потрібно було з кимось поговорити, щоб не з’їхати з глузду. Вона не стала дзвонити Кірі, а відразу пішла до неї.

Дивно, але Кіра була вдома. Подруга розцілувала Вероніку в обидві щоки.

– Нарешті ми зустрілися, – весело щебетала Кіра, запрошуючи Вероніку увійти. – Ще годинку, і ти б мене не застала вдома. Цікаві все-таки ці чоловіки! Телефонує й каже мені: «Я заїду за тобою через десять хвилин!» Невже не зрозуміло, що сьогодні вихідний, я поспала, щойно прокинулася й навіть не встигла почистити зуби?! Невже вони думають, що ми й народилися з макіяжем, зачіскою й голеними ногами? – сказала Кіра й засміялася.

– Ти кудись поспішаєш? – запитала Вероніка.

– Скажу чесно: ми зібралися зняти квартиру й спробувати пожити разом.

– Хто «ми»?

– Я і мій коханий чоловік. Утім, я сама намагаюся зараз зрозуміти, хто він мені – коханий чи так собі, просто захоплення.

– Вітаю, – тихо, без емоцій сказала Вероніка.

– А в тебе що сталося? – запитала Кіра, звернувши увагу на відчуженість подруги.

Вероніка розповіла, як знайшла в кишені чоловіка презервативи, потім прочитала адресовані йому повідомлення.

– А потім він пішов, грюкнувши дверима, – так закінчила Вероніка свою розповідь. – Мені здалося, що він готовий був піти, що це не було випадковістю, – додала вона.

– А я тобі що казала?! – збуджено сказала Кіра. – Які відрядження? І як ти могла нічого не відчути? Зазвичай жінки зраду на нюх чують.

– Ти просто нічого не знаєш, – зітхнула Вероніка. – Я так втомилася, що сонця не бачила.

– Можливо, перебіситься й повернеться? – Кіра присіла поруч, обняла подругу за плечі.

– Не повернеться. Якби навіть повернувся, то я з часом пробачити могла б, але забути? Ніколи! Кіро, якби ти знала, як мені боляче! Боляче й принизливо.

– Від чого боляче? Що ти гарного бачила поруч із ним?

– Він був моїм чоловіком, у мене була сім’я, куди я поспішала вечорами додому…

– Щоб наготувати їм поїсти, обіпрати їх і прибрати за ними брудні шкарпетки? У цьому був сенс життя в родині? У тебе залишилася сім’я, тільки неповна, є син, який ще не став на ноги.

– Назар сказав, що всі наші спільні накопичення для відкриття клініки залишає собі, – сказала Вероніка крізь сльози.

– Він зовсім із головою не дружить?! – обурилася Кіра. – Не плач, не треба, зараз я скасую побачення, ми з тобою сядемо, заспокоїмося й гарненько все обміркуємо. Треба вміти бачити позитив навіть у найбільш неприємних подіях. І ми зараз будемо виносити уроки з того, що сталося. Добре?

– Ага, – кивнула Вероніка, витираючи сльози. – Спасибі тобі! Що б я без тебе робила? Мені так багато тобі треба розповісти…

– Іди до ванної, вмийся, – сказала Кіра, легенько підштовхуючи подругу.

Вероніка кілька разів набирала з крана воду в долоні й прикладала до гарячих щік. Потім довго вмивалася, аж поки обличчя перестало палати. Вона простягла руку, щоб узяти рушник, і завмерла. На скляній поличці стояв флакончик із точно такою туалетною водою, яку вона купила Назару. «Blaсk energy» – прочитала Вероніка назву. Поруч із нею в стаканчику стояв одноразовий станок, він був теж таким, якими користувався Назар. Тут же була синя зубна щітка «Oral-B» з пухирцями для чищення язика. Саме такого кольору завжди купував її чоловік.

Вероніку кинуло в жар від такого відкриття. Якою ж треба було бути дурною й сліпою, щоб не зв’язати в один вузол таємні пригоди Кіри й «відрядження» Назара! Навіть востаннє вони були відсутні в одні й ті ж дні! І натяки на те, що в Назара є коханка, теж виходили від Кіри. Тепер вони домовилися винайняти разом квартиру для перевірки своїх почуттів. Зрадниця! Як так можна? Відкласти зустріч, щоб насолодитися болем подруги? Дивитися й радіти від того, що так спритно поцупила чужого чоловіка? А якщо туалетна вода, станки та зубна щітка – просто збіг? Чи не занадто багато збігів?

У Вероніки крутилася голова від підозр, які шквалом звалилися на неї. Ні, не слід робити поспішних висновків. Так можна втратити подругу, якій вона довіряла з дитинства. Потрібно заспокоїтися й зробити тверезі висновки, щоб не припуститися помилки, про яку потім доведеться шкодувати.

Вероніка зробила кілька глибоких вдихів, порахувала подумки до десяти. Відповідь на хвилююче питання не з’явилася. Вероніка вискочила з ванної, пробігла повз Кіру, кинувши на ходу: «Я зараз повернуся».

Вероніка забігла у ванну своєї квартири. На полиці, де стояло Назарове приладдя для гоління, вона побачила туалетну воду «Blue steel». Вона почала переставляти всі тюбики і флакончики, але «Black energy» ніде не було. Сумнівів не залишалося. Назар не міг так швидко використати один флакон туалетної води. Він залишив один удома, а другий відніс до Кіри. Не зачиняючи квартиру, Вероніка побігла нагору.

– Ти… Ти… Як ти могла?! – крикнула вона з порога. Вероніка задихалася від обурення.

– Що сталося? – запитала Кіра. Вона розгублено кліпала очима, нічого не зрозумівши.

– Ти ще питаєш? Я тебе вважала своєю сестрою, а ти… Ти спала з моїм чоловіком! Ви вдвох сміялися над моєю беззахисністю й довірливістю! Це так підло! – випалила Вероніка на одному диханні.

– Що ти верзеш? Я з твоїм чоловіком? Я б собі ніколи не дозволила! Вероніко, ти сама не розумієш, що говориш.

– Ні, ось тепер я все розумію! Дякувати Богові, що хоч зараз у мене відкрилися очі!

– Чому ти вирішила, що я сплю з твоїм чоловіком? Це ж просто смішно!

Вероніка сказала їй усе і про зубну щітку, і про станки для гоління, і про туалетну воду.

– То он воно що! – всміхнулася Кіра. – Це ж простий збіг. Заспокойся, дурненька, я тобі зараз усе поясню.

– А от цього не треба! – істерично заволала Вероніка. – Я тобі