Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Ділан співає про любов, що пішла, і від цього теж легше не стає.

– Чорт! Навіщо їй брехати?

– Хотіла підібратися до тебе ближче? Або це якийсь чортів тест. Або вона працює на «Договір». А може, вона зовсім злетіла з котушок, а, Джейку? Таке тобі на думку не спадало?

Я згадую всі свої зустрічі з Джоанною, намагаюся пригадати якісь ознаки того, що вона все вигадала.

– Напевно, за цим стоїть Ніл. Набрехав їй, щоб тримати її під контролем або ще для чогось.

Еліс відсувається до дверей, немов хоче втекти від мене якнайдалі.

– Ти не в змозі прийняти правду, так, Джейку? Ти переконаний, що Джоанна – нещасна жертва і потребує твоєї допомоги.

– Вадим може помилятися.

– Вадим знає свою справу. Якщо він говорить, що Елі з Елейн не існують, значить, вони не існують.

Несподівано мені в голову приходить страшна думка.

– А якщо Вадим з ними заодно, Еліс?

– Ти серйозно?

– Гаразд, ти маєш рацію. Чорт! Не розумію.

– Може, «Договір» нікого не вбиває? Або, що ще важливіше, може, ти не «Договору» насправді боїшся?

– Що ти маєш на увазі, чорт забирай?

– Саме те, що сказала, Джейку. – Слова Еліс прямо-таки палахкотять люттю. – Може, ти просто боїшся жити зі мною?

– Еліс, це ж я придумав одружитися!

– Ти впевнений?

Я ошелешено замовкаю. Невідомо, який би вигляд мала історія нашого шлюбу, якщо б її розповіла Еліс.

– Питання про весілля поставив ти, Джейку, але весь тягар відповідальності несу я. Кожного разу, як ти починаєш боротися з «Договором», мені здається, що ти таким чином намагаєшся вийти з гри. Усе, що ти робиш, усі твої таємні балачки з Джоанною… Складається таке враження, що ти не впевнений у цьому і хочеш повернути своє колишнє життя, повернути свободу. А тепер ще ця дика історія про голу Джоанну у якійсь клітці, що зменшується в розмірах.

– Ти хочеш сказати, що я все вигадав?!

– Ні, я вірю, що ти насправді бачив Джоанну в скляній клітці. «Договір» здатний на всіляке дрібне дикунство. Але це не означає, що люди насильно беруть у цьому участь. Я була у Фернлі, пам’ятаєш? Так, там погано, визнаю. Жахливо навіть. Але я мирилася з усім, бо хотіла стати кращою дружиною, і щиро вірила, що мені в цьому допоможуть.

– Вони погрожували знищити твою кар’єру! – кричу я. – І мою теж!

– Може, ці погрози були реальними, а може, ні. У будь-якому разі вони не вбивають людей на пляжах. І не стануть чавити склом дружину голови регіонального комітету. З твого боку це злочин інтерпретації, Джейку.

– Що?

І тут у мене ніби земля йде з-під ніг. Мені здається, що я зовсім не знаю свою дружину, адже ці слова – злочин інтерпретації – вони ж з «Кодексу»?

– Ось скажи мені як психолог. Якби тобі пацієнт розповів таку історію, що б ти подумав? Ти говориш, що було жахливо, але коли я уявляю тебе з нею в клітці, то не можу позбутися відчуття, що тобі це подобалося. Тебе це заводило.

– Ні! – протестую я.

– І ще я думаю, що вона сама цього хотіла. Йшла якась збочена гра з метою заманити тебе в пастку, і ти попався.

Мене нудить від її слів.

– Еліс, їй було боляче. Вона не прикидалася.

– Вона маніпулює тобою, а ти цього не помічаєш. Або не хочеш помічати.

– Еліс, та що з тобою таке?

У пожежній частині в кінці вулиці гуде сирена. Так голосно, що доводиться затиснути вуха. Повз нас проноситься пожежна машина з виючею сиреною. Нашу машину трясе зустрічним потоком повітря.

– Коли ти запропонував мені побратися, чого ти чекав? – вимовляє Еліс з якимось холодним спокоєм. – Що буде одна тільки радість, квіточки і веселки? Або що будуть одні «Планетарні хвилі» й ані краплі «Крові на дорогах», га? Ти так думав?

– Звісно, ні.

– Я їздила у Фернлі, носила чортів комір. Стояла там перед суддею, слухала вирок. Знаєш чому, Джейку?

Не знаю, що страшніше – гнів у її голосі чи смуток.

– Чому я ходила до Дейва? Чому носила безглуздий браслет? А про що я, по-твоєму, думала, коли мені наділи ніжні наручники, забрали весь одяг, змусили пройти дезінфекцію від вошей або коли величезна охоронниця веліла мені роздягнутися догола для огляду?

– Догола? Ти не казала.

Перша частина альбому «Крові на дорогах» закінчилася. У темряві не видно, як Еліс плаче.

– Я робила все це заради тебе, Джейку. Заради того, щоб у нас усе було добре. Я не боюся бути з кимось пов’язаною на все життя. Не боюся піти на що завгодно – так, чорт забирай, на що завгодно! – тільки б ми були разом. Усе заради нас.

Ді-джей починає розповідати про альбом, про бурхливі стосунки Ділана з дружиною, про прекрасний початок, про пісню «Sad-Eyed Lady from the Lowlands», про радість і горе, пристрасть і розставання, про яке ходило багато чуток. Ділан не з’являвся вдома вже багато днів, і ось, коли він о третій ранку сидів у студії і записував альбом, його дружина прийшла туди і тихенько встала позаду. У студії було темно, і ніхто, навіть продюсер, її не помітив. Зрештою Ділан усе ж побачив дружину і заспівав пісню, яку написав для неї того дня. Перебираючи струни гітари, він дивився їй в очі і співав про глибоку відданість, про гірку ненависть і про все, що є між ними. Коли замовкли останні акорди, дружина Ділана вийшла через бічні двері та пішла назовсім.

– Що ти хочеш, аби я зробив? – питаю я.

Еліс витирає сльози. Дивно бачити, як вона плаче. Вона і сама, схоже, соромиться своїх сліз.

– Щоб ти робив тільки те, чого хочеш сам.

– Зрозуміло. Але що б зробило щасливою тебе?

– Щоби ти був повністю відданий нашому шлюбу, Джейку. Відданий мені. Якщо це означає, що тобі потрібно примиритися з «Договором», то примирися. Якщо ти серйозно ставишся до мене і до нашого шлюбу, тоді не стій на місці, приймай як хороше, так і погане. Я хочу знати, що ти любиш мене, Джейку.