Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Еліс замовкає, несподівано про щось подумавши.

– Так ось чому Дейв казав про тебе і цей «Гіллздейл».

Вона хитає головою.

– Коли я тобі про це сказала, ти ні слова не вимовив.

У погляді Еліс з’являється щось нове, чого я раніше не бачив. Розчарування.

– Слухай, пробач мені. Я відчайдушно шукав вихід для нас із тобою. І знав, що, якщо скажу, ти захочеш піти зі мною і ризик зросте. Ти ж тоді тільки повернулася з Фернлі, я намагався захистити тебе, – кажу я, розуміючи, що мої слова звучать непереконливо.

– А тобі не здається, що це я мала вирішувати? Що ми повинні шукати вихід разом?

– Слухай, коли я бачився з Джоанною в торговому центрі, її розповідь мене налякала. У «Договорі» була ще одна пара, Елі та Елейн. За кілька тижнів до нашого вступу в «Договір» вони зникли. Машину знайшли на Стінсон-Біч, а їх самих відтоді ніхто не бачив. Джоанна впевнена, що їх убили люди з «Договору».

Обличчям Еліс пробігає тінь сумніву.

– Гаразд, визнаю, методи у них жорсткі, але вбивство – це якось аж надто, тобі не здається?

– Вислухай мене. Вона сказала мені дещо, про що не скаже ніхто. У «Договорі» підозріло багато вдів і вдівців.

Еліс хитає головою.

– Наприклад, Дейв. Він був одружений, а Керрі була заміжня, коли вони вступили в «Договір».

– Збіг. Не можна на цьому будувати цілу теорію змови.

– Є ще дещо. Джоанна радить зробити так, щоб до нас втратили інтерес. Вона вважає, що ти в небезпеці. Каже, ти їм подобаєшся, але вони хочуть узяти тебе під контроль. А щодо мене ще не вирішили.

– Ти бачився з нею після цього? – Еліс дивиться мені просто в очі.

Напевно, так вона зазвичай поводиться, коли заслуховує свідчення. Мені стає не по собі.

– Вона погодилася зустрітися зі мною в тому ж місці через три тижні, але не прийшла. Коли я йшов, то помітив стеження.

– І відтоді ти з нею не бачився?

– Бачився зараз, у Фернлі. З нею там обходилися не як зі мною і навіть не як з тобою. Вона сиділа в клітці. У скляній клітці, стіни якої зсувалися.

Вираз обличчя Еліс змінюється, вона починає реготати.

– Ага, розказуй!

Їй властива деяка мінливість настрою: то вона ревнує і злиться, то розмовляє з тобою як і не було нічого. За її сміхом не зрозумієш, щирий він чи ні.

– Я не жартую, Еліс. Вона в біді.

Я розповідаю про нескінченні коридори, замкнені двері. Про допит у Гордона.

– Мене весь час питали про Джоанну.

– Але навіщо їм питати тебе про неї? Боже мій, Джейку, якщо ти її знову трахнув, то між нами все скінчено. Ні тобі, ні «Договору» мене не втримати…

– Та не трахався я з нею!

З погляду Еліс зрозуміло: вона хоче мені вірити, але сумнівається.

За сусіднім столиком сидить пара нашого віку. Між ними таріль зі смаженими креветками, і вони мляво в ній колупаються, прислухаючись до нашої розмови. Еліс теж це помічає і присувається ближче до столу.

Я розповідаю їй про людину в карцері, про те, що Джоанна сиділа в клітці гола, з розпущеним скуйовдженим волоссям, про те, що вона налякана. Я розповідаю все до подробиць. Мовчу тільки про те, що Джоанна розсунула ноги. Сум’яття на обличчі Еліс змінюється жахом. Мені зрозуміло: ми подолали бар’єр ревнощів, ми знову заодно – Еліс і я проти чогось величезного.

Еліс сидить вражена, і тут дзвонить її телефон. Я зі страхом думаю, що це хтось із «Договору». Дейв або навіть Вівіан.

– Просто з роботи, – кидає мені Еліс.

Вона слухає те, що їй говорять із хвилину або дві, потім просто відповідає: «Гаразд» і закінчує розмову.

– Мені потрібно на роботу.

– Терміново?

– Так.

І все. Раніше вона б сказала мені навіщо. Розповіла б, що за справу вони зараз розглядають, поскаржилася б на те, що доводиться працювати допізна. Зараз же вона мовчить. Напевно, ще сердиться.

Ми сідаємо в машину. Еліс забирає у мене ключі. Їде вона швидко і нервово: різко зупиняється і різко повертає. Ми проїжджаємо тунель, їдемо повз Пасифік та Дейлі-Сіті, і весь цей час Еліс мовчить – обмірковує те, що я їй розповів. Вона висаджує мене біля будинку, відчиняє мені двері гаража і їде на роботу.

Я приймаю душ і переодягаюся. Дістаю з сумки одяг, що пахне одночасно пустелею, дезинфікуючими розчинами і п’ятизірковою їдальнею. Вмикаю телевізор, але дивитися нічого не хочеться – я занадто накручений і засмучений сваркою з Еліс. У нас такого ще не було.

Я беру плащ і йду в офіс. Побачивши мене, Хуанг хмуриться.

– Погані новини, Джейку. Дві пари ми втратили. Стентони та Воллінги телефонували сьогодні і сказали, що не прийдуть.

– Цього тижня?

– Ні, взагалі не прийдуть. Подали на розлучення.

Те, що Воллінги вирішили розлучитися, мене не дивує, але я сподівався, що Стентони помиряться. Джим та Елізабет одружені чотирнадцять років, обидва дуже приємні люди і дуже підходять одне одному. Я йду коридором, пригнічений важкістю поразки. Як мені врятувати чийсь шлюб, якщо я не впевнений у власному?

59

Найбільше мене цікавлять дослідження, що стосуються ефективності подружньої психотерапії. Зменшує вона ймовірність розлучення чи збільшує? У своїй практиці я спостерігав і те й інше. Кілька років тому вчені провели цікаве дослідження, у якому брали участь сто тридцять чотири пари, чий шлюб переживав нелегкі часи. За рік психотерапевтичних занять стосунки у двох третин пар значно покращилися. За п’ять років одна чверть пар розлучилася, а одна третина відповіла, що вони щасливі. Решта пар не розпалися, але й щасливими їх назвати було не можна. Схоже, вирішальним фактором усе ж є обопільне бажання подружжя зміцнити свій шлюб.

60

Увечері я пишу Еліс есемеску щодо вечері. Я так і не з’їв нічого в рибному ресторанчику і тепер вмираю з голоду. За двадцять хвилин від неї приходить відповідь: Їж сам. Буду пізно.

Зазвичай це означає, що вона прийде близько опівночі, так