Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

Де Гіш

О, дозволь, жорстока!

Роксана

(ніжно)

Щоб потім власного соромились ви ока? Ні, друже!

Де Гіш

Ах!

Роксана

Ідіть!

(Набік.)

Лишиться Крістіан!

(Голосно.)

Ідіть, хай бережуть вас небеса від ран  І повертайтеся героєм, мій Антоній[23]!

Де Гіш

Божественна! Моя! По вашім чую тоні, Що справді любите…

Роксана

Люблю того бійця, Що за життя його тривожусь без кінця!

Де Гіш

(не тямлячись з радості)

О, мила, йду, лечу!

(Цілує їй руку.)

Вдоволені ви мною?

Роксана

Так, я вдоволена, одважний мій герою! Прощайте, любий мій!

Він виходить.

Дуенья

(робить за спиною в нього комічний реверанс)

Прощайте, любий мій!

Роксана

(до дуеньї)

Про все це слід мовчать, а то у гнів страшний Кузен мій западе – не без підстав…

(Гукає, повернувшись у бік дома.)

Кузене! СЦЕНА III

Роксана, дуенья, Сірано.

Роксана

Ну, до Кломіри час.

(Показує на двері навпроти.)

Там товариство вчене, Алькандр і Лізімон говорять про любов…

Дуенья

(приставляючи мізинця до вуха)

Але мізинець мій мені шепоче знов, Що спізнимось…

Сірано

(до Роксани)

Мерщій до мавп отих спішіте!

Дуенья

(захоплено)

О, гляньте, молоток дбайливо як завитий!