Вогняна зима - Андрій Анатолійович Кокотюха

Його граната летіла назад.

Відкинули, не зовсім зграбно, без наміру влучити, завдати шкоди. Просто чорти вирішили й тут похвалитися своїми здібностями. Нате вам, мовляв, ось як ми вміємо.

БАХ!

Гримнуло, блиснуло, спалахнуло. Коновал закрився рукою.

Били барабани.

У відповідь із різних боків бійці молотили кийками по своїх щитах.

На плече поклали руку. Озирнувся — Саня Жданов, підняв скло шолома:

— Цілий? Пашо, цілий?

— Не дочекаються, — процідив він, так само відкривши обличчя, додав: — От же суки.

Праворуч, з пагорба, який виводив до арки стадіону, долинув різкий крик.

Один із бійців, охоплений полум’ям, із розбігу впав на сніг, почав качатися, збиваючи вогонь. До нього вже бігли звідусіль, хтось викликав по рації медиків.

Коновал не зрушив із місця.

Чомусь аж тепер відчув — мороз притискає.

Сніг теж тільки зараз побачив. Сипали з неба білі мухи, їх підхоплював вітер.

Змішував із димом, розчиняв.

Він не відразу зрозумів, що і як сталося.

Перед тим, у понеділок, домовилися зі спортсменами розійтися по домах. До того часу Птаха дізнався про себе чимало цікавого. Зокрема, не міг подумати, що зможе відстояти на лютому морозі день та переходити ніч.

У неділю товклися на Грушевського до самого закриття метро — Щербань, Коля Граф та Батон домовилися поки пересуватися пішки. Так більше гарантій, що в разі небезпеки можна втекти. Ігор кілька разів, аж набридло, переповів історію про одного знайомого, який возив на Майдан продукти й теплі речі своїм бусиком. З ним завжди було четверо друзів, серед них — дівчина, дружина товариша, займалася медикаментами. Мінівен, напевне, мозолив очі гайцям, бо чомусь постійно заїздив до центру однією дорогою, повз постійний пост ДАІ, їх по периметру розкидали рясно. Одного вечора, коли бусик розвантажився й поїхав назад, узявши курс на Відрадне, за Індустріальним мостом підрізала патрульна машина. Водій зупинився й вийшов, аби з’ясувати, у чому справа і що він порушив. Патруль від’їхав далі, ніби передумав. Тут же мінівен узяли кліщами джип «Беркуту» і «опель» із номерами, які завбачливо заляпали грязюкою. Усю компанію витягли назовні, чоловіків розпихали по машинах, перелякану жінку лишили біля буса з чотирма пробитими колесами, а за кілька годин мужчини знайшлися за містом — роздягнуті до пояса, побиті, прикуті одне до одного наручниками.

Батон тоді розказав у відповідь іншу історію — як біля виходів із метро тихушники в цивільному винюхують людей із Майдану по задимленому одягу й забирають тут же, нічого не пояснюючи. Так само можуть пасти, якщо вертаєшся темними вулицями, і загребти на кілька діб до найближчого відділка. На що почув резонну відповідь: троє спортсменів-чемпіонів відіб’ються за таких розкладів запросто, бо навряд чи нападатимуть у формі, менти для таких випадків перевдягаються по-гражданці. У крайньому разі є план «Б» — сипонути врізнобіч. Тільки до такої ганьби навряд чи дійде: тримаючись гуртом, швидше дадуть раду собі, а звіздюлів — усякому, хто стане на дорозі. Батон щиро визнав себе бараном, на тому й погодили.

Підтягнулися на Грушевського, як домовлялися, у вівторок під вечір. Тут уже створили справжній укріплений район, і Щербань, обійшовши територію, авторитетно заявив: ніхто сюди не поткнеться. Оборону тримає «Правий сектор», другу лінію контролюють ультраси та інші безумні чорти. Єдиного центру керування нема, і це добре — ніхто не командує, ні від кого не залежиш, усі знають, що робити.

Тому їхня компанія до світанку прасувала територію від Грушевського через Майдан до ЦУМу. Завертали звідти по Хмельницького крізь Пушкінську на Прорізну, до перехрестя. Там спускалися вниз, переконавшись, що тітушки не ховаються по холодних закапелках, і аж тоді брали зворотний курс.

Мороз не спадав, і Щербань прихопив із собою коньяк, розливши пляшку у дві пласкі фляги.

Птаха ніколи не був великим шанувальником спиртного, дозволяв собі хіба пиво, і то — більше за компанію, не сам із собою. Хоч останні тижні, відтоді, як житло перетворилося на табір, доводилося випивати гуртом — щоразу після повернення це був ритуал, заведений Петром Усатим. Гуцул, як обіцяв, повернувся, та в Самооборону не поспішав, узявся за патріотичне виховання Донбаса, досяг у цьому неабияких успіхів, і перше, що зробив — заборонив рудому випивати з компанією. Той спершу комизився, та раптом перестав, погодився. Коли решта товариства засідала, обговорюючи останні новини й вибудовуючи кожен свою версію того, що є й буде, Альберт із Макіївки мостився в кутку й читав книжки, які або знаходив у Птахи, або — добував на Майдані.

Загалом же, до надмірних пиятик не доходило ніколи: Гуцул і це взяв під свій