Українська література » Сучасна проза » Коли повертається веселка - Анастасія Винник

Коли повертається веселка - Анастасія Винник

Читаємо онлайн Коли повертається веселка - Анастасія Винник

– Тетяна? Ти ба, скільки років не показувалась, і ось на, маєш! Хитра сучка, вся в маму. Їй, звичайно ж, гроші потрібні?

– Ні, їй не потрібні гроші, вона сама достатньо заробляє. Вона, бач, смертельно хвора, ось і вирішила знайти нас… для сина.

– А що з нею?

– Пухлина в мозку.

– Та-а-а… – кивнула Ольга. – Це не лікується. І що, вона стверджує, що цей її… як його звати?

– Дмитро.

– Що цей Дмитро – Романів син?

– Я взяв кров Романа і волосся Дмитра, все зійшлось на дев’яносто дев’ять відсотків, і ще купа дев’яток після коми. Аналіз деенка!

Очі брата і сестри зустрілись, і настала тиша. Ольга перша порушила мовчанку:

– Так скільки йому років?

– Двадцять один рік і один місяць.

– Збігається, – сказала вона після недовгої паузи. – Де він живе?

– У Харкові.

– У тебе?

– Ні, у своїй квартирі.

– Ну, і як ви познайомились?

– Ніяк. Я ще з ним не говорив.

– Не говорив? Чому?

– Я хотів упевнитись. Ось, зранку отримав. – Тік простягнув сестрі конверти з червоним і синім надписами.

– Що це?

– Висновки за аналізами.

Сестра махнула рукою:

– Я не хочу читати.

– Не хочеш – не треба, – сказав Караваєв і запхав конверти до кишені.

– Він схожий на Романа? – запитала Ольга, відвернувшись.

– Так, дуже. – Тік усміхнувся. – Навіть ходить, як Роман. А особливо тут схожий. – Він провів рукою по щоці і підборідді. – Усмішка така ж, вуха трошки стирчать. – Він знову усміхнувся, згадавши налякане обличчя хлопця. – Очі великі. Високий, стрункий… Симпатичний.

– І що, він заробляє цим? – гидливо запитала Оля, кинувши погляд на картини.

– Зараз він закінчує Академію дизайну і мистецтв. І, скажу тобі, він дійсно заробляє цим.

– Його мати заміжня?

– Ні.

– Отже, його прізвище Зорін?

– Ні, Ладний.

– А чому це раптом інше прізвище?

Тік знизав плечима:

– Тетяна змінила. Навіщо – не знаю, можливо, щоб гарніше було.

– А по-батькові він…

– Романович, звичайно ж.

– Романович, – повторила сестра і замовкла.

Караваєв теж мовчав.

– Васю, що мені робити? – тихо запитала вона після тривалої паузи. – Як жити далі?

– Ось це вже інша розмова. – Він узяв сестру за руку. – Покладись у всьому на мене, і все буде добре. Раніше ж усе було добре, правда? – Тік підійшов до дивана. – Відвези картини Роману, нехай у нього повисять.

– А навіщо вони Романові?

– Роби те, що кажу!

– Мені не дозволять.

– Ще як дозволять, – заперечив Тік. – Дам знати цьому недоростку… Олександру Гавриловичу, він мені не відмовить.

– Відмовить!

– Олю, перестань мене сердити. Роби те, що я кажу.

– Ти мучиш мене!

– Я?! – несказанно здивувався Тік. – Ти бігаєш по подружках і по магазинах, а я все тримаю під контролем! Не твій чоловік, а я!

Ольга похилилась:

– Андрій уже знає про Дмитра?

– Поки знаємо тільки ми з тобою і Жора, але він не свій.

– І Танька.

– Ну, вона знає, від кого завагітніла.

– Твоя Танька спала зі всім містом.

– Олю, давай про неї або добре, або ніяк.

Сестра підійшла до вікна і витягнула цигарку. Тік подумав і не заборонив їй курити.

– Васю, – сказала вона після кількох затяжок, – я не хочу бачити того хлопця.

– Не розумію. Він міг би зменшити твій біль.

– Ніхто цього не зробить, – тихо сказала Оля і кинула недокурену цигарку у вікно. – Тобі він теж не потрібний, це примха.

– Ні, це не примха. Від Дмитра я не відмовлюсь, доля змилувалась наді мною під кінець життя. Тепер я маю про кого піклуватись.

– Тобі мало Насті? – іронічно зауважила сестра.

– Настя мені не донька.

– Звісно, вона тобі за онуку буде. – Оля зачинила вікно. – Сьогодні зранку був консиліум. – Вона провела рукою по чолі.

– Це вже дванадцятий?

– Так, – вона зітхнула.

– І що на цей раз? Знову хочуть здихатись Романа?

– Не знаю, – махнула головою Ольга. – Я не дзвонила. Вони знову скажуть, що ми повинні, нарешті, прийняти рішення…

– Зараз

Відгуки про книгу Коли повертається веселка - Анастасія Винник (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: