Шлюбний договір - Мішель Річмонд

Юджином та Джуді – проходить на диво добре. Об одинадцятій приходять Браян та Нора Фіорін – моя наймолодша пара, їм тридцять один і двадцять дев’ять. Браян і Нора одружені всього дев’ятнадцять місяців, а в їхніх стосунках уже намітився розлад. Мій номер телефону Браяну дав його клієнт, з яким він грає в теніс. Нора спочатку не хотіла йти, але погодилася заради чоловіка. На першій консультації вони розповіли мені, що познайомилися в інтернеті і швидко одружилися. Нора із Сінгапуру, у неї були проблеми з візою, і якби вони не одружилися, їй би довелося повернутися. Обидва працюють в галузі технологій, але коли вони прийшли до мене вперше, Нора перебувала в пошуках роботи, оскільки робоча віза у неї закінчилася. Проблеми з роботою похитнули її самооцінку, що, у свою чергу, негативно позначилося на шлюбі.

Нора сьогодні налаштована войовничо. Схоже, вони посварилися дорозою. У Браяна втомлений вигляд.

– Не знаю, навіщо ми взагалі прийшли, – починає Нора, сідаючи в крісло.

Браян розташувався в кутку канапи, руки його схрещені на грудях – він явно не налаштований на співпрацю. Нора сидить неприродно прямо, волосся її стягнуте в тугий вузол на потилиці.

– А особисто ви чому прийшли? – спокійно питаю я.

– Напевно, тому, що нам призначено, – розгублено відповідає Нора.

– Тільки тому?

– Так.

Браян закочує очі.

Вони обидва з хвилину мовчать. Іноді це саме те, що потрібно. Як і пробіжка по пляжу, хвилина тиші допомагає випустити пар – напруга потихеньку зникає, занепокоєння випаровується.

– Ви цінуєте шлюб? – питаю я. – Він вам потрібен?

Нора дивиться на чоловіка. Браян пожвавлюється. Судячи з виразу обличчя, моє запитання його здивувало, можливо, неприємно.

– Я думаю, – починає Нора, ретельно зважуючи слова і дивлячись тільки на мене, – що одному бути легше. Відповідаєш тільки за себе, можеш робити що хочеш, їсти що хочеш, ходити куди заманеться, ні перед ким не треба звітувати. Все просто.

– Так, просто, – погоджуюся я. – Але чи завжди «простіше» означає «краще»?

– Звичайно, – каже Нора не роздумуючи.

Потім дивиться на мене з переможним виглядом, ніби ми граємо в шашки, і вона щойно пробилася в дамки.

– У гурту «Mariachi El Bronx», – кажу я, – є пісня, яка мені дуже подобається. Я слухав її сьогодні вранці. У ній співається про те, що людина радіє тому, що вона сама, поки не зрозуміє, що вона самотня.

Я вмикаю пісню; м’яка приємна мелодія одразу ж змінює загальну атмосферу в кабінеті.

Нора уважно вслухається в слова пісні.

– Так, що простіше, то краще, – кажу я. – Згоден. Жодних проблем. Жодних складнощів. Але людина – істота складна. Так, нам подобається, коли все просто, ми не хочемо проблем. Простіше жити одному без складних стосунків. Мене самого часом тягне посидіти спокійно вдома перед телевізором.

Браян подається вперед.

– Але знаєте що? – кажу я Норі. – Іноді мені хочеться, щоб було складно. Так цікавіше. Це своєрідний виклик. Люди, які живуть просто, рідко досягають чогось видатного, а мені хочеться досягти чогось у житті.

Нора ніби відтає. Плечі її розслабилися, вираз обличчя з сердитого став спокійним.

– Брайян вам небайдужий? – питаю я її.

– Ні.

– Він добре до вас ставиться?

– Звичайно.

– Він вас приваблює?

Нора вперше посміхається.

– Так.

– Ну і що ще треба? – запитує Браян, жартома поплескуючи себе по пивному животику; вони обидва сміються.

І я розумію, що все у них буде добре.

62

Ще один день без дзвінків і повідомлень від Еліс. Ми схожі на двох утомлених одне від одного людей. Зазвичай таке буває після багатьох років шлюбу. Ми живемо, як сусіди, а не як коханці. Так, спимо ми в одному ліжку, але прокидаємося в різний час.

На вулиці вже темно. Я пишу есемеску:

А повечеряти?

Буду пізно.

Треба ж їсти іноді.

Печива поїм.

Привезти тобі чогось кращого?

Мовчання. Не відповідає.

Під’їду близько дев’ятої, – пишу я.

Ще довша пауза.

Ок.

Збираю сумку-холодильник: сандвічі, чипси, шоколадні кекси, напої. Встаю на стоянку за офісом Еліс, сиджу в темряві та слухаю радіо. На музичному каналі сьогодні розповідають про альбом Боба Ділана Blood on the Tracks. Це, звичайно, один з кращих альбомів усіх часів, але краще б вони вибрали що-небудь інше. Веселіше. Ділан розумів, що шлюб – це складно.

Звучать вступні акорди пісні «Поворот долі», і в машину сідає Еліс.

– «Кров на дорогах» слухаєш? – сміється вона. – У тему.

Я даю їй сандвіч і пачку чипсів. Пропоную мінералку і дієтичну колу. Вона вибирає колу. Потім вгризається в сандвіч, як дикий голодний звір. Ми мовчки їмо під музику.

– Я би волів «Planet Waves», – кажу я.

– Хто б сумнівався, – говорить Еліс і починає наспівувати світлу й оптимістичну «Весільну пісню».

Її голос звучить чисто і ніжно, хоч вона на мене і сердиться. Але вона тут же кидає «Весільну пісню» і починає разом з Діланом співати «Ідіотський вітер».

Потім доїдає сандвіч, перетворює обгортковий папір на кульку і пхає його в сумочку.

– Вадим уже три дні не вилазить із роботи, тому що я його про дещо попросила.

– Не дивно. Вадим від тебе в захваті.

– Знаю. Але він робить дещо на моє прохання, не по роботі, а приватне.

– Чорт, Еліс. Ти ж не розповіла Вадиму про «Договір»? – Просто відчуваю, як у мене піднімається тиск.

Ділан у цей час співає про те, що всіх нас тягне до землі гравітація.

– Ні, звичайно. Тільки про Елі та Елейн. І ось що, Джейку. Він перевірив усі бази даних, записи, пошукові системи, новини. Обдзвонив друзів – кращих хакерів, і, як думаєш, що він знайшов? Нічого. Не пропадала пара з такими іменами. І шлюб не укладала за останні п’ять років. Ні в Сан-Франциско, ні в Каліфорнії. У Затоці взагалі таких людей не було. І на Стінсон-Біч ніхто не пропадав. Елі та Елейн не існують.

Я намагаюся осмислити те, що вона сказала.

– Не розумію. Навіщо Джоанні таке вигадувати?

– Є ще дещо. Перша дружина Дейва померла після довгої боротьби з раком. Це сталося у Стенфорді, і Дейв був біля її ліжка. Сумно, але нічого таємничого. Ти сказав мені, що його нова дружина Керрі овдовіла за дивних обставин.