Маленькі чоловіки - Луїза Мей Олкотт
Трошки заспокоївши розлюченого Надутого Качана, пані Баер попросила його принести в її кімнату нещасні кавуни, з якими обійшлися так погано, і не говорити нікому про те, що трапилося. Він так і зробив, а три пустуни були сильно здивовані тим, що їхня витівка не справила ніякого ефекту. Це зіпсувало їм все задоволення, а раптове зникнення кавунів стривожило. До того ж добродушне й спокійне обличчя Надутого Качана, який здавався в цей день ще лагіднішим, ніж зазвичай, і дивився на них ніби з жалем, приводив їх у крайнє здивування.
За обідом все з’ясувалося. Коли пудинг був з’їдений, Мері-Енн, ледь стримуючи сміх, внесла величезний кавун. За нею йшов Сайлес з іншим кавуном, а Ден замикав похід, тримаючи в руках третій. Кавуни поставили перед трьома винуватцями, й вони прочитали вирізані на шкірці написи, додані до слова, яке вони вирізали самі: «З привітом від свині».
Інші хлопчики теж прочитали послання й голосно розреготалися: їм уже встигли шепнути, в чому тут справа.
Еміль, Нед і Томмі ховали очі й не могли сказати ні слова на своє виправдання. Врешті-решт вони вчинили розсудливо, приєднавшись до загальних веселощів. Потім розрізали кавуни й почали пригощати присутніх, оголосивши, що Надутий Качан вчинив дуже розумно й великодушно, відплативши їм добром за зло, а всі присутні приєдналися до цієї думки.
У Дена не було ділянки, бо він займався іншими справами: допомагав Сайлесу, рубав дрова для Ейзі та тримав галявину в такому порядку, що біля дверей пані Джо завжди були рівні доріжки, облямовані акуратно підстриженим газоном.
Дену було трохи прикро, що він нічим не може похвалитися. І з настанням осені став збирати свій урожай – у лісі. Щосуботи вставав дуже рано й повертався пізно, навантажений здобиччю. Він знав місця, де ростуть найкращі лаврові корінці, куди білки відправляються за горіхами, де можна знайти білий дуб, кора якого так високо цінується, і де росте чемериця, якою няня лікує порізи. Він прикрашав вітальню пані Джо найкрасивішим жовтим і червоним осіннім листям, різними травами та мохами – то смарагдово-зеленими, то з червоними краями.
– Мені тепер нема чого ходити в ліс: Ден приносить його мені сюди, – говорила пані Джо, прикрашаючи стіни жовтим кленовим листям і гірляндами з червоної жимолості або ставлячи у вази папороть, гілки болиголову з ніжними шишечками й пізні осінні квіти. Урожай Дена їй дуже подобався.
Велике горище було заповнене всілякими припасами. Квіткове насіння Дейзі в чистеньких пакетиках з приклеєними до них ярликами лежали в ящику триногого столу. Трави Нен висіли пучками на стіні, наповнюючи повітря своїм ароматом. Томмі поставив тут великий кошик з реп’яхом, а Демі приготував запас жолудів для своїх улюбленців. Але найбагатшим був урожай Дена. Мало не половину горища займали різні горіхи. Вони поступово сохли й ставали дедалі смачнішими.
Одне горіхове дерево, що росло неподалік будинку, Роб і Тедді вважали своїм. У цьому році воно рясно вродило, горіхи, дозріваючи, падали в траву, й білки підбирали їх набагато спритніше, ніж маленькі Баери.
Батько сказав їм (хлопчикам, а не білкам!), що горіхи вважатимуться їхніми, якщо ті збиратимуть їх самі, без сторонньої допомоги. Ця легка робота дуже подобалася Тедді, однак він швидко втомлювався й залишав свій кошик, наповнений до половини, чекати під деревом. Але наступний раз довго не наставав, а білки тим часом старанно працювали. Їхня спритність тішила хлопчиків, поки якось Сайлес запитав:
– Ви що, продали свої горіхи білкам?
– Ні, – відповів Роб, не розуміючи, що хоче сказати Сайлес.
– Тоді вам краще прискоритися, бо вони нічого вам не залишать.
– Ну, нам варто тільки взятися! Горіхів так багато, що ми зберемо, скільки захочемо.
– Ні, тепер їх падає вже дуже мало, а на землі білки майже все підчистили, подивіться самі.
Роббі побіг подивитися й страшенно засмутився, побачивши, що горіхів справді мало. Він покликав Тедді, й вони обидва взялися до роботи, а білки сердито стежили за ними, сидячи на паркані.
– Ну, Тедді, тепер нам потрібно збирати горіхи, тільки-но вони впадуть, – сказав Роб, – а то ми не наберемо й кухлика, й усі сміятимуться над нами.
– Так, не потрібно віддавати їх білкам, – сказав Тедді й насупився, дивлячись на маленьку тваринку, яка обурено махала хвостом.
Вночі сильний вітер позбивав рештки врожаю, й пані Джо, прийшовши будити синів, весело сказала:
– Вставайте швидше, діти. Білки вже взялися за справу. Вам сьогодні доведеться добряче попрацювати, інакше вони залишать вас ні з чим.
– Ні, ми їм не дозволимо! – вигукнув Роббі, й квапливо напившись молока, рушив рятувати свою власність.
Тедді кинувся за ним і працював з усіх сил, бігаючи туди-сюди то з повними, то з порожніми кошиками. Хлопчики все ще нишпорили в листі, коли дзвоник покликав на уроки.
– Тату, тату, дозволь мені залишитися збирати горіхи! А то ці підлі білки все заберуть. Я потім вивчу й відповім мої уроки! – вигукнув Роб, коли вбіг до класу, розчервонілий від холодного вітру й активної роботи.
– Якби ти щоранку вставав раненько й збирав горіхи потроху, то тепер ні до чого було б так поспішати. Скільки разів тобі говорилося, Робе, але ти не звертав уваги. Я не можу дозволити тобі ставитися до уроків так само недбало, як ти ставишся до своєї роботи. В цьому році у білок буде горіхів більше, ніж зазвичай, і вони це заслужили, бо добре працювали. Гаразд, я дозволю тобі піти з класу на годину раніше, але це все.
Пан Баер підвів Роба до парти, й той занурився у свої книжки.
Як же прикро було йому сидіти на місці й малювати в уяві картинку, як вітер скидає останні горіхи, а спритні злодюжки бігають туди-сюди та ще іноді зупиняються, щоб з’їсти горіх мало не під самим його носом. І так при цьому крутять хвостом, ніби хочуть сказати: «Ми все заберемо на зло тобі, ледачий Роббі!».
Одне тільки підтримувало бідного хлопчика в ці важкі хвилини: він знав, що Тедді старанно працює. Мужність і наполегливість цього крихти були просто дивовижними. У нього заболіла спина й дуже втомилися ніжки. Але він не звертав уваги ні на вітер, ні на втому. Нарешті його мама не витримала, кинула роботу й примчала на
