Шлюбний договір - Мішель Річмонд

– Не збираюся.

Я беру сумку і виходжу. Не глушачи двигунів, пілот зачиняє двері, розвертається і знову йде на зліт.

Я заходжу до кафе, замовляю гарячий шоколад, відправляю Еліс повідомлення. Будній день, друга по обіді, так що, напевно, у неї зараз тисяча нарад. Так не хочеться їй набридати, але мені справді треба з нею побачитися.

Відповідь приходить негайно.

Де ти?

На летовищі.

Звільнюся о п’ятій.

Від офісу Еліс до Хаф-Мун-Бей понад тридцять кілометрів. Еліс пише, що в центрі пробки, так що я замовляю собі їжу, майже всю ліву половину меню. У кафе порожньо. Жвава офіціантка в бездоганно відпрасованій уніформі вагається. Коли я сплачую рахунок, вона каже: – Гарного дня, друже.

Виходжу на вулицю і сідаю на лавці. Холодно, туман накочує хвилями. Поки під’їжджає старенький «ягуар» Елсі, я замерзаю. Підіймаюся і перевіряю, чи не забув чого. Еліс іде до мене. На ній строгий костюм, але для керування машиною вона змінила туфлі на підборах на кросівки. Її чорне волосся вологе від туману. Губи нафарбовані темно-червоною помадою, цікаво, чи це для мене? Сподіваюся, так.

Вона встає навшпиньки і цілує мене. Лише тоді я розумію, як же сильно за нею скучив. Потім вона відступає на крок і оглядає мене з голови до ніг.

– Ну, принаймні з тобою все в порядку.

Вона легенько торкається моєї щоки.

– Що трапилося?

– Точно не впевнений.

Я обіймаю її.

– Чого від тебе хотіли?

Мені так багато треба їй розповісти, але я боюся. Що більше вона знає, то більш це для неї небезпечно. До того ж, треба визнати, правда їй зовсім не сподобається.

Що би я тільки не віддав, аби повернутися у самий початок – до весілля, до Фіннеґана, до того, як «Договір» перевернув наші життя.

– У тебе є час?

– Звичайно. Поведеш? Погано бачу в тумані. – Вона кидає мені ключі.

Я прибираю сумку в багажник, сідаю на водійське сидіння і відчиняю передні двері для Еліс. Ми виїжджаємо на дорогу. Біля Піллар-Пойнт-Гарбор я повертаю до океану. Зупиняюся через дорогу від рибного ресторанчика і оглядаю вулицю – чи немає за нами «хвоста».

– Ти в порядку? – запитує Еліс.

– Не зовсім.

У ресторанчику майже нікого немає. Ми сідаємо за столик у кутку з видом на океан, затягнутий туманом. Еліс замовляє рибу з картоплею фрі та дієтичну колу. Я прошу сандвіч із беконом, салат, помідор та пиво. Коли приносять напої, я відразу ж одним ковтком спустошую половину келиха.

– Кажи, що там сталося, – просить Еліс. – Нічого не упускаючи.

Я сиджу і болісно вирішую, про що говорити, а про що – ні. Як я до такого дійшов?

Я розповідаю їй про те, як нас із Чаком розвели в різні боки після прибуття у Фернлі.

– Йому наділи наручники і повели в будівлю в’язниці.

– Де він зараз?

– Не знаю. Я жив у готелі, у номері люкс.

– Так ти нічого не порушив?– здивовано запитує Еліс.

Офіціантка приносить нам їжу, і Еліс із жадібністю накидається на рибу з картоплею. Я ж сиджу і колупаюся в тарілці, хоча і хотів їсти.

– Усе не так просто.

– Так порушив чи ні?

– Мене викликали через Джоанну.

На обличчі Еліс миттєво проступають ознаки занепокоєння: змінюється погляд, поглиблюється складочка між бровами. Як я вже говорив, усі психологічні проблеми Еліс ховаються в тих схованках її душі, де сплелися невпевненість у собі, ревнощі та підозрілість. Коли ми тільки познайомилися, ці проблеми вилазили несподівано і охоплювали мене зненацька. Я сердився або йшов у глуху оборону, що тільки підсилювало підозри. Я казав собі, що це мине, коли я зроблю пропозицію і Еліс буде впевнена в моєму коханні й вірності. Потім у нас були заручини, за ними весілля, і напади ревнощів у Еліс стали траплятися все рідше і рідше. До того ж я зазвичай відчуваю їх наближення і реагую так, щоб ситуація не загострювалася. Але зараз я навіть не знаю, що робити.

– Джоанна з гуртожитку? – каже Еліс, кладучи виделку поряд з тарілкою.

– Так.

– А-а…

У її голові зараз проносяться тисячі варіантів. Ревнива Еліс так не схожа на звичну, розумну й незалежну Еліс. Хоча до цього часу я вже і вивчив обидві сторони її характеру, те, як швидко одна переходить в іншу, мене, як і раніше, дивує.

– Та сіра мишка, що підходила до тебе в «Дріджерс»?

Я киваю.

– А чому тебе питали про неї?

Як я вже говорив, Джоанну не можна назвати яскравою і помітною жінкою, яку дружина стала би вважати за суперницю.

– На другій вечірці я знову з нею розмовляв. Її явно щось турбувало. Вона боялася, що Ніл або хтось іще побачить нас разом, і я запитав, чи не можна нам поговорити пізніше десь в іншому місці. Я шукав для нас із тобою лазівку з «Договору». Нарешті вона погодилася зустрітися зі мною в «Гіллздейлі».

– Чому ти мені не сказав?

– Вона не сумнівалася, що за нею стежать, і попросила не приводити тебе. Сказала, що якщо Ніл дізнається, що ми говорили про «Договір», то нам кінець. Ще у неї були синці на ногах. Щось не давало їй спокою, лякало. Навіщо мені було втягувати тебе?

Еліс відсуває тарілку і складає руки на столі.

– Після того як ти нас познайомив, я запитала тебе, чи спав ти з нею. Ти сказав, що ні. Це правда?

Мені слід було підготуватися до цього запитання. Але що би я не відповів, Еліс усе одно буде думати, що я від неї щось приховує.

– Ми зустрічалися кілька місяців. Під час навчання в коледжі. З цього нічого не вийшло, і ми вирішили залишитися просто друзями.

– Кілька місяців? Значить, ти мені брехав. Навмисне.

– Я так здивувався, коли побачив її на перших зборах. Це було дуже недоречно.

– Зате секс іноді буває навіть дуже до речі.

Еліс розлючена, по щоках течуть сльози.

– Це було сімнадцять років тому, Еліс! Яка різниця?!

Я піднімаю очі й бачу, що на нас вирячилася офіціантка. Не треба було взагалі тут розмовляти.

– А чим ти займалася сімнадцять років тому? З ким ти спала? – питаю я і відразу ж про це шкодую.

– Ти точно