Помилка - Світлана Талан

як зблідла Діана від новини. Слова Аркадія були для неї несподіванкою й справили ефект бомби, яка раптово розірвалася просто під ногами. «Кінець! Це мій кінець!» – майнула в неї думка перед тим, як усе навколо закрутилося й Діані стало зле. Аркадій приніс нашатирний спирт, поводив відкритим флакончиком у Діани під носом.

– Не жартуй так більше, – сказав він Діані. – Ось якраз тобі не треба читати список. Іди додому, відпочивай та їж, що заманеться. Тобі точно не загрожує зайва вага.

У поліклініку Діана їхала з невиразною надією. Вона знайшла кабінет, де аналізи на ВІЛ-інфекцію можна було здати анонімно. Не знаючи, на що сподіватися, вона трохи заспокоїлася, покидаючи кабінет. Бувають же випадки, коли в лабораторії переплутуються аналізи або прізвища. Колись вона читала в пресі, як неправильно зробили аналізи й цілком здоровій людині поставили страшний діагноз…

Діана кілька хвилин перебувала в дивному заціпенінні, коли дізналася результати аналізів. Виявляється, у неї СНІД. Це коротке слово перекреслювало все її майбутнє.

– Дівчино, дівчино, – жінка в білому халаті поторсала Діану за плечі, намагаючись вивести із заціпеніння, – не треба так перейматися. Будь-який діагноз – це ще не вирок. Ви до цього знали, що інфіковані?

– Так, – тихо відповіла Діана.

– Коли ви про це дізналися?

Діана відповідала на запитання, усе ще погано розуміючи, що з нею відбувається. І раптом до неї прийшла рятівна думка.

– Мені потрібна довідка про те, що я здорова, – наче прокинувшись від сну, сказала Діана. – Я – модель, і ця довідка чиста формальність для поїздки за кордон. Дайте мені таку довідку, прошу вас! За кілька місяців я повернуся й піду лікуватися. Хіба має значення для моєї роботи якийсь папірець? Я вам заплачу! У мене є гроші!

Діана відкрила сумочку, дістала гаманець, але рука жінки м’яко її зупинила.

– Про це не може бути мови, – сказала вона Діані, – вам треба гарненько обстежитися й пролікуватися.

– Я не можу. Я не можу допустити, щоб про це дізналися в мене на роботі, і вдома теж.

– Я можу подзвонити в одну з приватних клінік, – сказала жінка, – там працює моя знайома. Вона гарний фахівець, ви в неї підлікуєтеся, і тоді…

– Я можу з нею домовитися про довідку? – з надією запитала Діана.

– Не буду нічого обіцяти, але скажу відразу: клініка приватна, тому доведеться оплачувати лікування.

– Я згодна, – сказала Діана, подумавши, що ще не все втрачено.

Діана зібрала вдома необхідні речі, узяла гроші із спільної каси. «Нічого страшного, – втішала вона себе. – Повернуся з Франції й відшкодую всі витрати».

Вона подзвонила Тимуру й Микиті і сказала, що терміново повинна виїхати на два тижні в інше місто для відпрацювання техніки поворотів на подіумі. Тимур був здивований, але Діана пояснила, що їм щойно повідомили про те, що при показі подіум буде покритий якимось новим матеріалом.

– Ти думаєш, легко ходити по слизькому покриттю на високих підборах, коли ноги плутаються в довгій сукні, а тебе засліплюють спалахи від фотоапаратів і б’є в очі прожектор? – спитала вона в Тимура. – Ти ж не хочеш, щоб я на подіумі розтягнулася на весь зріст?

– Невже не можна в місті провести репетицію? – запитав він.

– Я ж тобі сказала, що там покриття зроблене за новітніми технологіями, у нашому місті немає такого матеріалу.

– А як називається покриття?

– Запитав у хворого про здоров’я! – сказала весело Діана. – Думаю, що й Аркадій достеменно не знає. Я буду тобі телефонувати щовечора, – пообіцяла вона.

У клініці пахло свіжою фарбою, шпаклівкою й деревиною. По коридору ходили будівельники в робочому одязі, вони робили в палатах ремонт. У них Діана дізналася, де знаходиться кабінет Ірини Володимирівни.

– Можна? – спитала Діана, відчинивши двері лікаря.

– Так, будь ласка, – відповіла їй струнка жінка в синьому брючному костюмі.

– Вам сьогодні дзвонили, – сказала Діана, подавши лікарю бланк аналізів.

Лікар запропонувала Діані сісти за стіл навпроти. Праворуч від Ірини Володимирівни сиділа молоденька медсестра, яка вклеювала в лікарняні картки бланки аналізів. Лікар подала їй бланк Діани. Дівчина підвела очі й уважно подивилася на Діану, від чого та відчула таку незручність, немов стоїть перед натовпом людей оголеною.

– Давно у вас виявили ВІЛ? – запитала лікар.

– Скоро буде два роки, – відповіла Діана.

– Де й чим ви лікувалися?

– Я не лікувалася.

– Не проходили ретровірусну терапію? – здивувалася Ірина Володимирівна.

– Ні.

– Лапонько, дай мені чисту картку, – звернулася до медсестри.

Лікар заповнила титульну сторінку картки.

– Я можу взяти вас на лікування, – сказала доктор, – але в нас ремонт. Це не надовго, але, менше з тим, у декількох палатах повний погром. Є одне місце в хоспісній палаті, там видовище не для людей зі слабкими нервами, але…

– Я згодна, – сказала Діана.

– Побудете тиждень, а там закінчиться ремонт… То ви, кажете, професійна модель? – Лікар подивилася на Діану, ніби оцінювала її. – Це правду кажуть, що на нічному небі так: спочатку воно темніє, і на ньому спалахують зірки, а в шоу-бізнесі – спочатку ліжко, а потім спалахує зірочка? – запитала Ірина Володимирівна, і на її обличчі з’явилася презирлива гримаса.

Діана спалахнула від сорому. Їй захотілося послати лікаря подалі, грюкнути дверима і втекти, куди очі дивляться, але вона згадала про Тимура. Що вона скаже братові? Повторить слова лікаря, яка була нетактовна, не дотрималася звичайної лікарської етики, але була права? Діана стримала себе й майже спокійно мовила:

– Так. Це так. Але мене зґвалтували й заразили цією хворобою.

Лікар сказала, що для початку Діані треба ретельно обстежитися, і написала призначення. Медсестра розповіла, де розташована палата номер тринадцять. «Дуже «гарний» номер», – подумала Діана, виходячи з кабінету.

Вона не чула, як за дверима медсестра запитала:

– Ірино Володимирівно, а навіщо ви направили дівчину в хоспісну палату? У нас же є два вільні місця в четвертій.

– Щоб подивилася, до чого призводять безладні статеві зв’язки.

– Але ж вона сказала, що її зґвалтували.

– Ти думаєш, я їй повірила? Нема дурних! Усі ці моделі стрибають до чоловіків у ліжко за гроші. Хай подивиться й зробить висновки!

– Але ж це жорстоко!

– Жорстоко, лапонько, це коли матері вмирають від СНІДу, залишаючи маленьких дітей, або, гірше того, такі хворі народжують дітей, які вже при народженні приречені, – сказала Ірина Володимирівна й шпурнула жалісливій медсестрі на стіл картку.

Розділ 55

Микита відпросився із занять і вирушив додому. Із самого ранку його нудило. Він пішов до їдальні інституту, купив чай і булочку зі згущеним молоком, але після першого ковтка його знудило так різко, що він ледве добіг до туалету.